Хто забуває уроки історії, приречений на їх повторення
Джордж Сантаяна, американський філософ і письменник іспанського походження

Павло Скоропадський: синергія пам’яті

Пізнання спадку Гетьмана України засобами сучасного документального кіно — кращий шлях до свідомості людей

Газета «День», як відомо, оголосила 2018 рік Роком Гетьмана Павла Скоропадського. Рік уже наближається до завершення, зроблено таки багато: підготовлена й видана книга «AVE», відбулася низка зустрічей з читацькою аудиторією, і, головне, нашій газеті нарешті вдалося якоюсь мірою привернути увагу суспільства — не лише фахівців — до цієї видатної постаті; схоже, крига починає нарешті скресати. Але ж чому виникає відчуття, доволі стійке, що все здійснене і задумане — це лише початок, що попереду — ще дуже довгий шлях і масштаби праці такі, що неможливо вкластися у хронологічні рамки поточного року...

Річ, мабуть, у тім, що Скоропадський належить до числа тих зовсім нечисленних історичних діячів, збільшення інформації й фактів щодо яких ніяк не дозволяє ставити «крапку» в творчих пошуках, дослідженнях, заглиблених наукових розвідках. Навпаки, що більше ми дізнаємось нового про Гетьмана, то ясніше розумієш: Скоропадський невичерпний. Бодай тому, що й сьогодні мало вивчена ціла низка моментів його життєвого і державницького шляху, є певні «лакуни»). А отже, існує певна «таємниця» Скоропадського, і не одна. Наша книга «AVE», переконані, надала потужного імпульсу до розкриття цієї таємниці, до заповнення тих «лакун» , але попереду — величезний обсяг праці.

Одна з таких і досі маловивчених сторінок життя Павла Скоропадського — це емігрантський період, перебування в Німеччині (а це, зазначимо, більш ніж чверть століття: 1919— 1945 рр.). Режисер та продюсер Ігор Чайка (інтерв’ю з ним читайте у «Дні» №213-214, 23 — 24 листопада ц. р.), використовуючи засоби сучасного документального кіно, взявся розповісти широкому загалу вітчизняних глядачів про ті не досить відомі роки. Уже розпочато в межах проекту «Останній Гетьман. Незавершена подорож...» роботу над цією стрічкою за підтримки Українського культурного фонду. 5 грудня в Центрі Олександра Довженка було представлено цей проект за сприяння ГО «Студія медіапроектів «Вартові демократії», а також тізер майбутнього повноформатного фільму (робота над ним має завершитись 2020 року). Була також розгорнута виставка робіт сучасних художників, присвячених Гетьманові.

Пан Ігор розповів, що ідея створення стрічки з’явилася навесні цього року, під час його перебування в німецькому курортному містечку Оберстдорф. Там він дізнався, що в цьому невеликому місті розташована могила Павла Скоропадського (згадаймо і про те, що народився майбутній Гетьман теж у Німеччині, у Вісбадені). Ігоря Чайку це зацікавило — варто нагадати, що Скоропадського було смертельно поранено 16 квітня 1945 року на станції Платлінг у Баварії під час бомбардування, коли він їхав до своєї сім’ї в Обертсдорф, — звідси назва фільму, — помер через десять днів у Меттені, а за рік похований в Оберстдорфі. Отже, як зазначив І. Чайка, доля Гетьмана містичним чином пов’язана з Німеччиною: там він народився, там загинув, і 25 років емігрантського періоду його життя — теж Німеччина. Ось про ці 25 років і йтиметься в майбутньому фільмі. І звісно, про обставини загибелі Павла Скоропадського.

Після нетривалого вступного слова Ігор Чайка надав слово головному редакторові газети «День» Ларисі Івшиній. Це абсолютно закономірно, з огляду на те, скільки зусиль доклала наша газета, щоби донести до людей спадщину Гетьмана, його унікальне життя. Пані Лариса («спеціальний гість заходу», як акцентував І. Чайка) наголосила, що надзвичайно приємно бачити, як оновлена постать Гетьмана організовує навколо себе інтелектуальний простір, гуртуючи тих, хто виступає за вільну, розумну, європейську Україну. Коли ми, зауважила Лариса Олексіївна, проголосили цей рік Роком Гетьмана Скоропадського, дехто був здивований: чому «раптом» було ухвалено саме таке рішення? Відповідь така: по-перше, не «раптом» (проголошувати той чи інший рік, присвячений пам’яті того чи іншого визначного історичного діяча, — добра традиція «Дня»); по-друге, ми всі переживаємо внутрішню еволюцію, зазначила пані Лариса. І навела приклад з особистого досвіду.

У 30-ти кілометрах від моїх рідних Локачів, сказала головний редактор «Дня», розташовані Затурці — родинна садиба В’ячеслава Липинського, видатного мислителя, ідеолога Гетьманату Павла Скоропадського. Але, як виявилося, щоб подолати цю відстань, потрібно не 30 кілометрів, а 30 років! (Принаймні, так було в мене.) Тому що навіть у пострадянській Україні знати правдиву нашу історію виявилося завданням не набагато легшим, аніж в УРСР. «Захаращення» свідомості міфами та примітивом заступило колишню відверту цензуру. Наша видавнича серія «Бібліотека газети «День» (такі книги, як «Сила м’якого знака, «Повернення в Царгород», «Сестра моя, Софія», «Корона...» і, безумовно, «AVE») протистоїть подібним примітивним схемам.

Глибоке самостійне освоєння спадщини Гетьмана, зауважила Лариса Івшина, — це непростий еволюційний шлях. Цю еволюцію ми щасливо розділили з нашими читачами завдяки блискучим авторам «Дня»: Юрію Терещенку, Тетяні Осташко, Тетяні Ралдугіній. Без їхнього внеску не вдався би вихід книги «AVE». Ми в «Дні» віримо, акцентувала увагу присутніх пані Лариса, що організація українського простору навколо смислів — творення розумного простору передбачає застосування нових мистецьких та візуальних форм взаємодії з суспільством. Ідеться про творення синергії пам’яті, і це питання виняткової ваги. Лише два конкретних приклади: парфуми «AVE» (створені Олександром Перевертайлом із Дніпра) мають у своїй основі гіркі свіжі трави Тростянця, де минуло дитинство Гетьмана, а обкладинка книги «AVE» мармурового кольору нагадує: українську історію робили аристократи духу в простих хатах, але творилася вона і в мармурових палацах. Головне — зберігати єдність народу і еліти, підсумувала Лариса Івшина. І додала: «Я впевнена, що попереду у нас — не рік, а ціле століття Скоропадського. Саме стільки часу потрібно, щоб осмислити його звершення».

«Тізер», тобто начерк, майбутнього фільму тривалістю близько 15 хвилин виявився справді цікавим. Ось, наприклад, такий епізод. У 1930-ті роки до будинку у Ванзее (передмістя Берліна), де мешкав тоді Гетьман з родиною, завітали гестапівці з якоюсь метою (вся Німеччина здригалась, побачивши їх). За розповіддю професора історії Богдана Осадчука — а це йому переказали найближчі до Гетьмана люди, — Скоропадський зустрів страшних непроханих гостей з такими словами: «Чому ви, панове, дозволили собі прийти до моєї оселі без запрошення і без краваток?!» І гестапівці забралися геть...

Ігор Чайка також звернув увагу на те, що, вивчаючи життєвий і державницький шлях Гетьмана, буквально натикаєшся на разючі історичні паралелі. Скажімо, коли Гетьман — теж у листопаді 1918-го — запроваджував воєнний стан; смерть у Лондоні 1957 року гетьманича Данила, дуже ймовірно, отруєного «чекістами», — і порівняно нещодавні отруєння в тому ж Лондоні Литвиненка та Скрипаля; Скоропадський ще 100 років тому активно виступав за автокефалію Української церкви і докладав усіх зусиль до цього... Прикладів можна навести багато. Але зараз можна сказати: мультимедійний проект «Останній Гетьман. Незавершена подорож...» не просто на часі — він справді вкрай потрібен Україні.

КОМЕНТАРІ

Iрина РАЛЬЧЕНКО, заслужений працівник культури України:

«Я вважаю, що газета «День» не тільки намагається, а й формує наше громадянське суспільство. Це абсолютно точно. І ті завдання, які газета ставить перед собою, ті пріорітети, які вона розставляє, — завжди актуальні і завжди сучасні. Дуже важливо, що ви оголосили цей рік Роком Скоропадського. Я сама за фахом історик і розумію, що ця історична постать не досить висвітлена в нашому суспільстві. І ви, по суті, заповнили ці прогалини, завдяки тим професіональним журналістам та історикам, які працюють над цією тематикою. Це надзвичайно актуально зараз, коли ми знову, як і сто років тому, шукаємо шляхи розбудови держави. Лариса Івшина зазначила, як приємно, що постать Скоропадського об’єднала людей і з’явився новий проект «Останній Гетьман. Незавершена Подорож». А мені дуже приємно, що наш Чернігівський художній музей імені Галагана, долучився до цього проекту. В нашому музеї зберігається портрет Івана Михайловича Скоропадського — діда Павла Петровича. Він був аристократом, але весь час підкреслював свою малоросєйськість, тобто українськість. У родовому маєтку Скоропадських висіли портрети гетьманів, картини народних художників. Скоропадські дуже шанобливо ставилися до всього, що було дотичне до української історії, української культури. Чудово, що сучасні художники змогли дізнатися більше про той історичний період і представити нам своє бачення цієї постаті. Я думаю, той імпульс, який дала газета «День», знайшов відгук, і це буде продовжено в нових проектах та історичних роботах».

Павло ГАЙ-НИЖНИК, доктор історичних наук:

«Унікальність цього проекту полягає в тому, що він зумів об’єднати одразу декілька течій, які існують в українській культурі, мистецтві, історіографії, журналістиці. У час, коли держава практично не помітила сторіччя Української держави Скоропадського, її помітила творча інтелектуальна еліта. Крім власне самого документального фільму, який буде створений, долучилися художники, журналісти, історики, мистецтвознавці. Це дуже важливо, що ця тематика розкривається так багатогранно. І ця багатогранність дає надію, що це не останній проект. Багаторічна діяльність газети «День» і те, що вона проголосила 2018 рік Роком Скоропадського, свідчить, що «День» дав один із поштовхів, які ми зараз бачимо. Завдяки пані Ларисі Івшній та газеті «День» відроджується те, що колись називалося меценатством, але зараз забулося. Сьогодні такі речі не окуповуються, вони не приносять політичного чи бізнесового прибутку, тобто це є пожертва заради української культури і науки. Це залишиться в історії і не буде забуто».

Дмитро IВАНОВ, сценарист проекту «Останній Гетьман. Незавершена Подорож»:

«Сьогодні зрозуміло, що постать гетьмана Скоропадського, його біографія, оточення, період еміграції — це надзвичайно цікава тема, яка маловивчена і малоосмислена навіть істориками. Тому, мовою документального кіно, ми хочемо представити Скоропадського широкому загалу. Найбільше нас цікавить вивчення сторінок історії періоду еміграції гетьмана, зокрема у Німеччині, тому ми шукаємо європейських партнерів, які зможуть надати нам продюсерську, технічну та фінансову підтримку. Це завдання нашої знімальної групи на найближчі декілька років для того, аби представити Україні і, очевидно, Європі великий проект, де Скоропадський буде показаний не просто як гетьман України, а як людина європейського рівня, як мислитель, який бачив і оцінював ситуацію так, як її бачили й оцінювали провідні європейські політики того часу. Це дуже необхідна робота, оскільки паралелей між тим, що відбувалося тоді, і тим, що відбувається зараз, надзвичайно багато. Тому вважаємо, що ці історичні уроки мають нас, нарешті, чогось навчити. Нашу презентацію ми зробили за участю газети «День», яка оголосила 2018 рік Роком гетьмана Скоропадського. Ми вдячні газеті «День», що вона започаткувала цей процес і, в певному сенсі, була для нас прикладом, бо багато матеріалів, які були нам потрібні для дослідження, ми використовували з ваших публікації. Я бажаю газеті «День» реалізовувати всі ідеї та проекти, які ви запланували».

Ігор СЮНДЮКОВ, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments