Той, хто може довести, вже нічого не боїться
Освальд Шпенглер, німецький філософ і публіцист

Мистецтво на перетині цивілізацій (фото)

Замовчувана історія промовляє через старовинні експонати – у новому проекті Музею Ханенків

Тазик для умивання рук, пишно оздоблений люстром, колись належав заможній родині з Валенсії. Золотаві візерунки виблискують по всій поверхні раритету XV століття, на дні – гербове зображення орла, символу Валенсії. Та найцікавіше у цьому експонаті – «зірка Давида», видряпана на неглазурованій стороні дна. Як пояснює Ганна Рудик, кураторка проекту «Мистецтво на кордонах: замовчувані аспекти», заступниця генерального директора Музею Ханенків, це підказує, що власник тазика ймовірно сповідував крипто-юдаїзм, тобто підпільний юдаїзм. Це явище пов’язане з подіями на Іберійському півострові, коли у 1492 році католицькі королі Ізабелла та Фердинанд наказали юдеям охреститися або виїхати з країни. Багато людей залишились на території Іспанії і при цьому сповідували свою віру таємно. Інквізиція жорстоко розправлялась з ними у разі викриття. Були і тортури, і доноси.

Це один приклад історії, яка тривалий час не знаходила місця у музейній експозиції. Та до Міжнародного дня музеїв (відзначається 18 травня), у рамках проекту «Мистецтво на кордонах: замовчувані аспекти», вона виринула з фондів. Цього року до цієї дати Міжнародна рада музеїв (ICOM) запропонувала тему «Музеї і суперечливі історії. Говорячи про невисловлене в музеях». У проекті Музею Ханенків через експонати, багато з яких роками не показували відвідувачам, розповідають про складні відносини між християнською, мусульманською та юдейською цивілізаціями, між народами Старого і Нового світу, між європейцями та азійцями.

«Ідея у тому, щоб поговорити про конфлікт цивілізацій і те, як він проявляється у мистецтві, - пояснює Ганна Рудик. – Одна з головних причин, чому представлені експонати не знаходили місця в експозиціях, полягає в тому, що музей у своїй роботі керується певними стереотипами і традиціями. Наприклад, про те, що музей мистецтва має говорити тільки про мистецтво. Але твір мистецтва може розповідати про історичні події, долі людей. Тож ми підважили власні традиції».

ПРИДУМАЙ СУЛТАНА

У першому залі акцентується на тривалому конфлікті Європи та Османської імперії, який зокрема розгортався на території України. Тут представлено зо два десятки портретів османських султанів і тамтешніх воєначальників, створених європейськими митцями. Як пояснює Олександр Галенко, провідний науковий співробітник Музею Ханенків і автор ідеї проекту «Мистецтво на кордонах», так художники показували страх перед османською загрозою.

От взяти до прикладу султана Мегмета IV, зображеного на кількох гравюрах XVI – XVII століть. «Ми теж свого часу робили пресу в Європі», - усміхається Олександр Галенко. Справа в тім, що армія під проводом Мегмета IV разом з козацьким військом здобула Кам’янець, його воїни разом з українцями воювали проти Московського царства. Та й сам він був сином українки.  

На кількох гравюрах Мегмет IV виглядає по-різному: десь вдягнений багатше, десь його обличчя має більше східних рис. Ця строкатість не дивує, бо європейські митці з натури фактично не малювали – хіба якийсь паша «засвітиться» у бою. Олександр Галенко каже: «Кожен митець намагався створити образ, спираючись на те, що знав. Щось вигадане, щось реальне».

Сьогодні ці інтерпретації можуть викликати у знавців усмішку. От гравюра XVI століття із зображенням султана Алегієра, короля Татарії. Митець зобразив султана в одязі з характерним запахом, але домалював до нього «європейські» ґудзики, чим нівелював весь сенс цієї деталі одягу. Адже, як пояснює Олександр Галенко, запах використовували як кишеню.

БАЖАНІ І ЗНЕВАЖЕНІ

Іслам і християнство – кілька століть тому представники цих релігій запекло ворогували. Але красиве нерідко сприймалося поза ідеології. Стихар, тобто вид одягу для богослужінь у православ’ї, кінця XVI століття, зроблений з турецького злототканого оксамиту. На червоній тканині – типові для ісламського світу візерунки, тюльпани і гвоздики.

Подібні речі є й у залі, де розповідається про драматичні відносини християн, мусульман та юдеїв на Іберійському півострові. Кілька століть вони мирно співіснували разом, що було вигідно для економічного, соціального і культурного розвитку. А у 1491 році згадані іспанські королі Ізабелла і Фердинанд взяли Гранаду, столицю Гранадського емірату, останньої держави мусульман у Європі. Спершу, розповідає Ганна Рудик, все було доволі гуманно. Але потім мусульман, як і юдеїв, поставили перед вибором: або охреститися, або виїхати. Інакше – смерть. Охрещених мусульман і юдеїв називали, відповідно, морисками і маранами. Але багато хто дотримувався своєї віри таємно – крім крипто-юдеїв, були і крипто-мусульмани. 

Прибічників юдаїзму та ісламу жорстко обмежували у правах, проте ніщо не заважало католицькому абату вдягти вбрання з тканини з арабськими написами, що прославляли Аллаха. Між іншим, арабську мову тоді заборонили. 

«Один Схід треба було репресувати, виключати з Іспанії. А в іншому контексті Схід розумівся як причетність до Палестини, Єрусалиму, священних місць, де відбувалися євангельські події, - зауважує Ганна Рудик. – Мусульмани були і бажаними, і зневаженими».

НАГРАБОВАНИЙ ІМПОРТ

Втім, зневага до інакших вийшла іспанській короні боком. Євреїв з Іспанії вигнали ще наприкінці XV століття, у 1609 році – упосліджених морисків. «Перед цим Іспанія переживала золоту добу. А коли найбільш роботящих людей вигнали з країни, це завершилось домінуванням Франції», - говорить Ігор Хоборов, завідувач відділу науково-освітньої роботи Музею Ханенків.

Але 1492-ий – це ще й рік відкриття Америки іспанським мореплавцем Христофором Колумбом. На «Натюрморті зі збивачем до шоколаду», який у 1640 році створив знаменитий живописець Хуан де Сурбаран, усі предмети, крім глечика з водою, закордонні.

«Так, у коробочці – головна цінність ацтеків. Це золото, але у вигляді перемеленого зерна какао-бобів. Дві чашечки привезені з Китаю. Інше – з Америки, крім, можливо, однієї посудини, створеної місцевими майстрами», - пояснює Ігор Хоборов.

ГРОШІ «ВИКУРЮВАЛИ» ОПІУМОМ

До речі, щодо Китаю. У рамках проекту «Мистецтво на кордонах» показали тамтешню люльку для куріння опіуму, датовану початком ХХ століття. На раритеті звиваються дракони – це розпис емалями, також використана слонова кістка. Тож люлька явно належала заможній людині.

Експонат довго не могли атрибутувати. Як розповідає Марта Логвин, провідний науковий співробітник Музею Ханенків, це пов’язано з тим, що тема куріння опіуму була табуйованою, а отже мало хто знав, як виглядають речі цієї, так би мовити, культури. Збивало з пантелику і те, що люлька не має деяких деталей, необхідних для куріння. «У люльці був отвір, там – сплюснута сфера теж з отвором, куди клали кульку опіуму. Також була спеціальна голка, якою все це накладали у сферу, - її у нас немає. В отвір, з якого курили, вставляли мундштук. Ще потрібна жаровня, щоб нагрівати зілля», - перераховує Марта Логвин.

На опіум китайців підсадили британці. Багато британських коштів «відпливало» до Китаю – на закупівлю чаю. Шукали спосіб, як їх повернути. Китайці любили курити тютюн, але це жорстко каралось, зілля у країні було обмаль. Як пояснює Марта Логвин, за сприяння британців португальці почали вирощувати у Західній Індії опіумний мак, який потім продавали у Китаї. Наркотик йшов «на ура», і у ХІХ столітті опіум курили як низи, так і представники імператорського двору. Все це зрештою вилилось у дві опіумні війни.

За словами Марти Логвин, легендарна імператриця Цисі, яка від початку була наложницею у гаремі, стала «особою, наближеною до імператора» завдяки вмінню пускати дим з опіумної люльки так, що він набував чудернацьких форм – наприклад, тварин. Зрештою коло замкнулось: куріння опіуму стало популярним і серед європейців, які перейняли цю «моду» з Азії. А китайців відучили від опіуму доволі жорстко: це відбулося з приходом до влади Мао Цзедуна і проголошенням Китайської Народної Республіки у 1949 році. Методи боротьби Цзедуна з неугодними відомі, за жорстокістю їх можна порівняти зі сталінськими.  

ПЕРЕВІДКРИТИ ПОРЦЕЛЯНУ

Певно, найбільш зворушливі експонати, представлені у проекті, - порцеляна у стилі шинуазрі, або китайщина. «У ХІІІ сторіччі, коли Марко Поло привіз з Китаю першу порцеляну, для європейців це було щось неймовірне, - стверджує Людмила Кравченко, провідний науковий співробітник Музею Ханенків. – Від XIV до XVIII століття уся Європа була одержима порцеляною. Трохи порцеляни привозили торгові компанії, але коштувала вона дуже дорого. Таку чашку можна було купити за стільки золота, скільки у ній уміщалось».

Європейці, насамперед німці і французи, ламали голову над тим, як виготовити власну порцеляну, міцну та білосніжну, як китайська. Першими це зробили німці, а саме Йоганн Бетгер, який зажив слави авантюриста. Як розповідає Людмила Кравченко, спершу він отримав дуже міцний, але темний матеріал. Потім здогадався додати до сировини білу глину, каолін, яка робила порцеляну білою. На початку 1710 року у Саксонії з’явилась славетна Мейсенська мануфактура. У Музеї Ханенків є ранні її вироби, датовані 1720-ми роками.

Шинуазрі ввійшов у моду у XVIII столітті. Щоправда, східні сюжети від європейських майстрів були вельми специфічні – адже, як і у випадку з османськими султанами, мало хто бачив справжніх китайців. «Замальовки робились по оповідках місіонерів, які повертались звідти», - пояснює Людмила Кравченко. От на кавнику з малюнками відомого художника Йоганна Хьорольда китайці вирощують виноград у вазі. А інколи на посуді з китайськими сюжетами з’являлись типово європейські оздоби, як, наприклад, півень на кришці супниці.

ПРИВІД ОСМИСЛИТИ САМИХ СЕБЕ

Експонатів, представлених у рамках проекту, багато, і краще побачити їх на власні очі, дізнатися їх історії під час лекцій та інших подій, запланованих Музеєм Ханенків до Дня музеїв, на 20 і 21 травня (детальну програму можна знайти на Facebook-сторінці музею facebook.com/khanenkomuseum/?fref=ts).

«Тема про музеї і суперечливі історії підштовхнула нас до переосмислення того, звідки береться мистецтво, - розмірковує Олександр Галенко. – Важко позичати партійні ідеологеми – до цього у людей є відраза, але з мистецтвом, з прекрасним, ситуація інша… Мистецтво слугувало засобом діалогу, культурного обміну між цивілізаціями. З іншого боку, така тема наштовхує нас на ідею осмислити самих себе. Адже зараз Україна робить цивілізаційний вибір. Відстоює його. Музей мусить показати, як Європа проявила себе у конфлікті цивілізацій. Бо колись Європа хапала по всіх континентах все, що могла, і тільки після двох світових війн вгамувалася. Але те, що вигідно вирізняє Європу, – її представники показали себе дуже зацікавленими у надбаннях інших культур. Європа експериментувала, переосмислювала себе».

Отже поспішайте побачити унікальні експонати Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, що у Києві, – виставка у рамках проекту «Мистецтво на кордонах: замовчувані аспекти» триває усього десять днів, по 28 травня.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»

«День» у Facebook, , VK, Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments