Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Битва наших мрій

У проекті «Сергій Якутович. Ідоли» показали майже невідомі роботи знакового художника

Що об’єднує велетня Калевіпоега з однойменного естонського епосу і Данька Яреська, героя роману Олеся Гончара «Перекоп» про війну 1917—1920-х років? У 1980-х обидва твори проілюстрував Сергій Якутович. В обох випадках художник із відомої творчої династії створював сильний образ героя. Зараз ці серії ілюстрацій можна побачити на виставці «Сергій Якутович. Ідоли» у київському арт-центрі «Я Галерея».

ЕПІЧНИЙ КОНФЛІКТ

«Тема героїв, до якої апелює виставка, завжди, і зараз теж, є дуже неоднозначною. Власне, хто такий герой? — запитує кураторка виставки Поліна Ліміна. — Тут представлені дві несхожі як за стилістикою, так і за значенням серії. «Перекоп» Олеся Гончара — агітаційний радянський твір на революційну тематику. «Калевіпоег» — естонський епос, який треба було актуалізувати у Радянському Союзі, щоб вписати естонську культуру в загальний контекст. Зовсім несхожі речі, але обидві звертаються до теми героїв. В одному просторі це може створювати своєрідний конфлікт, зіткнення, що допомагає продемонструвати більше сенсів, які вкладаються у це поняття».

«МАХНО». ІЛЮСТРАЦІЯ ДО КНИГИ «ПЕРЕКОП», 1987 Р.

На виставці представили 44 роботи, також можна погортати книжки «Калевіпоег» і «Перекоп». Графіка — з архівів Сергія Якутовича, з якими зараз працює «Я Галерея» на чолі з засновником арт-центру Павлом Гудімовим. Поліна Ліміна зауважує, що ці роботи точно не виставлялися з кінця 1980-х, їх бачило дуже мало людей.

ГЕРОЙ, СЕРЕДОВИЩЕ, КОХАННЯ, ВОРОГИ

Дискусію навколо теми героїв відображає й те, що роботи з двох серій «змішані». Калевіпоег на коні із занесеним над головою мечем — а поруч глядача пронизує поглядом Яресько, теж на коні. Так само поруч — любовні сюжети, зображення ворогів з обох творів.

Як зазначає Поліна Ліміна, умовно виставка поділена на чотири частини. В одній залі розмістили роботи, де зображені обидва герої та середовища, в яких вони живуть і борються. У другій залі розкриваються стосунки героя з жінкою, любовні лінії, а також тема ворогів.

«Все почалося з «Калевіпоегу», — розповідає про появу виставки Поліна Ліміна. — Це не дуже відома річ у творчості Сергія Якутовича. Я подивилась книгу, і коли думала, як представити суто «Калевіпоег», мені здалося, це може втратити певну імпульсивність. У ньому немає свого внутрішнього конфлікту, його треба з чимось зіштовхнути, надати контрасту, щоб це була не просто дуже гарно зроблена легенда. «Перекоп» для мене завжди був наче протиставленням «Калевіпоегу» у творчості одного автора. Тому імпульсом була саме книжка з естонським епосом, але потім додався «Перекоп».

ІЛЮСТРАЦІЯ ДО КНИГИ «ПЕРЕКОП», 1987 Р.

АКТУАЛЬНІ «ЗВІРІ»

Нестора Махна для «Перекопу» Якутович зробив дуже схожим на мавпу. «Окрема тема — чому ворогів зводили до звіриних образів. Але також, якщо говорити про кінець 1970-х, про 1980-ті роки, це часто використовувалось для зображення «американського ворога». Наприклад, капіталіста зображали у вигляді мавпи або свині, саме цих тварин вважали уособленням ворожого у колективній суспільній думці. Тут це з певною іронією переноситься на більш віддалені історичні сюжети», — коментує Поліна Ліміна. До речі, щось звірине, вовче є і в образі Яреська. Спадають на думку тотеми, які «на початку часів» були для первісних людей тими самими героями.

Щодо кон’юнктурності роботи з «Перекопом» Поліна Ліміна каже: «Звісно, завжди є і фінансовий аспект замовлення, але «Перекоп» Олеся Гончара відрізнявся від інших кон’юнктурних речей. Також це єдина книжкова робота Сергія Якутовича того періоду, коли він звертався до чогось сучаснішого, зображував не козаків, не епос. Мені здається, це теж відіграло значення — йому хотілося спробувати щось у більш актуальному розрізі. Якраз у 1980-х роках Сергій Якутович саме у станковій графіці звертається до злободенних тем, як, наприклад, нерівність класів. Ця книжка за часом появи дуже співпадала з тими пошуками».

Особливість ілюстрацій до «Перекопу» — кольорові фрагменти. «У «Перекопі» Сергій Якутович експериментував із кольором, це одна з небагатьох книжкових серій тих років, яку він також розмальовував аквареллю», — зауважує Поліна Ліміна. Сині, червоні, зелені стрічки відсилають до різних політичних сил, так можна визначити, кого представляють ті чи інші герої.

ІЛЮСТРАЦІЯ ДО КНИГИ «КАЛЕВІПОЕГ», 1981 Р., АВТОРСЬКА ТЕХНІКА

ОЗИРНУТИСЯ НА ІДОЛА

Проблемою став пошук назви проекту. «Якщо називати виставку «Сергій Якутович. Герой», це одразу створює асоціацію з художником. Хоча я вважаю його одним із найкращих у ХХ і ХХІ століттях, не хочеться одразу налаштовувати глядача, що він іде, умовно, на виставку героїчного художника. Я прагну не давати митцям однозначних ознак видатного, відомого, героїчного абощо, — розмірковує Поліна Ліміна. — Інший момент — герой одразу асоціюється з чимось близьким і не віддаленим у часі, а тут ми звертаємося до історії, до того, на що можемо озирнутися з певної дистанції. Як на мене, це доволі зручний розподіл, ідол — це про щось, що уже відійшло у минуле, і зараз ми можемо його аналізувати».

Ця думка відображена і в кураторському тексті до виставки: «Ідол вже затвердився, сформувався у певній подобі — так само, як і візуальний твір є завершеним; герой постає більш динамічним, невизначеним і змінним. Першого легше аналізувати, другим — надихатися».

ПІСНЯ ШОСТА. ІЛЮСТРАЦІЯ ДО КНИГИ «КАЛЕВІПОЕГ», 1981, АВТОРСЬКА ТЕХНІКА

ЗУСТРІТИ КАЛЕВІПОЕГА

Свого Калевіпоега Сергій Якутович у певному сенсі знайшов на вулиці Таллінна. Про це художник згадував у автобіографічних записах. «Георгій Якутович (батько Сергія, знаковий графік. — Ред.) наштовхнув його на те, що він має увійти до цієї культури, має побачити цих людей. Сергій спеціально поїхав до Таллінна і на вулицях міста просто побачив цей типаж — дуже високий кремезний білявий юнак», — говорить Поліна Ліміна.

Взагалі сюжет «Калевіпоега» родом із давніх народних переказів, а як літературний твір його у середині ХІХ століття оформив просвітитель і лікар Фрідріх Кройцвальд, автором ідеї був його друг Фрідріх Фельман. Твір подавався як реконструкція усного епосу. Естонія тоді була частиною Російської імперії, першу версію «Калевіпоега» не надрукували через цензуру.

ДЗЕРКАЛО СУСПІЛЬСТВА

Образи Калевіпоега та Яреська об’єднує певне піднесення. Зрозуміло, що у постаті, яка претендує на звання героя, намагаються заретушувати негативні риси, тоді як позитивні виставляють на перший план. «Також риси героя ніби стають віддзеркаленням того, яким себе хоче бачити суспільство. Тож спільне в обох творах — це і мрія про самих себе в якомусь лаконічному образі», — каже Поліна Ліміна.

Пошуки героя дуже актуальні і для сучасного українського суспільства. «Ця виставка може допомогти кожній людині, яка замислиться над питанням сучасної героїзації. Перш за все, щоб зрозуміти для себе, що часто герой — дещо створене. Те, що ми вкладаємо у героя, не взялось нізвідки, нерідко це не є характеристикою конкретної людини. Є вислів, що краса в очах того, хто дивиться, так само образ героя може навіть більше розповісти про нас, — говорить Поліна Ліміна. — Можливо, навіть, у нашому актуальному понятті героїзму, яке ми докладаємо до різних людей, це радше говорить про те, чого нам не вистачає».

Спробувати розібратися в тому, чого нам бракує, і познайомитися з «Ідолами» Сергія Якутовича можна до 28 серпня у «Я Галереї». Також про тему героїв у творчості художника можна прочитати у новій історії на сайті Yakutovych Academy http://yakutovych.academy/ — це медіапроект про мистецтво та соціум крізь призму історії династії Якутовичів.

***

В інтернеті можна знайти стислий переказ сюжету естонського епосу. Калевіпоег після низки пригод став королем Естонії, і доволі успішним, але зрештою постраждав від прокляття коваля, сина якого убив ще на початку історії. Зачаклований меч відрізав герою ноги. Бог Таара реанімував його та послав охороняти браму пекла. Скинутий з постаменту герой стереже антигероїв. Та постамент ніколи не порожній.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments