Один вечір у…Царгороді
Вчора в історичному дворику на Андріївському узвозі уперше відбувся «День» осінній». Це був особливий вечір з багатьох причин. Найперше, не просто можливість обмінятися думками та ідеями у колі однодумців, а й презентувати нашому «клубу» друзів книжкові новинки – наш багатий цьогорічний «врожай»: історичну книгу «Повернення в Царгород» і публіцистичний триптих. А головне – поспілкуватися з авторами та упорядниками нових видань. Важливий момент зустрічі авторів і читачів. А говорити було про що – бо всі видання є історичними. Триптих – про новітню історію, яку всі ми сьогодні переживаємо і частиною якої є, хоча і не завжди це усвідомлюємо. А «Повернення в Царгород» - про нашу історичну «основу».
Про сам «День» осінній», дивовижну атмосферу, в якій він проходив, детальну презентацію публіцистичного триптиху - «Котел», або Справа без терміну давності», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська», «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв» та перші враження відомих людей про наші новинки – можна прочитати у матеріалі «Такі книжки мають стати частиною нашої зовнішньої політики». Пряма мова гостей і добірка цікавих фотографій створить повний «ефект присутності», адже ділитися враженнями і обмінюватися думками можна не лише під час ось таких зустрічей, а й на шпальтах «Дня». Тож, чекаємо від наших читачів і друзів враження і цікаві думки про наші новинки. Продовжимо діалог вже в друкованій версії газети.
Сьогодні ж ми продовжуємо розповідати про вчорашню подію, але з акцентом на… подорож у часі. Вдумливі читачі в принципі не мають з цим проблем, але вчора атмосфера в дворику і спілкування з відомими істориками – авторами книги «Повернення в Царгород» дало можливість всім опинитися у цьому місті. А авторський колектив зібрався могутній.
«У нас тут є добірне товариство авторів «Повернення в Царгород». Це невелика частина авторського колективу, але це наші історичні корифеї. Ігор Сюндюков – талановитий, інтелектуальний, мужній, самовідданий, бо крім всіх історичних текстів він був співавтором багатьох ідей в нашій Бібліотеці «Україна Incognita», великий мій друг. Ігор Сюндюков, упорядник книги, ведучих історичних сторінок газети. Хочу також представити шановних присутніх авторів - професор Володимир Ричка, Сергій Кот, кандидат історичних наук, Григорій Халимоненко – єдиний в Україні спеціаліст з історії давньої тюркської літератури і мов, Дмитро Степовик – доктор трьох наук – мистецтвознавства, богослов’я, філософії, доктор технічних наук Ігор Смешко, - розпочала своєрідне знайомство читачів і авторів головний редактор «Дня» Лариса Івшина. - Нам страшенно пощастило, що на наші ідеї відгукуються могутні вчені, які своїм авторитетом підтримують наше бажання у міру популярно – мовою, відкритою для розумної простої людини, – засвоїти цей «санітарний мінімум» історичних знань. У цьому разі ми вже підняли планку, бо у «Поверненні в Царгород», як я вже сказала, ми намагаємося звернути увагу на ті речі, які чомусь взагалі відсутні у масовій свідомості. Це справді була порожнеча, яку необхідно було якісно заповнити. Якщо говорити про колектив, то є цікавий момент, екс-голова Служби безпеки України, політичний і державний діяч Ігор Смешко не лише став автором одного тексту до книги, а теж нас підтримав фінансово разом із двома серйозними компаніями – важливими партнерам».
Ігор Сюндюков, упорядник книги і автор багатьох статей у ній, розповідає, чому історія Візантії, здавалося б така далека від нас, є сьогодні вкрай актуальною для України.
«Комусь може видатись, що історія Візантії – це історія абстрактних історичних питань. Аж ніяк! Чим більше вивчаєш історію Візантії, тим більше бачиш точки дотику з сьогоденною українською історією. Коротко кажучи: чому впала Візантійська імперія? По-перше, тому що імператори Візантії поступово стали підбирати оточення за єдиним критерієм – особистої відданості. Тримали полководців, міністрів не талановитих, але особисто відданих їм. Це дуже важливий чинник падіння цієї імперії. Інше питання – чи ми враховуємо ці помилки, чи вчимося на них? Боюся, що ні. По-друге, Візантійська імперія впала тому, що правлячий чиновницький клас (а ми пишемо в цій книзі – класичним прикладом чиновницького засилля вважається «Табель о рангах» Петра І, який він склав 1722 року. Там, якщо не помиляюсь, було 23 категорії чиновників. А у Візантійській імперії було 74 категорії чиновників) поступово став згубним чинником. Чиновники почали відчувати свою безкарність і всевладність. На превеликий жаль, це теж позначилося на долі Візантії. По-третє,. починаючи з ХІV століття, Візантійська імперія почала вичерпувати духовний ресурс. Наявність або відсутність духовного ресурсу – це, я глибоко переконаний, визначальний чинник розвитку держави. Якщо він є, то попри всі матеріальні негаразди, держава тримається і буде триматися. Якщо його немає – то…», - інтригує історик.
Ігор Сюндюков продовжує: «Лариса Олексіївна згадала про цікаві паралелі не тільки з історією Візантії, а й з історією Болгарії. Болгарський народ майже 500 років витримав османське владарювання. Уявіть собі, півтисячоліття! Люди мусили йти далеко в гори, щоб зберегти свою ідентичність, свою мову і віру. І ось у ХVIII столітті болгарський монарх Паїсій Хилендарський написав вражаючі слова: «Ми хочемо жити, болгари? Якщо хочемо, згадаймо, хто ми є, ким ми були свого часу. Згадаймо свою спадщину і державу, яка в нас була. І згадавши все це, ми скажемо: Болгарія була, є і житиме». Мені здається, що для нас, українців, ці слова теж дуже актуальні. Для болгарів Паїсій виконував ту місію, яку для нас трохи пізніше Тарас Григорович Шевченко».
«Дякую вам за те, що ви придумали такий проект. На цьому дворику був «Весняний «День». Один день минув, але він був наповнений великим працями, і день у день виходила газета «День»., наповнена дуже змістовними статтями. Давайте не будемо зупинятися на цьому», - сказав історик, професор Володимир Ричка
Сергій КОТ, кандидат історичних наук, зауважив, що «День» осінній» дав змогу плідно поспілкуватися і самим історикам, які не так часто мають нагоду зробити це наживо, переважно – на шпальтах «Дня». «Я дуже вдячний Ларисі Олексіївні, колегам, які організували цей захід. Ми дійсно змогли побачитися в такій неформальній обстановці, тому що, в основному, читаємо один одного на шпальтах газети «День» і в книжках, які придумує Лариса Олексіївна. Співпрацюючи з газетою, я себе почуваю рядовим на фронті боротьби за нашу історичну пам’ять. Тому що історична пам’ять – це підвалини самоусвідомлення. Самоусвідомлення – це самоідентифікація. Самоідентифікація – це справжня політична нація. Яку ми хочемо тут збудувати. Те, що робить газета «День», - це дійсно реальний фронт боротьби. Є один фронт на Донбасі, у Криму, а це духовний фронт, який є не менш важливим. Мабуть, добрий полководець Лариса Олексіївна – тому що їй ніколи не можна відмовити. Коли лунає дзвінок і кажуть: «На фронт! У рушницю! На струнко! Треба готувати матеріал». Хоч який ти зайнятий, кажеш: «Час?». І ти, як солдат в окопі, сідаєш за стіл і робиш у той час, який визначено. А чому це робиш, відкладаючи все? Тому що розумієш, що ти робиш свій внесок у велику картину, яку бачить Лариса Олексіївна. Я беру участь уже в трьох поспіль книгах завдяки Ларисі Олексіївні і щоразу бачу, що мій текст доповнює інші тексти, створюючи певну мозаїку сприйняття. Ми готові брати участь у всіх роботах, вони дуже важливі. Я вдячний газеті «День» за ту працю, яку вона робить з формування політичної української нації», - підсумував Сергій Кот.
Такі інтригуючі виступи авторів «Дня», змусили присутніх відкласти світські бесіди і обмін новинами, а зацікавлено підійти ближче до істориків. Для декого, напевне ж, стало відкриттям, що історична книга може пояснити багато сучасних речей, на які ми постійно шукаємо відповіді. Про те, що автори книги справді зацікавили присутніх, свідчить і те, що гості покидали вечір з придбаною новинкою, а той кількома – для родичів і друзів. У нашому ящику, в який збирали книжки для бібліотек сходу, також лежали примірники «Повернення в Царгород». Це важливо, знати, що твоя особиста історія сягає значно глибших часів, ніж тобі про це завжди говорили. І для Донбасу сьогодні – ці знання на вагу золота. Тож, сподіваємось, читачі бібліотек на сході країни поділяться згодом своїми відкриттями і думками стосовно «Повернення в Царгород». Побувати у ньому необхідно кожному. Тож, відкривайте осінній сезон читання нашою історичною новинкою і знаходьте своє місце в Історії.
ВРАЖЕННЯ
«КОЛО ОДНОДУМЦІВ «ДНЯ» РОЗШИРЮЄТЬСЯ»
Василь КРИВОБОК, активіст Фонду підтримки ініціатив «Дня», президент українсько-американського підприємства «Золоті ворота ЛТД»:
- Дуже радий, що започаткували ще один «День» - «День» осінній». Такі зустрічі – одна із вдалих форм поширення інформації про дуже потрібну і шляхетну справу «Дня». Це розширення кола читачів і партнерів і газети, і книжкового проекту видання. Кінцева мета – звичайно, щоб якомога більше людей пропускали через свій розум і душу ваші ідеї, робили для себе висновки і далі поширювали ці ідеї серед інших. Вважаю, що ідея започаткувати «День» осінній» визріла дуже вчасно, бо викликана об’єктивною потребою – треба зустрічатися в такому колі і спілкуватися частіше. Спостерігаю, що коло однодумців «Дня» розширюється і кількісно, і якісно. Тут і політики, які дійсно зацікавлені в нашій Україні, і письменники, композитори, співаки… Дуже приємно перебувати в цьому колі, мати змогу обмінюватися думками. І важливо, що учасники заходу можуть через «ланцюгову реакцію» поширювати ініціативи «Дня» далі. Це дуже корисне ядро для поширення доброї справи «Дня» та ідеї підтримки ініціатив вашого видання через Фонд. Адже будь-яка добра справа не може рухатися без певної фінансової підтримки. Особливо важливо, щоб ця допомога ішла від душі і люди отримували моральне задоволення від долучення до потрібних суспільству проектів. Тому і далі працюватимемо з нарощуванням якості і розширенням кола учасників.
Не маю сумніву, що нові книги «Дня» - це дійсно та інформація, яку потрібно довести до якомога ширшої аудиторії. І я, і мої колеги багато бували на прифронтових територіях з того часу, як це горе в нас почалося. Причому бували не просто, а з доставкою харчів, речей, захисної амуніції, книг та іншої допомоги. У цьому плані я і мої колеги, партнери ведемо також активну роботу. А спілкуючись із людьми, які мешкають на прифронтовій лінії, відчуваю, що не менш важлива, а в часі – значно довша, саме війна інтелектуальна, за душі і світогляд громадян. В основному це, звичайно, дуже гарні люди, але зараз вони як блудні вівці. Тому робота «Дня» надзвичайно цінна, не менш вагома, ніж постачання гармат і харчів.
«ВАШІ КНИГИ - НАЙЦІННІШИЙ ПОДАРУНОК»
Тамара ЗАХОЖА, директор загальноосвітньої школи-інтернату №20 І-ІІ ступенів Шевченківського району м. Києва:
- Я постійно замовляю книги, фотоальбоми «Дня» - пропагую ваші книги серед колег, друзів та знайомих. Причому роблю це як заохочення – наприклад, на батьківських зборах вручаю батькам, які допомагають школі і беруть активну участь у її житті, подяку і ваші книги. Це і фотоальбом, і «Сила м’якого знака», і будуть ваші новинки. Університетська подруга, друзі по минулій роботі – усі отримують від мене як подарунки видання газети «День». У моєму колі спілкування є аудиторія для кожної вашої книги - з чоловіком обговорюємо «Силу м’якого знака», з сином інші книги, віруючі подруги отримують від мене «Апокрифи Клари Гудзик». Кожна ваша книга особливо цінна. А ще передплачую газету своїм друзям. Дуже хотіла потрапити на Львівський форум цього року на представлення ваших книг, але не склалося. Та я вже придбала «Повернення в Царгород» для себе і скоро замовлю всі ваші нові книги – продовжуватиму свій «проект дарування». Я – активний пропагандист видань «Дня». Ось і зараз купила книгу Джеймса Мейса англійською – подарую американцю Міку Мюллею, який підтримує нашу школу. Удвічі приємніше, що вона буде ексклюзивною - з цінним автографом головного редактора «Дня» та словами від державного діяча Євгена Марчука!
«ГАЗЕТА РОБИТЬ ВЕЛИКУ СПРАВУ – ПОВЕРТАЄ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ ЙОГО ВЛАСНУ ІСТОРІЮ»
Ігор СМЕШКО, екс-голова СБУ:
- Не буває нації без історії та традицій, а наша історія була спотворена трьома імперіями. Вони переписували факти, щоб забрати у нас наше велике і трагічне минуле, без якого у нас не може бути майбутнього. І «День» в цьому вимірі робить велику справу, яку повинна була робити держава впродовж останніх 24 років – він повертає українському народу його власну історію. Тому що без формування національної ідеї неможливо формувати каркас нашої держави. А основою національної ідеї є знання історичних традицій, феномену національної душі українського народу, який дав українцям вижити в неймовірних умовах. Один великий американський історик сказав важливі слова: в ХІХ-ХХ ст. Україна була найстрашнішим місцем для проживання в Європі. Але вже в 1945 році УРСР була однією з 51 країни-засновників ООН. Ці факти чомусь сьогодні Європа і Світ не пригадують. Так само як наш сусід, який проводить проти нас агресію, не пригадує того, що в 1612 році в Кремлі стояв польський гарнізон, вся еліта присягнула на вірність сину короля польського Владиславу, і тільки внаслідок визвольної боротьби українського народу, який сам, без жодної підтримки виборов свою свободу в 1654 році, наше добровільне приєднання перетворило Московську державу, яка весь час лише захищалася від Речі Посполитої, на майбутню імперію.
Я вже не говорю про історичні коріння України - прямого нащадка Русі - в закладенні підвалин європейської цивілізації в часи Середньовіччя. Нам є чим пишатися, ми були суб’єктом творення європейської культури і цивілізації загалом. Мало хто з країн Європи може похвалитися прямим відношенням до прадавньої еллінської та римської цивілізацій - їх елементи були на території України. З І віку н.е. четвертий Папа Римський Святий Климент був у засланні на нинішній території України і створив християнські громади. Одна із найзнаковіших святих для шотландців Свята Маргарита – прямий потомок київських князів. Французький Святий Людовік – другий після Святої Женев’єви – праправнук нашої Анни.
Тож нам треба повернути нашу історію для того, щоб остаточно зруйнувати міф про другорядність і поставити все на свої місця. І своїм проектом газета «День» ставить все на свої місця, називає речі своїми іменами – хто є «старший брат» і хто молодший - та повертає нашому народу віру у наше велике майбутнє. І я дуже вдячний, що «Дню», який дав мені можливість взяти участь в проекті книжки «Повернення в Царгород» та бути одним з авторів статті до неї.