В Одесі відкрилася художня виставка бійця АТО Валерія Пузіка "Відлуння"
Боєць 5 окремого батальйону Добровольчого українського корпусу Валерій Пузік представив свою художню виставку «Відлуння» в Одесі 15 жовтня. Виставка триватиме до 29 жовтня у приміщенні MoreMusicClub. Особливістю його робіт є те, що зроблені вони у період найзапекліших боїв під Авдіївкою, учасником яких був і сам автор. Свої емоції та переживання художник переносив на папір всім, що йому потрапляло під руки: маркерами для мішеней, фарбою для підлоги, лаком, а пізніше – отриманими в дарунок олівцями та акрилом. Також відвідувачі мали можливість переглянути робочі матеріали документального фільму «Шахта», режисурою та монтажем якого також займається Валерій Пузік. Відео зняте за допомогою двох фотоапаратів ним самим і двома бійцями його батальйону.
Для автора створення цих робіт стало своєрідною віддушиною і способом звільнитися від всіх переживань, які тримали його в постійному стресі. Валерій відображав все навкруги, він малював портрети, пейзажі та емоційно наповнені абстракції. Валерій говорить про свої роботи так, ніби це не він їх створював. Вони допомагають йому і зараз, однак автор дивується їхній переповненості депресизмом, трагічністю й відчаєм.
Валерій Пузік малював і до війни, проте особливий сенс у свої роботи він почав вкладати саме перебуваючи в зоні АТО. «Зараз до мене прийшло певне осмислення. Раніше я створював картини, які можна було всього лише прикріпити до стіни. Зараз свої роботи я намагаюсь наповнити певним сенсом. Все, що я хочу відобразити, я намагаюсь передати за допомогою кольору та динаміки. В період Майдану я створював роботи, схожі на плакати. Також я любив робити замальовки людей, що сплять. Саме тоді до мене прийшло усвідомлення, що в такі періоди треба все фіксувати: за допомогою фото, відео чи будь-чого іншого. Я знайшов своє відображення дійсності у малюнках».
Привертає увагу робота, що має назву «Під куполом». На ній зображена шахта, оточена своєрідним блакитним шаром, за межами якого криваво-червоний світ. Стає зрозумілим, що той купол – то сила наших бійців, і доки вони будуть тримати оборону, доти та шахта буде покрита броньованим щитом.
Для Валерія Пузіка найвагомішою стала інша картина. На ній зображена дівчина. Автор розповідає, що почав малювати її, коли повернувся з шахти.
Психолог Зоя Попадюк ділиться враженнями: «Коли я подивилася на ці картини, зрозуміла, що це зафіксовані почуття страху, болю, відчаю, скорботи… Щодо фільму, то дивлячись на обличчя бійців стає очевидним, що їм некомфортно, але в той же час вони не виражають ніяких емоцій. Люди після війни повертаються з моральними травмами. Ці травми треба або виговорити або пережити. Якщо перше чи друге не відбувається, то утворюється своєрідна капсула. Якщо розкрити цей портрет на картині, то невідомо що з нього потече».
«Виставка вразила певним новим аспектом реальності, - каже викладач Світлана Бондар. - Картини Валерія дивують передусім своєю правдивістю. Своєю творчістю він вкотре руйнує доречність висловлювання про те, що «коли лунають гармати, музи мовчать». Думаю, що він там (на передовій) просто рятувався цим. І хоча на цих картинах немає жахіття, від них віє природнім страхом, який виникає від усвідомлення того, що не знаєш, а чи є життя далі, а якщо і є, то яке воно?»
Анна Гуйван, Одеса, фото автора
