Ваші мертві обрали мене.
Джеймс Мейс, американо-український історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

«Обурені» на марші

Чергова хода центром столиці цього разу була присвячена антикорупційній боротьбі

«Антикорупціонери», як і обіцяли, пройшлись центром Києва. Їхня хода була названа «Маршем обурених». Обуреність – слово ємне і містити в собі може будь що. Тому, слухаючи стріми активістів,  які йшли поруч і наговорювали свої думки на телефони, можна було почути коментарі на кшталт «влада вбиває патріотів» та «Порошенку дали час, а він лише краде». Посперечатись тут важко – до влади, дійсно, дуже багато питань. Але постановка питання, яке формулювали присутні, все більше нагадувало вигуки сліпих в темному лісі. Небезпека відчувається, а де вихід невідомо. Для таких, як завжди, знаходяться «поводирі». Я ж собі дозволю власну рефлексію, адже все більше в таких випадках пригадую картину Пітера Брейгеля Старшого «Сліпі…» (De parabel der blinde). Здається мені, що там вся драма нашого народу. Участь в подібних ходах мене буквально занурює в ту картину до якогось тваринного відчуття небезпеки – неминучого падіння в пастку.

Взагалі-то подібні акції давно виглядають, як зрежисований і не оригінальний перформанс і не завжди відчутний їхній драматизм. А драма є... Бо серед партійних активістів та традиційно залучених на небезоплатній основі персонажів тут присутні абсолютно щирі середньостатистичні громадяни. «Київ, вставай!» - кричали вони спускаючись з Михайлівської площі до Майдану, де легендарне місце «йолки» зайнято експозицією, яка присвячена Дню українського війська і який святкувався... в жовтні. Так, влада боїться, що Майдан займуть. Тому й тримає досі величезний тризуб (все ж не «йолка») серед Майдану. Люди ж дійсно втомлені відсутністю змін. І на тлі величезних тарифів (нещадна своїми цінами за газ зима вже наступає) їм так легко підсунути, наче тухлятину в голод, гасла про «бариг» та «корупцію». А ще імпічмент. Підкреслимо – саме імпічмент, бо коли лунають вимоги проголосувати «закон про імпічмент», то в цьому міститься певне лукавство. Йдеться не про закон, а про зняття Порошенка з посади Президента. Цього хоче натовп, який тому й ведеться на Саакашвілі. Останній чітко формулює цю вимогу і це подобається присутнім.

З посади Президента Порошенко нікуди просто так не піде. Хоча б тому, що він не Янукович, хоча щодо нього і напрошуються деякі паралелі. Більш того, Президент цілком можливо і погодиться на всі законодавчі врегулювання в цій сфері. Перед самими виборами. І тим самим забере козир у опозиції, яку й опозицією назвати важко. Так саме він це робив з «безвізом». Так само може бути і з депутатською недоторканістю, яка насправді потрібна перш за все Главі державі, щоб остаточно підпорядкувати парламент. Та хіба це можна пояснити мітингувальникам? Вони мерзнуть під дощем серед запахів шашлику, бо поруч намічається святкування 80-річчя Шевченківського району Києва. Мерзнуть і замість шашлику, поглинають гасла з трибуни.

Дійсно, а хто закликає народ до «скидання влади»? Сергій Лещенко, який пропонує присутнім під мокрим снігом людям, стояти до кінця. Коли чуєш його голос, то одразу пригадуєш його милі бесіди із Віктором Пінчуком та шикарну квартиру в центрі міста, на яку він «позичив гроші» у Олени Притули. «Віпова» квартира і морозний та мокрий день з обличчями людей, в очах яких часто можна побачити відчай – показова картина. Вони – прості люди – вірять. Вони вірять в боротьбу з корупцією, в те, що можна криками та палатками подолати зло. Вірять в «анти корупціонерів»... Досі вірять, не зважаючи на пролиту кров. І по запаху цієї крові дехто знову проторує собі дорогу до контролю над ситуацією.

«Я верю в честность президента

и неподкупность постовых,

В заботу банка о клиентах,

В русалок верю, в домовых...»

Пригадуються рядки, що стали класичними в наших реаліях…

Слова Саакашвілі були традиційно запальними. Вони горять, коли вилітають з його вуст, і гріють серця. До слів «бариги» і «корупція» не вистачає терміну «вори в законі». Саме з останніми, кажуть, він успішно впорався в Грузії. Ці промови свого знайдуть. Зрештою маса гасел знаходять єдиний спільний знаменник – за все хороше і проти всього поганого. А це значить, що натовп можна збирати ще досить довго. І не факт, що сама влада не буде поступово кидати цьому натовпу «кістки», щоб обеззброювати опозицію.

Інша справа, що докучливий фейсбук наполегливо саме в цей день нагадував інтерв’ю Саакашвілі дворічної давності, де він замість слова «бариги» використовував слово «бандити», радів затриманню Геннадія Корбана і взагалі за малим не проклинав Ігоря Коломойського. Це тоді тішило Порошенка. Тодішній очільник Одещини впорався на своїй ниві боротьби із ворогами Глави держави вправно. Та щось з «факіром» вийшло не те, і вже через рік Саакашвілі кричить про «баригу» Порошенка, а ЗМІ розповідають про нещодавню зустріч Саакашвілі з Коломойським закордоном. Та присутнім на заході не до думок про це. Погода була не та…

Ось тільки якщо рівно три роки тому на річницю Майдану я лише один раз почув тут гасло «Банду геть!», внаслідок чого натовп вгомонив «мітингувальника» (мовляв, до чого тут Порошенко?), то тепер це гасло знову стало провідним. Банда – це вже образ, який абсорбує багатьох. І не факт, що гастролери-найманці скоро не потраплять до її списку. У народу може бути коротка пам’ять, але дуже глибока та потужна злість. Злість, що підживлюється відчуттям голоду і усвідомленням несправедливості. І за свої розчарування цей народ буде мститись. Ми ще не достатньо знаємо свій народ. Влада грається з ним, як з іграшкою, яку можна спрогнозувати. На жаль, ворог, враховуючи нашу новітню історію, до цих процесів ставиться не настільки наївно. Москва з нами гратись не буде.

Валентин ТОРБА, «День», фото автора

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments