Звіримо годинники
«19-26.01.2017»
Прискорення ходу історії додають молоді. Адже більшості людей, що старшими вони стають, то більше властивий консерватизм. Кар’єрний успіх, фінансова незалежність, стабільний життєвий устрій даються наполегливою працею, десятиліттями, витраченими на відпрацювання виробничих навичок і обростання соціальних зв’язків. Дуже швидкі і дуже радикальні зміни, навіть якщо всі й говорять про їхню необхідність, якщо усвідомлюють, що без них не можна, викликають відчуття тривоги, пробуджують у людях закладений у них природою захисний інстинкт. І ось парадокс: швидкість технологічних, економічних, соціальних змін зростає, а населення Європи стає дедалі старшим, консервативнішим, дедалі більше чинить опір змінам. Годинник історії розладнався — у когось він на століття поспішає, у когось — на 100 років відстає. Разом із крахом післявоєнної системи світобудови, що розпочався ще в далекому 1989-му, це два головні виклики часу, в якому ми з вами живемо.
Тут, в Україні, ми тішили себе ілюзією, що пострадянський синдром — агресивна ностальгія за минулим, це виключно наше і наших сусідів захворювання. Тим часом усе людське співтовариство, як і людський організм, схильне реагувати на надто швидкі зміни, вмикати імунітет. Ми говоримо, що путінська Росія або південь і схід України все ще живуть ілюзіями чи то ХХ, чи то навіть ХІХ століття, але й електорально значуща частина населення країн Заходу, як виявилось, не встигає за змінами, живе колишніми цінностями і має намір їх захищати. Brexit і Трамп, Фійон і Ле Пен, Путін і Ердоган, Орбан і Дуда — це антитіла, захисна імунна реакція суспільного організму на кризову ситуацію, на поглиблення в суспільстві розколу. Втім, у деяких випадках імунні клітини, зазвичай толерантно налаштовані щодо споріднених генів, атакують клітини власного тіла — організм починає руйнувати сам себе.
З одного боку, мені дуже сумно через те, хто став американським президентом, з другого, я не схильний надто засмучуватися через ту, хто цим президентом не став. Так, правий популізм та ізоляціонізм Трампа набагато гірший за м’який соціалізм Клінтон. Але Америка, хоч якою сильною нам би здавалась її економіка, більше не може грати одночасно у світового поліцейського і в соціальну державу. Так, як раніше, тривати вже не може, як жити інакше — поки що не знає ніхто. Зростання соціальних проблем США — це не лише безробіття «іржавого поясу», мігранти і провал Obamacare, це ще й соціальний розрив — різниця в історичному часі, в якому живуть обидва узбережжя США і континентальна Америка — «глибинка», яка проголосувала за Трампа. Усім цим людям — і жителям мегаполісів обох узбереж США, які проголосували за Клінтон, і електорату Трампа, хоч вони сьогодні насилу розуміють одне одного, якщо більшість американців справді хоче бачити Америку великою, необхідно порозумітися, звірити історичний час, за яким вони живуть.
На жаль, перемога Трампа, як показали масові протести, лише заглиблює тріщину, що намітилась у ході виборчої кампанії. І головне питання не в тому, скільки помилок ще наробить Трамп, перш ніж його не зупинять перевибори, імпічмент або черговий Освальд, а чи прийде на його місце людина, яка віднайде нову рівновагу, виправить годинниковий механізм. Чи це знову, як з Обамою або Трампом, буде перемога однієї зі сторін — а демографія в США, на відміну від Європи, грає проти консерваторів, і тоді, дуже може бути, для об’єднання нації знадобиться нова перемога Півночі або Півдня.
У головних світових гравців дедалі більше своїх проблем, і Україні тепер не світить роль улюбленого хворого. Референдум у Великобританії, вибори в США, Франції, Німеччині, криза Євросоюзу і розпад TPP і NAFTA, що намітився з вини США, не говорячи вже про Лівію, Сирію, Ісламську державу і десятки інших регіональних конфліктів, — світ дедалі глибше занурюється в кризу. Нічого унікального, після Другої світової структурні кризи повторюються раз на покоління — кожні 20—25 років: 1968-й, 1989—1992-й, і ось тепер 2017-й роки. Як і календар майя, майбутні зміни не означають неодмінного кінця світу. Час лише на кілька років пригальмовує перед новим ривком, даючи шанс тим, хто відстає, наздогнати потяг, який вирушає в майбутнє. Всупереч апокаліптичним очікуванням, це дає шанс і Україні. Головне — не переплутати шлях і цього разу не сісти не в той потяг.
