Треба зрозуміти, що кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів — не єсть тільки звичайною відміною в передсвідченнях, а єсть справжньою цілковитою зрадою.
Борис Грінченко, український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч

«Бронебійна публіцистика». Іван Франко

Ціна 20 грн
Мова: 
українська
Рік видання: 
2012
Кількість сторінок: 
80
Формат: 
20x12x1
Обкладинка: 
м'яка
Вага: 
60 гр.

Із публіцистичної робітні Івана Франка

Іван Франко - знакова постать у новітній історії України, не тільки літературній та загальнокультурній, а й політичній. Це не лише багатогранно обдарований письменник та вчений, феноменальна продуктивність та різнобічність інтересів якого не має аналогів у вітчизняній традиції та рідкісна у світовому контексті, а й харизматичний громадський та політичний діяч, один із перших наших професійних політиків, співзасновник та голова першої української політичної партії (РУРП - Русько-української радикальної партії), симпатик та промотор феміністичного руху, невтомний борець за емансипацію людини і нації від будь-якого поневолення, гніту й визиску - соціального, економічного, політичного, освітнього, релігійного...

Син сільського коваля, який виріс на провідного європейського інтелектуала, щоб відкрити світові невичерпний потенціал свого бездержавного тоді народу і прищепити на рідному ґрунті наймодерніші досягнення західної цивілізації; вічний опозиціонер, який через свою буремну революційну натуру та колючу правдомовність не міг досягти компромісу не лише з офіційною владою, а й із численними громадськими та політичними рухами епохи; замолоду - завзятий пропагандист соціалістичних переконань та драгоманівського «громадівства», який у роки зрілості пророче передбачив крах ідеології марксизму та згубні наслідки виродження соціал-демократичної партії у квазірелігійну тоталітарну секту; речник національної ідеї, який гаряче обстоював етнонім «українець» замість загальноприйнятого у тогочасній Галичині «русин», першим в історії вітчизняної політичної думки обґрунтував ідеал національної самостійності (майже одночасно з Миколою Міхновським), а відтак іще за життя здобув титули «галицького Шевченка», «великого Каменяра» та «українського Мойсея», - Франко й сьогодні, майже сто років по смерті, продовжує дивувати та надихати, будити думку та спрямовувати до дії.

Дзеркалом Франкового політичного світогляду, в усій його еволюційній складності, іноді драматичній суперечливості та водночас глибинній ідейній цілісності, була публіцистика. Франко-публіцист - це спостережливий обсерватор, вдумливий літописець галицької «книги битія», діяльний учасник та організатор суспільно-політичного життя України (найперше, хоч і не тільки, Західної) останньої третини ХІХ - початку ХХ століття, пристрасний полеміст, політичний ідеолог та глибокий соціальний мислитель. У своїх незчисленних статтях, рецензіях, повідомленнях, виступах, написаних, здавалося б, «на злобу дня», і розсипаних у десятках різномовних органів української (галицької та наддніпрянської), польської, російської, австрійської, німецької, угорської, єврейської преси, він дав високу «школу політичного думання» та публіцистичної майстерності, в якій є чого навчитися і нам, сьогоднішнім.
Без сумніву, варто прислухатися до пророчих порад та пересторог цього «героїчного інтелекту» (Євген Маланюк). Проте треба пам’ятати, що пекуча актуальність Франкової публіцистики - не лише переконливе свідчення прозорливості генія, а й гіркий докір нашій фатальній неспроможності й досі вирішити ті проблеми, які були об’єктом його тривожних рефлексій ще понад століття тому.

Нижче подаємо три програмові статті Івана Франка, які найвиразніше репрезентують його світоглядні переконання: «Поза межами можливого» (1900), «Що таке поступ?» (1903) та «Одвертий лист до гал[ицької] української молодежі» (1905).

Богдан ТИХОЛОЗ

20 грн
0
0
0
0