Шлях героя — це здійснити силою своєї віри прірву між тим, що людина бажає, і тим, що є реальне.
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч

В Івано-Франківську відбувся парастас за упокій душі загиблого на Майдані Романа Гурика

23 лютого, 2014 - 22:32

«Хто, як не я…» - з такими словами їхав на майдан до Києва 19-річний Роман Гурик. 20 лютого 2014 року життя хлопця обірвалося від кулі снайпера, не залишивши жодного шансу на порятунок. Нині портрет кучерявого хлопчини можна побачити на зовнішній стіні споруди обласної ради в Івано-Франківську. Іменем Романа хочуть назвати одну із вулиць Івано-Франківська, гірко лишень, що, як і іменами більшості героїв, - посмертно.

Біля приміщення обласної «Просвіти», де відбувався парастас за упокій душі загиблого, - тисячі людей. І фотопортрет Романа в траурній рамці, багато вінків, свічок, сотні квітів з чорними стрічками… Люди разом повторюють «Отче наш…» та «Вічная пам’ять». Він хотів кращого майбутнього для маленьких сестричок і просто не розумів, чому люди не можуть поважати та підтримувати один одного. І він так сильно любив Україну…

«Роман був хорошою дитиною, розумний, доброзичливий, привітний, мав багато друзів. Завжди уникав конфліктів, був патріотом країни», - розповідає батько Ігор Гурик.

19 лютого Роман мав повернутися додому, проте не встиг на останній автобус до рідного міста. А вже наступного ранку пішов туди, на барикади, і ніщо не змогло його зупинити. Ні благання матері повернутися, ні слова батька, що йому там не місце. «Хто це зробить, якщо не я, - відповідав Роман на батьківські застереження. – Якщо кожен сидітиме дома, то нічого й не зміниться в країні».

«20 лютого Роман не виходив на зв’язок. У нього розрядився телефон і ми просто не знали, де він і що з ним сталося, - продовжує батько хлопця. – Лише ввечері нам повідомили про смерть сина. В ту мить світ для мене розчинився. Я до останнього не вірив, що це він. Думав, що все це помилка і таке не могло статися з моєю дитиною. Аж коли побачив тіло – тоді усвідомив, що все відбувається насправді, що це все жорстока реальність. Ніколи не думав, що доведеться ховати рідного сина. Не такого майбутнього я для нього хотів, але мій син помер як герой, прагнучи змінити країну».

Ще в грудні Роман з батьком їздили на майдан разом. Тоді й хлопець сказав: «В мене таке відчуття, що я маю щось велике зробити». І зробив. Хоча ціна, яку заплатив за свій героїчний вчинок, виявилася надто високою.

«Він поїхав, щоб відстояти Україну, - розповідає про загиблого подруга Ольга Джанджала. – Роман їздив на майдан декілька разів. Перші два рази був розчарований перебігом подій, прагнув радикальніших заходів. На його думку лише так можна було щось змінити в країні. А четвертий раз виявився фатальним для нього. Я його відмовляла від останньої поїздки, проте він був надто цілеспрямований, щоб когось слухати».

Від поїздки на майдан хлопця відмовляв і один з найкращих друзів, Дмитро Кімак. «Роман - наш герой», - разом говорять друзі загиблого, котрі прийшли вшанувати пам’ять разом з рештою присутніх. «Ще зовсім недавно ми разом сиділи і згадували дитинство, шкільні роки, - розповідає Платон Тарнавський, однокласник та друг загиблого. – А нині його немає. І досі не можу повірити в те, що сталося».

Перед боєм, який став для Романа останнім, хлопець на прапорі написав слова: «Борітеся – поборете». Саме у це вірив юнак. Вірив, що боротьбою зможе змінити владу, країну, викорінити корупцію і створити краще майбутнє для кожного. Саме ці слова нині виведені великими літерами над головою героя. Хлопця ховатимуть в понеділок, 24 лютого, в меморіальному сквері Івано-Франківська, на цвинтарі, де поховані герої. Під кущем калини…

Ірина Федоляк, фото автора

Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!

Джерело: День

Новини партнерів

Loading...