Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Журналісти диявола

«25-31.05.2018»
31 травня, 2018 - 17:35

Схлинула перша хвиля радості, в міру шоку, що передував їй. Настав час тверезо подумати, а що це було... А те, як ви вже правильно і самі зауважили, не встиг Аркадій Бабченко «воскреснути», з’явилися перші невдоволені — не лише російські МЗС і спецслужби, навіть серед колег із журналістського цеху. І якби образилися лише ті, у кого завтрашній «траурний» номер на початок прес-конференції вже пішов до друку. Своє негативне ставлення висловили навіть деякі представники міжнародних журналістських організацій. Ну, що ж, і їх почасти можна зрозуміти — підвисали в повітрі жалобні промови із звинуваченнями «київської влади» в «безсиллі», квитки на Київ, а у когось, можливо, і плани на черговий грант. Таке відчуття, що багатьом, дуже багатьом, було б простіше, якби замах на Аркадія Бабченка виявився вдалим, і не має жодного значення, затримали б при цьому кілерів чи ні.

Класичний приклад, «Репортери без кордонів», чий очільник Крістоф Делуар назвав замах «фальшивою історією» і «маніпуляцією українських спецслужб» в «інформаційній війні», не сказавши при цьому жодного слова про тотальну війну, що її веде Росія проти свободи преси і цінностей, яких на словах дотримується його організація. — Для нього це «інформаційна війна між Росією та Україною», та й годі. Ба більше, в коментарі для інформаційного агентства «Франс Пресс» він додав, що, не має значення, які були причини, що штовхнули їх на такі дії. На чому базується погляд Делуара на замах на Аркадія Бабченка, розкриває розміщене у зв’язку із замахом на Бабченка в його «Твіттері» посилання на статтю його колеги московського кореспондента The Guardian Ендрю Рота. Статтю, значною мірою написану із слів депутата Держдуми Росії Євгена Ревенка, з висловлюваннями на кшталт: «Україна є найнебезпечнішою країною для журналістів» і «Український уряд не може гарантувати основних свобод». — Без коментарів, хто стоїть за гучними вбивствами в Україні, про які згадується, як ілюстрація слів Ревенка, у статті.

Не беруся обговорювати принципи, що їх сповідує Крістоф Делуар, але, щодо інформаційної гігієни, цей високопосадовий представник міжнародної журналістської спільноти виявляє дивну в його становищі нечистоплотність. Наче на журфаці їх із Ендрю Ротом не вчили не піднімати із землі — в даному разі з Держдуми Росії — першу гидоту, що трапилася їм, і вже тим паче не брати її до рота.

Свій жаль щодо «дій української влади» висловив і представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ Арлем Дезір. — Як він вважає, звичайно, добре, що Аркадій Бабченко живий, але обов’язок держави «надавати громадськості правильну інформацію». Якби була прес-конференція, я б одразу ж перепитав із залу, навіть якщо за це довелося б заплатити життям журналіста? І річ навіть не у вбивстві одного Бабченка, якби залишся координатор, який наймав кілера, на свободі, вбивство скількох ще журналістів він і його господарі змогли б організувати? Чи доречно доводити, нехай і найвищі, принципи до абсурду, і наскільки етично жертвувати заради дотримання цих принципів життями, особливо якщо це не твоє життя  і життя твоїх близьких?

Ну, і на закуску, директор аналітичного Центру Байдена при Пенсильванському університеті Майкл Карпентер, який побував у гостях у Мирослави Гонгадзе. «Бідні люди, — стверджує він, — віднині сумніватимуться. Наступного разу, коли станеться трагедія і вб’ють журналіста чи дисидента, кожен візьме паузу і замислиться, чи є ця новина правдивою». Зізнаюся, я не розумію, чому Майкл Карпентер вважає цей кінець історії з Бабченком «сумним». Адже інформаційна війна, розв’язана Росією, тому й виявилася такою ефективною, що люди (не лише «бідні» — більшість) звикли покладатися на одне джерело інформації, не перевіряють її і вже тим більше не беруть паузу, аби її осмислити. Проста, як у собак Павлова, схема — вкидання, і негайна, як рефлекс, реакція. Адже, якщо замислитися, вбили Аркадія Бабченка чи це була спецоперація СБУ, це не скасовує факту підготовки замаху, замовника цього злочину і оцінки його дій. Сумним є інше: ні цей випадок, ні численні ось вже понад рік обговорювані всіма ЗМІ фейки російської пропаганди, що переламали результат президентських виборів у США, ні шквал фейкової інформації в українській пресі, на жаль, нікого нічого не навчать. — Ні експертів, ні журналістів, ні «бідних людей».

Про користь такої паузи на роздуми свідчить опублікована пізніше від інших заява іншої міжнародної журналістської організації — «Комітету захисту журналістів»: «Українська влада має розкрити, чому були потрібні такі надзвичайні заходи щодо інсценування новин про вбивство журналіста», пообіцявши опублікувати свої коментарі лише після того, як детально вивчать ситуацію. Поза сумнівом, дії українських спецслужб у цьому разі потребують оцінки. Але час судити настане, коли буде оприлюднено всі обставини цієї справи, або, отут я їм не позаздрю, якщо їхні докази виявляться непереконливими і звинувачення російських спецслужб так і не будуть доведені до кінця.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments