Політика - частина нашої реальності. Небезпека полягає в тому, що політика нерідко заявляє про себе як про єдину реальність.
Гюнтер Грасс, німецький письменник, скульптор, художник, графік, лауреат Нобелівської премії з літератури

Фактор Сенцова

Акції солідарності, що допомагають 64 українським політв’язням у Росії та Криму

За кілька годин до приїзду президента Естонії Керсті Кальюлайд біля Адміністрації Президента виникло додаткове пожвавлення. Художник Володимир Кузнєцов трощить стільці, митці, режисери, активісти, правозахисники тримають плакати або стоять із затуленими вухами. Так 22 травня, на дев’ятий день голодування Олега Сенцова, який перебуває в камері-одиночці колонії «Білий ведмідь» у російському Лабитнангі, проходила акція «Досить сидіти!».  

Це спонтанна ініціатива небайдужих людей, їх вимога — щоб чиновники менше сиділи в зручних кріслах і робили усе потрібне, щоб українські політв’язні в Росії не сиділи.  Активісти нагадують керівництву держави, що процес звільнення українських політв’язнів у Росії та Криму практично зупинився. Правозахисники нараховують 64 «бранця Кремля». Між іншим, напередодні в Бахчисараї російські силовики провели чергові обшуки у кримських татар і затримали Сервера Мустафаєва та Едема Смаїлова, активістів «Кримської солідарності», ініціативи, яка допомагає родинам політв’язнів. Причина типова — підозра в участі у діяльності терористичної організації. Нагадаємо, самого Олега Сенцова Росія засудила на 20 років за фейковим звинуваченням у підготовці теракту.

МОТИВАЦІЯ

«Це стихійна організація акції з боку усіх, кому небайдужа доля Олега Сенцова, — наголошує Марія СТАРОЖИЦЬКА, журналістка, сценаристка, режисерка. — Особисто я переконана, що Олег взяв на себе відповідальність за долю усіх 64 українських політв’язнів у Росії. Його голодування з вимогою їхнього звільнення — рішення, яке десь є актом відчаю. Бо жодної допомоги політв’язні не отримали, і, по суті, Олег замінив усі зусилля зі звільнення політв’язнів або їх частину, які мала б докладати державна влада».

«Я відчуваю безсилля. Людина, яка сидить у застінках, намагається щось зробити, а я, сидячи у Києві, як європейські інституції, «занепокоєний», хвилююсь, але тримаю це у собі і намагаюсь осмислити, що можу зробити, — розмірковує митець Пьотр АРМЯНОВСЬКИЙ. — Мене вразили слова драматурга Наталі Ворожбит, що для неї Сенцов як особистість стає у ряд із Шевченком, Стусом. І, читаючи про Стуса у підручниках з історії, відчуваєш, що це минуле. А тут це відбувається зараз. Як Стус ставав і говорив, що не можна так чинити, сьогодні робить Сенцов. А я що? В якій країні я хочу жити? Я хочу, щоб Медведчук і надалі, як він був адвокатом Стуса, так і сьогодні, ніби представляв Україну у питаннях звільнення заручників?»

Хтось може казати, що такі акції жодним чином не вплинуть на долю політв’язнів. Але активіст Комітету солідарності з кримськими заручниками Максим БУТКЕВИЧ наводить сильний аргумент: «Ми точно знаємо, що відсутність акцій не дасть жодного результату. Вияви солідарності, які зараз відбуваються не лише на міждержавному рівні, не лише на кулуарних дипломатичних переговорах, але і на вулицях — а й зараз проходить багато акцій протесту і солідарності з Олегом Сенцовим — вони є єдиним сподіванням, що у головах очільників Кремля щось можна переключити. Ми розуміємо, що немає жодної «срібної кулі», яку ми використаємо й одразу українські політв’язні будуть звільнені. Вочевидь, крапля за краплею треба йти до результату. Єдина відмінність ситуації зараз від того, що було, — у нас залишилось дуже мало часу».

«ХІБА КОЖЕН 20-Й ЗНАЄ, ХТО ТАКІ «БРАНЦІ КРЕМЛЯ»

«Досить сидіти!» — заклик не лише до можновладців. «Знаєте, я займаюся тематикою звільнення політв’язнів вже три роки після свого звільнення і спостерігаю, що в Україні, певно, хіба кожен 20-й знає, хто такі «бранці Кремля», можливо, кожен 10-й знає, хто такий Олег Сенцов, — зізнається Юрій ЯЦЕНКО, один із перших українських політв’язнів у Росії, який повернувся додому у травні 2015-го. — Проблема й у тому, що українське суспільство мало обізнане у цій тематиці, вона мало йому болить. І завдання журналістів і громадськості — максимально популяризувати цю тематику. Сьогоднішня акція зокрема покликана привернути більше уваги суспільства, медіа, влади до того, щоб зрештою призначили уповноваженого з питань звільнення політв’язнів, удосконалили законопроект, який має на меті надання правового статусу і соціальних гарантій цим особам».

Вплив українських посадовців на звільнення політв’язнів може бути обмеженим, але є практичні питання, вирішити які їм по силах. Зокрема, з матеріальною допомогою родинам бранців. Адже цим людям доводиться шукати чималі кошти на адвокатів, передачі і поїздки до своїх рідних.

«Основне питання цієї акції — що робить влада? Оскільки я так само дотичний до органів державної влади (Юрій є радником міністра закордонних справ. — Авт.), розумію, скільки заяв і звернень щодня робиться по питаннях політв’язнів — і у Раді Європи останніми днями робилися звернення, так само міністр закордонних справ завжди піднімає це питання на найвищому рівні, — продовжує Юрій Яценко. — Так само треба інформувати українське суспільство, що влада все-таки не бездіяльна. Скажімо так, «п’ята колона», яка бореться проти України, завжди хоче наголосити, що наша влада нічого не робить. Тому у своїх виступах після звільнення я завжди наголошую, що для мене зробили МЗС, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Міністерство юстиції».

«МИ ЗВИКЛИ НЕ ДОВІРЯТИ ПРИПУЩЕННЯМ»

Просвітництво щодо українських політв’язнів потрібне і міжнародній спільноті. Журналістка й авторка «Дня» Лариса ВОЛОШИНА у блозі на сайті каналу «Еспресо» звертає увагу, що затримання українського громадянина Кирила Вишинського (йдеться про керівника агенції «РИА Новости Украина», який підозрюється у державній зраді), нагородженого орденом РФ за сприяння окупації Криму, викликало стурбованість представництва ОБСЄ зі свободи ЗМІ, Управління ООН з прав людини, канцлера Німеччини Ангели Меркель і Міжнародної федерації журналістів. Водночас, за словами Лариси Волошиної, справи українських політв’язнів у РФ давно не користуються такою самою увагою світової спільноти.

«Світ починає жити у постправовому вимірі, коли висловлює однакову «занепокоєність» злочинами окупанта і спробами жертви захистити себе від злочинця», — констатує журналістка.

До речі, у різних джерелах виникають припущення, що Олега Сенцова можуть обміняти на Кирила Вишинського. Так, нещодавно речниця МЗС України Мар’яна Беца говорила в інтерв’ю «Громадському радіо», що Міністерство закордонних справ розглядає такий варіант.

«Є чимало припущень, може спекулятивних, може виправданих, — зауважує Максим Буткевич. — Так само нещодавно була хвиля припущень, що, можливо, Олега і Сашка Кольченка помилують після так званих президентських виборів у Російській Федерації. Ми за ці чотири роки звикли не сподіватися і не довіряти припущенням і спекуляціям. Що може стати найбільш ефективним (способом звільнення. — Авт.) — чесно, ми не знаємо. Ми бачимо, що ефективними були методи звільнення завдяки обміну. Такі варіанти мають розглядатися, я певен, що вони розглядаються, але про них треба говорити. Ми бачимо, що ефективною була участь третьої сторони. Згадаємо звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза, яке було б неможливим без очільника Туреччини Ердогана. Значить, треба намагатися шукати посередників серед керівників інших держав, представників міжнародних організацій».

«ЗАКЛИКИ БОЙКОТУВАТИ ФУТБОЛЬНИЙ ЧЕМПІОНАТ ВАЖЛИВІ»

Олег Сенцов почав голодувати за місяць до чемпіонату світу з футболу, який відбудеться у Росії з 14 червня по 15 липня. «Якщо Олегу стане кепсько, не дай Боже, або почнуться процеси, критичні для його здоров’я, це буде якраз під час чемпіонату, — зазначає Максим Буткевич. — Увага всього світу буде прикута до Росії через футбол, але не можна буде не помітити, як відбувається футбольне свято, а поруч у колонії гине людина. Тому заклики не їхати, бойкотувати або в усякому разі пам’ятати, де відбувається чемпіонат, мають сенс, дуже важливі і відповідають розрахунку, який зокрема зробив Олег».

Днями ще один український політв’язень Микола Карпюк, якого два роки тому в Росії засудили до 22,5 року колонії суворого режиму за абсурдними звинуваченнями в участі у Першій чеченській війні, закликав українців не їхати на мундіаль — щоб не повторити його долю.

У соцмережах з’являються ініціативи задля привернення уваги уболівальників і футболістів до того, що відбувається у Росії, зокрема до ситуації із Сенцовим. «Олег сказав, що може померти задля резонансу під час чемпіонату світу. Разом ми можемо створити світовий резонанс без того, щоб людина загинула», — наголошує Марія Старожицька.

Режисерка переконана, що кожен може робити щось: малювати постери, перепощувати інформацію та надсилати її знайомим в Україні та за кордоном. Марія Старожицька додає: «Як кажуть, через п’ятеро осіб ми знайомі з будь-якою великою людиною цього світу. Достукатися до цих великих людей ми можемо лише спільними зусиллями».

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments