Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Країна мрій - у музиці, поезії і… під дощем

Унікальний культурно-мистецький анклав серед гамірного мегаполіса – фестиваль «Країна мрій» – цьогоріч урочисто закріпив свою популярність десятирічним ювілеєм. Так, в особливо благодатному для української свідомості середовищі зрощують націю, яка тим і відрізняється від натовпу, етносу і народності, що свідомо бажає і мріє мати і будувати свою державу, країну своєї мрії.

Десять років тому усе починалося скромно: з кількох наметів, двох книжкових яток у віддалених закутках Співочого поля та натовпу культурно голодних людей. Своєрідним гімном фестивалю стала однойменна пісня Олега Скрипки та гурту «ВВ» «Країна мрій». З таких мрійливих чуток і снів кількох ентузіастів виникла сьогодні справжня мистецька реальність. Як стверджують організатори фестивалю, «Країна мрій» - це пропозиція, яка зродилася з небаченого попиту на автентичний український культурний продукт. Так, на четвертому році динамічного розвитку від фестивалю відділився дочірній захід – Літературна країна мрій, яку цьогоріч було достойно представлено на чотирьох сценах. На сьомому – учасники вітали ще одне новаторство – кобзарський слем. Дев’ята «Країна мрій» збагатилася кримськотатарською сценою, а ювілейна Х – «Органік кварталом», поетичними боями, майстер-класом  «Купальська витинанка» - з нагоди свята Івана Купала - та багатьма новими народними ремеслами.

На думку письменника Дмитра Капранова, який стояв біля витоків «Країни мрій», такі фестивалі не формують національну свідомість, а дають їй, насамперед, проявитися. Письменник переконаний, що українець повинен формуватися у середовищі митців, бути щільно оточеним ними без найменшого шансу на втечу з тісного культурного кола.

Українські мрійники у своїй країні

Матінка-земля та сучасна наука

Нова традиція Х ювілейної «Країни мрій» - «В радісному і розумному тілі здоров’я». На тінистій алеї розмістилися знавці технік вивчення психічної енергії людини та оздоровлення тіла. Також тут можна було зустріти представників Української академії цілительства, майстрів айкідо та йоги. Гості сприйняли новинку позитивно: серед наметів особливої «Алеї здоров’я» блукало багато сімей з маленькими дітьми.

Важливою складовою «Радісного та розумного тіла» стали органічні продукти. Олена Біла з Києва уже 20 років виробляє керамічні прикраси-обереги. «Матеріал для моїх виробів – матінка-земля наша, яка лікує та чистить нас. Земля має велику силу, і я намагаюся робити так, щоб люди її відчули», - зваблює купити прикраси майстриня. До речі, вона вже приїздила до «Країни мрій» кілька років тому та потрапила у страшну зливу. Олена зауважує: «Дощ – то благословення. Та й людей треба перевіряти: як  сонце є – кожний може тут погуляти, а як ні – прийде лише той, хто в серці радість має. Я сама багато здобула тут, бо дуже сильні серця у наших людей - вони тягнуться до духовності».

Ірена КАРПА, письменниця:

-  Що більше фестивалів – то краще. Адже люди знайомляться, тусуються, бачать не тільки українське. Адже тут є культури турецькі, навіть якісь удмуртські. Це все об’єднує, взагалі дуже добре, бо люди спілкуються. Велика практика таких заходів є за кордоном. Хочеться, щоб була не тільки «Країна мрій», а багато всього різного: максимум різноманіття музичного, літературного, того, що люди роблять руками. Воно, звичайно, все сприяє розширенню кругозору. Ти бачиш, що в тебе є щось своє, і бачиш щось якісне; що є іншого – не подібного  або, навпаки, схожого — на твою культуру.  

Мустафа, турецький кобзар:

-  Для українців «Країна мрій» - це можливість в одному місці побачити і почути різноманітні компоненти культури інших країн. Адже сьогодні, наприклад, на Літературній сцені виступали представники Вірменії, Болгарії, Японії. Відвідувачі «Країни мрій» збагачують свій кругозір та отримують нові знання про те чи інше мистецтво. Я ж мрію презентувати правильну турецьку музику. Адже існує багато мотивів, які я можу показати українському народу. Я мрію про те, щоб українці змогли ознайомитися з цією музикою і, можливо, взяти щось для себе.

Ярема ШЕВЧУК, кобзар:

- Цей фестиваль – певне середовище, яке формує свідомість людини. Такий аналог: якщо майбутня мама буде слухати прекрасну музику, спілкуватися з прекрасними людьми та вживати якісну їжу, то й дитинка в неї буде прекрасна. Якщо, борони Боже, все навпаки – самі знаєте, що може трапитися…  Так і тут – це певний світ, у якому ми знаходимося, і очевидно, що він нас якось формує.

Але це стосується не лише «Країни мрій», бо вона - лише одна невелика сторінка, а повинна бути товста книжка. Нас має оточувати у повсякденні багато прекрасного, починаючи від досконалої архітектури, вишуканої української мови, чистого екологічного середовища, високої культури.  Це світ, який ми мусимо створювати.

Галина ТЕЛЬНЮК, співачка:

- Важливо, щоб «Країна мрій» не перетворилася на «Країну обману», що цілком реально. От саме для молоді і для того, хто вже налаштований правильно, хто  вже вихований, читає правильні книжки і слухає правильну музику, хто бачить всі огріхи, помічає всю неправду. Я не кажу, що потрібно орієнтуватися лише на таких підготованих людей, бо потрібно заманювати різну публіку і їм нагадувати, що вони не інші, що вони наші, що це їхня країна і вони в цій країні є персонами, індивідуальностями,  українцями і патріотами! Коли ми говоримо про любов, то все одно маємо на увазі патріотизм. Це найвище почуття, яке визначає людину.

Леся ТЕЛЬНЮК, співачка:

- На мою думку, навіть якщо «Крана мрій» трішки виконує роль місця для розваг, такі речі все одно потрібні. Ми повинні знати і розуміти, що воно є, що воно наше і що українці мають щось таке, як «Вудсток». А також я мрію, щоб наступна серія «Країни мрій» перетворилася на «Країну дій», тому що те, що роблять, – це добре, але нам усім потрібно думати про те, що буде далі.  Все-таки дуже важливо, щоб за розвагами не втратити серйозність, зберегти це серйозне ставлення.

* * *

На святкуавнні є гості, молодші за сам фествиаль. Іванці - вісім з половиною. Дівчинка старанно робить купальську витинанку та розмірковує: «Мені тут цікаво. А сама мрію відвідати Париж, думаю, це здійсниться. Хоча навіть не знаю, що роблю для цього». «Заради своєї мрії вона старанно вчиться, займається танцями в ансамблі Вірського, грає на фортепіано та вивчає англійську мову», - розповідає по секрету бабуся дівчинки.

Таких численних юних мрійників фестиваль ще змалечку одягає у вишиванки і виховує у них особливий смак на українську музику і літературу. Колись під час свого візиту в Україну Папа Іван Павло ІІ пожартував: Deszcz pada, dzieci rosną! (Дощ іде - діти ростуть!) Кажуть, не буває «Країни мрій» без дощу. Ось так уже десятий рік незмінно дощить під час проведення фестивалю. І ростуть під тим символічним дощем українські діти, а з ними зростає і дозріває велика українська мрія!

Марія ПРОКОПЕНКО, Ірина ЛАЗУРКЕВИЧ, Літня школа журналістики «Дня». Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments