Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу.
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівської премії

Кримське перехрестя світів

Виставка у «Софії Київській» занурює в історію Судака, якій понад тисячу років

Музей «Судакська фортеця» 60 років тому увійшов до складу Національного заповідника «Софія Київська». Тож після окупації Криму Судакська міжнародна наукова конференція «Причорномор’я, Крим, Русь в історії та культурі» переїхала до Києва. Свою восьму зустріч науковці відзначили також виставкою «Судак — Сугдея — Солдайя: на перехресті світів», яка присвячена перебуванню в місті та впливу на його історію турків, генуезців і венеційців, греків та візантійців.

Матеріали для експозиції, крім «Софії Київської», надали Археологічний музей КНУ імені Тараса Шевченка, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського, Державний архів Генуї та приватні колекціонери. Побачити виставку можна до кінця жовтня, а «День» уже дізнався про представлені там цікавинки.

СЛІДИ ПРАВИТЕЛІВ

В одній з вітрин можна побачити синаксар (книгу стислих житій), на полях якого зазначена дата заснування Сугдеї — 212 рік. Імовірно, це було одне з численних укріплень, збудованих боспорськими правителями, яке проіснувало недовго. Поселення почало відроджуватися лише у другій половині VII століття. Тут почав функціонувати візантійський порт. Із часом Сугдея стала адміністративним центром, отримала відновлені оборонні мури. Після падіння Візантії місто побувало під протекторатом половців, Трапезундської імперії та Золотої Орди.

Наприкінці ХІІІ століття у Причорномор’ї з’явилися венеційські та генуезькі торговці. Останні заснували свою факторію — Кафу (сучасна Феодосія), а 1365 року захопили і Сугдею. Невдовзі на місці старого поселення постала фортеця Солдайя. Організатори розмістили на виставці інформаційні стенди про тогочасні пам’ятки, які збереглися до наших днів. Тут і безіменні башти, і храми, і замки, і споруди, названі на честь тогочасних правителів міста. Про ці назви свідчать будівельні плити, збережені на деяких баштах in situ (так в археології говорять про артефакти, які ніколи не пересували з оригінального місця). За словами науковців, ці плити добре видно лише тиждень на рік, приблизно в час літнього сонцестояння. Утім, відвідувачам виставки їх роздивитись легше, щоправда, на світлинах.

Ці плити розкривають цікаві подробиці не тільки про тогочасних правителів, а й про політичні вподобання генуезців і навіть щодо походження майстрів. Так, мотиви орнаменту на плиті з башти Паскуале Джудічі характерні для мистецтва Закавказзя. Силует журавля в кінці верхнього ряду та специфічна літера як підпис у нижньому можуть вказувати на вірменське походження майстра. Із двох щитів на плиті з башти Лукіно де Фліско де Лаванья ще до її встановлення були збиті французькі герби. Це відсилає нас до «розлучення» генуезців із тамтешніми правителями 1409 року. А плита на башті Джоанні Марконі — ледь не єдине джерело геральдики його роду.

Наприкінці XV століття місто підпадає під владу Османської імперії і знову змінює назву. Поступово Судак перетворився на прибережне селище, фортеця почала руйнуватися. На межі XVIII — XIX століть росіяни розквартирували тут свій гарнізон, але проіснував він недовго. Місцеві поміщики довго писали прохання до влади про збереження фортеці, але все вирішив візит імператриці до відомого художника Івана Айвазовського, який показав їй руїни. Врешті з 1868 року і до розвалу Російської імперії пам’ятка перебувала під опікою Одеського товариства історії та старожитностей.

У перші десятиліття радянської влади Генуезька фортеця виявилась обділена увагою. Лише наприкінці 1950-х вона перейшла в управління до заповідника «Софійський музей», після чого туди вирушила дослідницька експедиція. На виставці можна побачити акварельні замальовки різних частин фортеці та плани деяких об’єктів. Було ухвалено реставраційну програму, яка розтягнулася на кілька десятиліть. За цей час відновили майже всю цитадель, лінію оборони, окремі внутрішні будівлі. Дослідження та розкопки продовжувалися й у незалежній Україні.

СКАРБИ НА ДНІ

У високих вітринах зручно роздивлятися найрізноманітніші речі, знайдені археологами навколо Судака, зокрема під час підводних досліджень у бухті біля селища Новий Світ. У другій половині ХІІІ століття там затонуло судно, яке направлялося до міста з італійського регіону Лігурія.

В експозиції — жовтуватий і зелений полив’яний посуд, савонські чаші й глеки, сельджуцькі блюда та нікейські тарілки. Виставлені й амфори, які в середньовічні часи були стандартними ємностями для перевезення рідин, масел і сипучих речовин. Зазвичай амфори були позначені численними мітками, які могли багато розповісти про їхній шлях. Ці позначки ставили виробники, торговці, митники і, звичайно, власники. Крім класичних амфор, відвідувачам демонструють і такі, що схожі на морквинки. У них зберігали екзотичний чи цінний товар, наприклад ладан.

Битий посуд іноді використовували повторно. Зокрема, добре збережені денця застосовували для світильників. Археологи знаходять чимало черепків, але музейники воліють не брати пошкоджені предмети чи уламки у фонди через складнощі зі зберіганням та інвентаризацією. Тож часто проводиться догіпсовка у польових умовах або вже музейні реставратори збирають предмет по частинках, відновлюючи форму.

Під товщею судакського ґрунту й піску археологи знаходили також дрібніші, але не менш цікаві предмети. Порт завжди був епіцентром торгового життя, тож із дна бухти діставали печатки документів, пломби для товару, свинцеві та бронзові різновіси, застібки для рахункових книг. Поруч — побутові дрібнички: сережки, намистини, нашивні пряжки, хрестики, трубки для куріння, якорі-амулети, ціла добірка свинцевих кілець, призначення яких досі достеменно невідоме.

Не обійшлося і без грошей, які доповнюють картину торговельних та інших зв’язків Сугдеї-Солдайї-Судака. Найдавніші, візантійські гексаграми, датовані другою половиною VII століття, коли розпочалося відродження міста. Пізніші монети набагато менші, часто деформовані. Шахраї, відколюючи шматочки від країв, таким чином обкрадали державу. Такі махінації тривали десь до XIII — XIV століття, доки венеційці не придумали спеціальне різьблення по краях монети.

* * *

Нині фортеця Судака, як і інші кримські пам’ятки, через окупацію півострова недоступна для українських досліджень. Проте науковці продовжують свою роботу в Україні, занурившись в архіви та музейні фонди, і не втрачають надії на проведення чергових зборів на звичному місці — серед фортечних мурів з видом на Чорне море.

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments