Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

«Людина, вирвана з урбаністичного контексту»

У Києві проходить виставка світлин соліста гурту «ДахаБраха» Марка Галаневича

Етногурт «ДахаБраха» сміливо можна назвати амбасадором української культури за кордоном. Більш ніж десять років вони подорожують світом, вливаючи свої пісні в океан світової музики. Варто пригадати хоча б саундтрек до серіалу «Фарго», виступ на фестивалі Glastonbury і зйомку в рекламі Бекхема.

На жаль, гурт зрідка можна зустріти в рідній Україні, але подивитися на світ очима соліста Марка ГАЛАНЕВИЧА цілком реально.

Бар-галерея It’s Not the Louvre приймає проект «Люди. Справжні й вигадані», в межах якого глядач має рідкісну нагоду познайомитися з талантами учасника гурту поза сценою — побачити його непересічні світлини поряд з не менш цікавою графікою.

Марко розповів «Дню», як він перейшов від музики до фотографії, що надихає його на створення світлин та яка історія супроводжує кожну з них:

— Ідейним натхненником цієї виставки є Олег Соснов, який гарно розбирається в сучасному мистецтві й має декілька власних кураторських проектів. Він побачив мої роботи у Facebook і сказав, що варто зробити виставку. Це може бути цікаво для людей. Я зібрав чималу кількість робіт, які поєдналися в цикли з різноманітною тематикою. Найціннішим для Олега виявилися люди, які мали бути в його баченні цього проекту. Люди з їхніми історіями, які ми можемо побачити, вгадати, можливо, додумати або навіть передбачати. Людина, яка просто вирвана з контексту урбаністичного міського пейзажу.

— Ви зазначили, що було декілька варіантів циклів, з яких ви обирали. Які теми залишилися поза нашою увагою?

— Один цикл був пов’язаний зі вдалою поїздкою до Вельсу. Це було просто фантастичне місце, оповите магією та містикою. Абсолютно незвичне для нашого звичайного погляду. Це була природа. Час, коли сходить океан. До речі, спочатку ми обрали саме цю тему. Ще були цикли поза часом та поза місцем, які мали назву «мінімалістичні пейзажі». Не впевнений, чи колись виставлю ці роботи на широкий загал. Але принаймні все хороше я збираюся залити в інтернет, щоб мали змогу побачити люди.

— Які відчуття дає саме виставка, адже наразі дуже популярно викладати роботи в соціальні мережі, що ви теж полюбляєте?

— Головним чином, особисто для мене, виставка дає можливість самому поглянути на свої фотографії під іншим кутом. Це інший рівень діалогу.

— Коли вперше з’явилося бажання взяти до рук фотокамеру?

— Я почав фотографувати ще в класі десятому. Тоді у мене був батьківський ФЕД, на якому я періодично щось клацав. Ще була звичайна мильниця. Згодом, як усі — на телефон. Коли виставляв світлини в соцмережі, то люди казали: «Давай, Марко, треба більше фотографувати». Приємні відгуки так надихнули мене, що навіть довелося купити більш-менш професійну фотокамеру.

— Що надихає на створення світлин?

— Майже всі фотографії з різних країн. Так сталося, що під час концертів я все одно знаходжу час, щоб пройтися містом і відчути його, побачити людей у ньому і зафіксувати їх для себе.

— Ви соліст успішного гурту «ДахаБраха», піснями якого заслуховуються в усіх куточках країни. На концертах від вас шаленіють натовпи шанувальників. Натомість під час процесу зйомки ви перетворюєтеся на певну невидимку, яка спостерігає і полює за людськими емоціями. Що для вас важче?

— Музика стала ніби роботою. А фотографія — це все ще хобі, яке набагато складніше. Я більше хвилююся, коли відбувається цей процес. Під час концертів я вже розумію, як функціонує цей механізм. А світлини для мене — новий досвід і нові переживання. Це зовсім інша реальність, коли я беру фотокамеру і просто гуляю містом. Я вдивляюся, клацаю і зберігаю людські емоції.

У той момент, коли я фотографую, я ще не бачу, що має вийти. Я фіксую емоції людей та як вони існують цієї миті в цьому просторі. Бо вже наступної вони стануть іншими, і тло зміниться теж. Згодом я маю подивитися й відчути, наскільки цікавою є фотографія. Зараз можливості дають тобі фотографувати дуже багато і не переживати, чи закінчиться в тебе плівка. Ти можеш клацати, скільки заманеться. Але хтось сказав, що головне завдання сучасної фотографії — це вибір.

Владислава ШЕВЧЕНКО, Літня школа журналістики «Дня»-2018, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments