Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Обов’язок пам’ятати

31 травня в київському «Будинку кіно» пройшла презентація першої серії документального фільму «Луганськ. Окупація»

31 травня в київському «Будинку кіно» пройшла презентація першої серії документального фільму «Луганськ. Окупація», автором якого є уродженець Луганська, журналіст газети «День», лауреат премії імені Джеймса Мейса – Валентин Торба.

Хоча фільм знаходиться у відкритому доступі на ютубі, Валентин вирішив організувати цей захід, в першу чергу, заради публічного обговорення, яке відбулося після показу фільму. Дискутувати дійсно було з ким, адже в залі був аншлаг. Приємно вразила велика кількість молодих курсантів, які за словами Валентина Торби, є нашою майбутньою військовою елітою, політичною нацією.

Дехто вважає, що війна Російської Федерації проти України почалася в 2014 році. Але автор фільму не погоджується із тим твердженням: «Події, які трапились з нами в 2014 році, мають свій причинно-наслідковий зв'язок. І коли ти є учасником цих подій, маєш можливість фіксувати інформацію, аналізувати її, то рано чи пізно тобі захочеться її узагальнити та донести іншим людям. Мій фільм відсилає до витоків нашої війни і до висновків, які ми повинні робити, постійно проводячи роботу над помилками».

Фільм «Луганськ. Окупація» став своєрідним продовженням роботи Валентина Торби над книгою «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська», яку видала газета «День» в 2015 році.

Для Валентина Торби війна на Сході є особливо болючою темою, адже він був вимушений покинути свій рідний Луганськ восени 2014 року. Тому захід розпочався з його емоційного та щирого виступу, який викликав шквал оплесків. Пан Валентин наголосив: «Ми маємо усвідомити, що ми не просто нація. Ми нація, якій більш ніж тисячу років, а наш безрідний ворог хоче поцупити нашу історію. Він користується провокаціями та брехнею, й всіляко намагається нас переробити. Але ми – велика нація. І ми не маємо про це забувати».

«Я хочу, аби після перегляду фільму ви вийшли із залу трохи злими, раціонально злими. Тому що нам із цим ворогом доведеться боротися все життя», – додав Торба.

Важко сказати, чи викликав фільм злість у глядачів, але цікавість – однозначно, адже коли закінчилися титри, в залі почалося жваве обговорення. Насамперед, автор фільму надав слово своєму колезі, упоряднику книги «Котел, або Справа без терміну давності» – Івану Капсамуну.

«Найголовніший для мене висновок: цей фільм має причинно-наслідковий зв'язок. Це дуже важливо. Бо те, що ми маємо сьогодні в інформаційному просторі, це картинка, іноді висновок – без пояснення які причини тієї чи іншої проблеми. А у цьому фільмі практично показана новітня історія України, зокрема як відбувалася підготовка і остаточна окупація Луганщини. Валентин до останнього знаходився в Луганську, коли місто вже фактично контролювали російські війська.

Розповім як він почав співпрацювати з газетою «День»? Ще під час так званої «русской весны» навесні-влітку 2014 року, головний редактор «Дня» Лариса Івшина звернула увагу на гострі, змістовні і життєві пости і блоги Валентин у Фейсбуці, де він описував те, що відбувалося в його місті і регіоні, і запропонувала йому дописувати нам в газету. Він погодився і далі за дорученням головного редактора я почав контактувати з ним безпосередньо, бо багато його текстів йшли через мене. Таким чином, ми отримували інформацію і аналіз того, що відбувається в місті безпосередньо з місця подій. Далі, коли в Луганську вже неможливо було залишатися, бо це стало загрозою для життя, Валентину довелося покинути рідне місто. Він переїхав у Київ і газета запропонувала йому спробувати себе в редакції.

В 2015 році наша редакція підготувала трилогію книг, упорядниками якої став я («Котел»), Валентин Торба («Я свідок») і Марія Семенченко («Катастрофа і тріумф»). Перша – розповідає про те, чому країна опинилася в «політичному котлі» на прикладі резонансних вбивств Євгена Щербаня, Бориса Дерев’янка, Вадима Гетьмана і як апофеоз системи – замах на Олександра Єльяшкевича, напад і викрадення Олексія Подольського і вбивство Георгія Гонгадзе. Друга книга – про причини і «архітекторів» того, чому стала можливою окупація Луганська і взагалі Криму і частини Донбасу. Третя книга – вже як наслідок розповідає про живих і загиблих героїв, які своїми тілами, пішовши воювати на схід, закрили ті помилки, які наробили політики.

З презентацією книг «Дня» ми об’їздили фактично всю Україну, по суті, проводячи просвітницьку роботу, яку б мала втілювати держава. Фільм «Луганськ. Окупація» - це дуже серйозна робота. Валентин фактично екранізував те, про що багато років писала газета «День». Бажаю своєму колезі успіхів і щоб цей фільм подивилися якомога більше людей, бо перш ніж окупувати наші території Кремль окупував мізки людей. Щоб цього не було потрібно знати свою новітню історію на прикладі «Бібліотеки газети «День» і презентованого фільму», – зазначив Іван Капсамун.

Всі присутні могли давати свої коментарі та задавати питання промовцям, зокрема й Валентину Торбі. Тож запальна дискусія розпочалася із запитання де брати сили, для того, аби повернути тимчасово окуповані території під контроль української держави, і де має бути джерело сили, щоб прийти до цього рішення?

«На мій погляд, перше наше джерело сили має полягати в тому, щоб усвідомлювати – війна скоро не скінчиться. Страшні слова, але, на жаль, зараз ми знаходимося в стані перманентної війни. І ми, якщо будемо себе переконувати, що буде якось інакше, будемо неправі. Не буде інакше. Війна безперервна, й вона розпочалася не 2014-го року. Нас нищили і нами маніпулювали й сто років тому. Але замість того, щоб створити державні інституції, нам «підсовували» деяких персоналій, які просто руйнували ці інституції. Я скажу ще одну крамольну річ – наша начебто еліта політична, слово ключове – «начебто», себе непогано почуває і без Луганська, і без Донецька, і без Криму... І без Києва!», – заявив Валентин Торба.

«Валентин правильно сказав, що війна буде продовжуватися. І мені, живому свідку та учаснику тих подій, цікаво було дивитися його фільм. «Луганськ. Окупація» розповідає про зраду України, про окупацію не лише Донбасу, а всієї України. І ця історія ще не закінчилася, а тільки починається. З цією історією ми боролися, і будемо боротися в майбутньому. Але я дуже радий, що ми не поодинокі. Я пишаюся тим, що серед журналістів є чесні люди, серед яких і Валентин Торба. Є кому передавати естафету, і ми переможемо!», – додав громадській діяч, потерпілий у справі «Гонгадзе-Подольського» Олексій Подольський, якого Валентин Торба назвав «живим Гонгадзе».

Під час розмови Валентин Торба звернув увагу аудиторії на те, що його книга «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська» є однією частиною публіцистичного триптиха, який видала газети «День», і її неможна читати окремо. За його словами, починати вивчення сучасної історії України варто із книги Івана Капсамуна – «Котел, або Справа без терміну давності». Тож, на завершення, Валентин запросив на сцену курсантів і разом з Іваном вони подарували їм книги. «Не варто думати, що ці події відбуваються десь на Сході, в Криму, десь далеко. Треба розуміти, що ми нікуди не подінемося від цієї війни. Тож ми маємо знаходити в собі сили воювати, боротися на різних фронтах, як військових, так і інформаційних. Особисто я для себе зрозумів, що назад уже дороги немає, вже все – і тут тільки вперед...», - зазначив Валентин Торба.

На заході були зокрема присутні ті хто вирішив себе присвятити військовій службі і яким була презентована книга Івана Капсамуна «Котел або справа без терміну давності». А саме: курсанти Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут; курсанти Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка; військові ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна; . військовослужбовці 101-шої окремої бригади охорони Генерального Штабу; слухачі Націона́льного університе́ту оборо́ни Украї́ни і́мені Іва́на Черняхо́вського  та офіцери Центру морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.

ВРАЖЕННЯ

Наталя ІЩЕНКО, журналіст, лауреат Премії імені Джеймса Мейса - 2017:

– Незважаючи на те, що я дуже давно займаюся журналістикою, можна сказати навіть чверть століття, я все одно відкрила багато чого нового для себе під час перегляду фільму. Багато чого я не знала, хоча була всередині цих процесів. І дуже важливо, що аналіз новітньої історії України продовжується. Це дає розуміння чого у нас склалася в країні така ситуація. Я би дуже хотіла, аби газета «День» започаткувала традицію створення таких документальних фільмів на різні теми, які стосуються минулого України і її сучасності. Без осмислення подій минувшини, ми не зможемо правильно приймати рішення сьогодні.

Сергій ТРИМБАЧ, відомий кінокритик, кіносценарист, лауреат премії імені Джеймса Мейса, заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка:

– Фільм справді зачіпає фундаментальні проблеми розвитку нашого суспільства і нашої держави. Він розповідає про речі, про які у нас не прийнято говорити. А саме   про першопричини: чому Україна знаходиться в такому стані; чому у нас зміни, якщо і відбуваються, то не стільки від наших революційних бунтів, скільки під впливом із зовні; чому Україна перетворилася на державу, якою керує мафія. В своїх коментарях Валентин доволі точно визначив ці причини. Справжній публіцист – це людина, яка аналізує ситуацію та активізує суспільство. І це те, чим займається Валентин Торба у своїх текстах, і в своєму фільмі. Такі фільми потрібно не просто дивитися, а й говорити про це так відверто, як сьогодні.

Володимир ЛАНДІК, народний депутат України V і VI скликань:

- Коли ми говоримо про зовнішнього ворога, то не маємо забувати про існування ворога внутрішнього. Адже історично так склалося, що Росія використовувала наших зрадників на різному рівні для реалізації власних планів по окупації як наших територій так і нашої історії. Фільм луганчанина Валентина Торба дуже добре це демонструє. Важливо, що цей фільм створив саме луганчанин, який пережив драматичні події. Крізь призму біди і відчуття небезпеки висновки стають більш акцентованими. Для мене особисто важливо було ще й послухати виступ Олексія Подольського, який щиро і правдиво розкрив драму використання ворогом нашої ж влади проти нашого народу. Дійсно, ми маємо робити висновки. Постійно вчитись і фільм «Луганськ. Окупація» допомагає цьому. Це боляче. Це нелегко, але це треба робити. І я абсолютно згоден з Валентином Торбою, який стверджує, що ми маємо готуватись що продовження війни. Війна не закінчилась. Більш того, війна Росії проти України триває не з 2014-го року, а набагато раніше.

Микола ГРЄКОВ, активіст, екс-мер міста Олександрівськ Луганської області:

- Фільм Валентина Торба піднімає дуже важливі і болісні пласти нашої історії. Я абсолютно згоден з тим, що війна Росія проти України розпочалась не кілька років тому, а набагато раніше. І вкрай важливо дивитись на речі прямо та називати їх своїми іменами, інакше це провокує тло для маніпуляцій. Нам треба витягнути на поверхню те, що від нас – українців – скривалось. Нам треба зрештою назвати конкретних злочинців, які послабили нашу оборону і зробили нас вразливими.

Тетяна КОЛЕСНІКОВА, громадський діяч:

- На презентації прекрасного аналітичного документального фільму «Луганськ. Окупація» я нарешті підписала, не менш потужну за змістом і поставленими проблемами книгу Валентина Торби «Я свідок. Записки з окупованого Луганська», яку я купила ще в 2016 році, коли вона тільки вийшла. Рекомендую всім, подивитися та почитати Торбу. Він прекрасний аналітик та публіцист. Це правда.

До речі, я купувала два примірники книги - і один з них зараз знаходиться в нашому окупованому місті. Знайшовся такий відчайдух, який провіз її через всі блокпости. І цю книгу там читали і читають... Як дисиденти в "совку", тільки зараз це ще страшніше.

Олександра Кльосова. ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments