Я кажу собі: людина помічає у світі лише те, що вже несе у собі.
Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник

Чотири військові кораблі НАТО в Одесі

«День» побував у морському порті та піднявся на польський флагман

До Одеси прибули кораблі з’єднання постійної військово-морської мінної групи НАТО №2 (SNMCMG -2). Група складається з чотирьох одиниць: польського штабного корабля 511 «Kontradmirał X. Czernicki» (флагман) і трьох тральщиків − іспанського M 35 «Duero», німецького M 1061 «Rottweil» і турецького M 265 «Alanya». В Чорному морі вони з’явилися задля участі у великих міжнародних навчаннях «Посейдон».

У порт кораблі зайшли 17 березня, а вже 18 числа на дві години їх відкрили одеситам для відвідування. «День» вирішив скористатися можливістю й сходив на екскурсію «натівським» флотом.

Одразу вирушаю подивитися на флот згори, біля входу на морський вокзал. О другій біля трьох кораблів вже вишукувалися страшенні черги – не віриться, що стільки містян прийшли подивитися на військові судна. Незважаючи на сильний холод − 6 градусів та морський холодний вітер − люди по 20-30 хвилин чекають можливості піднятися на палубу. До цих сотень людей спускаюся і я. Встаю до черги на найбільший корабель, флагман цієї групи − польський «Контр-адмірал К.Черніцький».

Позаду мене хлопець голосно розмовляє по телефону: «Де я? Стою в черзі на борт «натівського» корабля! Їх тут аж чотири штуки, уявляєш?!» Найбільше у чергах батьків з дітьми. Ось попереду троє малюків сперечаються про те, хто першим підніметься на борт. Поруч стоять хлопець з дівчиною, чекають на друзів, які от-от мають підійти.

– Скажи, а «Титанік» був більшим за це судно? – питає вона.

– Ну, звичайно. Це хоч і головне судно групи, але все ж набагато менших розмірів, – відповідає хлопець.

– Страшно дивитися на нього…, - декілька разів повторює дівчина.

Ось уже підходять їхні друзі, заводять розмову про те, що таке міжнародні морські сигнальні прапори, намальовані на верхівці корабля. «Один з них – «Потрібна медична допомога», інший – «Я втратив керування та зв'язок». Питаю в компанії, з якою метою прийшли сюди. Виявляється, двоє з них вчаться на моряків-судоводів, тому й було цікаво подивитися на «натівські» кораблі. 

Як тільки чергова «порція» людей пройшла огляд речей та піднялася на корабель (разом зі мною), всі одразу ж зайняли позиції для фотографування: біля гармат, мачти, з екіпажем… Хтось здивовано вигукує: «Цей корабель такий потужний, що від нашого порту нічого не залишилося б!».

На палубі стоять двоє військових моряків. Вітаюся з одним з хлопців українською та питаю, чи розуміє він мову. «Слабко», – відповідає з усмішкою. Тоді підходжу до другого чоловіка. Він спостерігає за тими, хто щойно зайшов на палубу. Звати його Мартін, й він трошки знає англійську.

– Чи ви вже виходили у місто?

– Так, бачив центр. Мені подобається Одеса, але занадто тут холодно.

Звісно, на мої питання про те, що тут зараз робить екіпаж та куди кораблі прямують після стоянки в одеському порті, – Мартін відповідає, що не має гадки.

Усі місця, куди не можна заходити (сходи, які ведуть до кают або драбини) та механіка – огороджені від відвідувачів дуже умовно – тонкими білими мотузочками, хаотично натягнутими так, що нагадують лазерні пастки. Хтось проходить біля входу, що веде вглиб корабля та розчаровано зітхає: «А я думав, що нас заведуть всередину».

Дійсно, як такої екскурсії на кораблі немає. Екіпаж ввічливо стоїть збоку та спостерігає за відвідувачами, а потік людей самостійно рухається, не потребуючи вказівок. Ось вже наша група завершує своє коло обходу – спускаємося по трапу вниз. «А звідси випускають так само довго, як і впускають», – жаліється хлопець поряд.

Наталія БЕЗВОЗЮК, Одеса, фото авторки

«День» у Facebook, , VK, Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments