Хто заперечує свободу іншого, сам свободи не заслуговує.
Авраам Лінкольн, 16-й президент США, визволитель американських рабів

Пам‘ятаємо…

Едуарду Митницькому - засновнику Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра встановили меморіальну дошку

 4 серпня, у день народження видатного режисера на фасаді будівлі Театру драми і комедії ( просп. Броварський, 25)  офіційно відкрили меморіальну дошку фундатору Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра - Едуарду Марковичу Митницькому.  Дизайн меморіалу створив Антон Кудряшов, а  виготовили дошку у  Студії об’єднаних майстрів мистецтва України.  Про непересічну творчу Анна Веселовська у статті «Космічна» ера https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/kosmichna-era.

На відкриття пам’яткої дошки зібралися актори та режисери «лівобережці», учні Едуарда Марковича, театрознавці, чимало  прийшло віддати данину пам‘яті й шанувальників творчості Митницького. Теплі слова про митця лунали з уст  Діани Попової, директорки департаменту культури КМДА, а також виступили нові керівники Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра- директор-художній керівник  Стас Жирков, головна режисерка театру Тамара Трунова, яка є ученицею Едуарда Марковича…

– За довгі роки нашого знайомства – чверть століття, не менше – було багато всякого. Приємного і не дуже, - згадує театрознавець Анна ЛИПКІВСЬКА. - Ніжності й нерозуміння. Спілкування й дистанційності. Захоплень і порахунків. Та я була й буду безмежно вдячна за «П’ять пудів кохання». За учнів-режисерів. За «Хазяйку» та легенду про «Варшавську». За «Тригрошову» в Одесі та «Украдене щастя» у Вільнюсі. За репетиції. За розмови…

            Мені складно було уявити Едуарда Марковича Митницького молодим. Здається, він завжди такий і був — сивочолий, благовидний. Метр. Авторитет. Утім, незмінно лукаве око все ж видавало людину, не чужу парадоксів.

Київський театр драми і комедії — дітище Митницького, його головний козир. Виграш, заслужений і знаменитими виставами «Варшавська мелодія», «Дивна місіс Севідж», «Людина зі сторони», «Хазяйка» у Київській російській драмі імені Лесі Українки, і не менш уславленими роботами з Михайлом Водяним у кращі роки Одеської музкомедії...

            ...Митницький був людиною непростою. І я не знаю тих, у кого з ним складалися прості й безхмарні стосунки. Досить сказати, що ледве не кожен київський критик (включаючи й таких аксакалів, як покійна В. І. Заболотна) побував (а то й неодноразово) у двох іпостасях — жаданого гостя в кабінеті на першому поверсі, праворуч, та фігуранта «чорного списку» тих, кого «вєлєно» не пускати до театру. Але зараз це вже не має жодного значення.

...У фрішевому «Санта Крусі» — виставі, щодо якої Митницький зробив нам, постановочній групі, лише одне (!) дрібне зауваження, і ми його врахували, — світлої пам’яті Дмитро Лук’янов казав зі сцени: «У Гонолулу я зустрів одного старого капітана, в якого лишилася одна кохана — астрономія. Ми завжди кепкували з нього, бо ніщо інше його не цікавило... Він брав апельсин. Ось, казав він, Місяць. І не терпів насмішок! Он той глобус — Земля. Між ними було сім кроків, я точно пам’ятаю. А що посередині, запитував він? Навіть не повітря, не світло! Нічого, крім ночі, Всесвіту, смерті, нічого вартого уваги, — просто нічого! ...Я не знаю, чи вірно це. Він був великий дивак. Але я не міг би обібрати апельсин, не згадавши про нього».

Ми пам‘ятаємо  про Вас, Едуарде Марковичу!

 Тетяна ПОЛІЩУК, «День»

 Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів