Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Імператив: пошук Істини

В Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України відбулися Філософські читання «Бути людиною» пам’яті академіка Мирослава Поповича

Великий філософ, мудрець… Власне, що це за людина, чи можна виокремити певні спільні риси, котрі відрізняють такі особистості, і водночас побачити неповторні якості кожної з них ( а інакше матимемо справу із трафаретами, а не живими портретами)? Володимир Мономах, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький, Григорій Сковорода, Памфіл Юркевич, Дмитро Чижевський, Павло Копнін, Володимир Шинкарук, Сергій Кримський – що об’єднає  такі несхожі постаті? Може, обраний кожним з них шлях: бути Людиною, невтомно шукати Істину й нести її далі, близьким і друзям, власним особистим прикладом наставляючи у найважчій науці- мистецтві гідно жити.

Таким видатним вченим був академік Мирослав Володимирович Попович (12.04.1930-10.02.2018), гордість української науки, гуманіст, енциклопедист, дослідницькі інтереси якого давно вийшли далеко за межі від початку «рідної» для нього галузі філософії – логіки і методології науки, знаний громадський діяч. І символічно, що Філософські читання  пам’яті Мирослава  Поповича (відбулись в скромному залі засідань Вченої ради Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України) були проведені саме в день народження вченого – 12 квітня – і, головне, названі так коротко і містко: «бути Людиною». Важко точніше сформулювати зміст й сенс життя Мирослава Володимировича! Зауважимо, що до заходу долучились також Відділення історії, філософії та права НАН України, журнал «Філософська думка», філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національний університет «Києво-Могилянська академія». Не буде, можливо, аж таким перебільшенням  сказати, що до цих лав «вступила» і газета «День», адже стаття Наталії Вяткіної «Мирослав Попович: ефект структури» (№63, 11.04.2018) викликала   чималий  інтерес учасників читань. У  заході взяла участь та виступила головний редактор «Дня» Лариса Івшина.

 

Керівник Відділення історії, філософії та права НАН України академік Валерій Смолій, відкриваючи  Філософські читання, зазначив, що Мирослав Попович був людиною,яка винятково плідно працювала на грані філософії, історії, культурології й багатьох інших наук. Його спадок і справи суттєво збагатили духовний світ українців. Дуже  цінною рисою Мирослава Володимировича була його готовність чітко заявляти своє «ні» у разі принципової незгоди (за всієї зовнішньої м’якості). М. Попович увійшов в історію України як один із натхненників Народного Руху України за перебудову (1989-1990 р.р.), ініціаторів створення групи «1 грудня», важливою була його духовна участь у Помаранчевому Майдані 2004 року та Майдані Гідності 2013-2014 р.р. І, нарешті, резюмував академік Валерій Смолій, Мирослав Володимирович, якого я мав щастя особисто знати, був  фантастичною людиною: справді толерантною, відкритою, воістину гуманною, демократичною, Вчителем з великої літери, глибоким мислителем…

Виконувач обов’язків директора Інституту філософії НАН України член-кореспондент НАН України Анатолій Єрмоленко підкреслив, що Мирослав Попович ще наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття розпочав здійснення дуже важливої місії: знайомив, хай навіть «контрабандно», нашу гуманітарну  громадськість з тими ідеями, які продукувала західна філософська думка, зокрема, французька, німецька. Чи варто говорити, як непросто (і як необхідно) це було в тих умовах, коли майже цілковито панувала монологічна й закрита «марксистсько-ленінська філософія»? Це означало свіже повітря для нестандартних думок, для новаторських ідей. І ще важливим є те, звернув увагу присутніх професор Анатолій Єрмоленко,що дедалі більшою мірою увагу академіка Поповича привертав саме морально-етичний вимір людських вчинків та думок. І суть наукових пошуків видатного філософа є такою: бути Людиною – це не  констатація, не загальний заклик, це, зрештою, імператив,  наказ, нездоланний потяг, імпульс!

Головний редактор газети «День» Лариса Івшина, подякувавши за запрошення  взяти участь у Філософських читаннях, зауважила, що у кожної людини, звичайно, свій шлях до осягнення такої непересічної, багатовимірної постаті, як  Мирослав Володимирович Попович. Всі ми по-різному прагнемо оцінити, хто був поруч з нами, хто творив українську «ноосферу», без якої неминучою є деградація соціуму. І дві дуже близькі для мене людини, зазначила Лариса Олексіївна, двоє видатних українських філософів – Сергій Борисович Кримський і Мирослав Володимирович Попович – зробили у справу творення такої «ноосфери» особливий внесок. Згадую про Сергія Борисовича, сказала пані Лариса, і пам’ятаю перш за все його екскурсію Софією Київською, що її він провів для нашої газети (результатом стала його блискуча стаття «Ефект високого неба», яку ми передруковуємо у кожній новій книзі нашої серії «Бібліотека газети «День» як засіб проти процесу маргіналізації суспільства; до речі, Сергій Борисович завжди називав Київ «Новим Єрусалимом»). Згадую Мирослава Поповича і розумію, що на тих широтах й висотах, де він перебував, як і Сергій Борисович, не буває тісно – там вистачає місця всім.

Перед Мирославом Володимировичем як філософом постала гостра , загрозлива проблема, яку ми  в «Дні» відчули повною мірою, особливо 1999 року: українська еліта повністю втратила вплив на народ, що реально загрожує «білорусизацією» країни. Можливо, саме через це академік Попович, зазначила Лариса Олексіївна, відчув потребу у створенні групи «1 грудня», хоч мені здається, що політики хотіли дещо іншого. Пані Лариса поділилась і особистими спогадами про те, як мала намір вступати до філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (відділення соціології), і тоді вирішальним аргументом «проти» став не доволі солідний конкурс (понад 20 людей на місце, причому переважали члени партії), як отаке запитання: «Ви хочете вивчати, як впливає процес фарбування стін на продуктивність праці? Для чого вам це?». Але, додала Лариса Івшина, ставлення до філософії у «Дні» завжди було трепетним, свідченням чому – і наша «Лавка філософів», і, без перебільшення, сотні публікацій Мирослава Володимировича як експерта.

Яскравий епізод з життя академіка Поповича розповів відомий культуролог і мистецтвознавець Вадим Скуратівський. У найбільш трагічні дні Майдану Гідності, згадав Вадим Леонтійович, мені зателефонував пан Мирослав і попросив негайно зайти до Інституту філософії, в його кабінет. Завітав – і що ж побачив? У Поповича – троє попередніх Президентів України (без Януковича, звісно), мають вони вигляд  студентів чи школярів, які витягли на іспитах складний білет, геть не знають, що відповісти , й стоять перед професором…

Проте ця зразково інтелігентна людина могла бути справді принциповою й жорсткою: у 90-ті роки в Алушті відбувався семінар молодих філософів, і пролунали, зокрема, такі слова: «Ніякої істини взагалі немає!» То пан Мирослав, почувши це, грюкнув кулаком по столу (!) й гукнув: «А що ми тоді, до біса, тут усі робимо?!».

Академік Попович при світі ясного розуму бачив, що треба нам робити. Це – його заповіт Україні.

 

Ігор СЮНДЮКОВ, «День», фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments