Покоління починається з бунту проти попередників.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса

«Позбутися сміття в головах»

Лариса ІВШИНА: «Мають бути якісні загальнонаціональні газети — ті, які об’єднують усю країну»

«Доброго дня», — чуєш вітання у стінах Будинку культури в Чечельнику, що на Вінниччині, на відкритті фотовиставки газети «День». І «День» дійсно добрий. Принаймні навіть сльози відвідувачів, які росою проступають на їхніх очах, коли вони дивляться на зворушливі світлини, теж добрі, бо від душі, від щирості, від людяності. Світлина не бреше, не вводить в оману. Вона струмом істинних почуттів і роздумів пробуджує совість, сумління. В країні, яка потребує глибинного переосмислення себе, своєї історії, чесність перед собою і тверезий погляд на реалії вкрай необхідні .

«Коли долаєш відстань, то переконаний, що те, що ти робиш, людям дійсно потрібно, — сказала головний редактор газети «День» Лариса Івшина на відкритті фотовиставки. —  Дедалі менше стає якісної паперової  преси. Мають бути якісні загальнонаціональні газети — ті, які об’єднують усю країну. Є, наприклад, волонтер Аня Добровольська. Вона російська журналістка, яка 2014-го року прийняла сторону України, переїхала до нас і бореться з російською пропагандою. Це власне те, чим мало б займатися наше Міністерство інформації. Я не скажу, що воно нічого не робить, але все-таки недостатньо активно. Аня кожного дня дає звіт про збір коштів, які вона збирає, і на місяць ставить план із доставки газети «День» до прифронтових територій. Міста, які ми знаємо із зведень про обстріли, отримують нашу газету зокрема через неї.  Дуже добре було б, якби країна не ухилялася від цієї розмови — участі у створенні розумного українського інформаційного простору зокрема там, де точиться війна. А для цього зокрема потрібні відверті журналісти, які знають, як донести це до людей.  Люди на Сході потребують таких розмов і таких газет. Там не було українського телебачення, але може й добре, що саме такого українського телебачення, яке ми маємо, там не було. Адже якщо ми агітуємо окуповані території боротися за Україну, то вони мають бачити ту Україну, за яку їм захочеться боротись, а не ту, яку показують деякі телеканали. Вони мають бачити на телебаченні справжню Україну. Україну, яка бореться, яка має мужній, працьовитий, самовідданий народ».

Після вступних промов «День» традиційно за підтримки депутату Вінницької обласної ради й голови агрофірми «Ольгопіль» Павла Каленича подарувала книги зі своєї бібліотеки та передплату на газету місцевим школам.

«Для мене, як для директора школи, дуже важливо те, що несе «День», передати наступним поколінням, тобто нашим дітям, — говорить директор Попово-Гребельської  школи Руслан Соколов. — Виставка певною мірою важка, але вона є такою, яким є наше життя. Дуже вражає те, що газета «День» робить те, що не повною мірою робить держава. І головне — газета «День» попереджає, якщо хочете, пророкує».

Вже десять років триває співробітництво «Дня» з Павлом Каленичем — людиною, яка бере на себе ініціативу всьоме знайомити вінничан із світлинами зі всієї України. За його словами, «Фотовиставка «Дня» — це пересувна галерея, яка несе красу, духовність і культуру». 

 «Ідея привезти фотовиставку «Дня» на Вінниччину виникла після того, як в цьому конкурсі отримав гран-прі Борис Корпусенко ще 2006-го року, — говорить Павло Каленич. — Його батько в Ольгополі працював і агрономом, і керівником колгоспу. Він був людиною від землі. Типовий українець. І ось його син Микола звів всеукраїнський «День» із Ольгополем. Вінничани отримали можливість не лише читати «День», але й, так би мовити, бачити. Сьогодні для України та українців важливими є краса, культура і духовність, які є складовими національної пам’яті. А національна пам’ять, це, якщо хочете, наш унікальний генетичний код , який не знищити. Якщо це буде збережено, то ми здобудемо і матеріальні блага в нашій неймовірно багатій країні».

Зранку перед відкриттям фотовиставки Павло Каленич зробив для журналістів «Дня» невеличку екскурсію Ольгополем та його господарством. Мені, як луганчанину, ці землі нагадали Слобожанщину, далеку звідси Сватівщину. Ті самі невеличкі гори, ставки й річки. А подекуди дороги потрапляють до тунелю дерев, які з обох боків шляху обіймаються гіллям, кутаючи асфальт у затінок.  Ми проїхалися державною дорогою, яку Павло Каленич асфальтує за власний кошт, адже, на його думку, без комунікацій не може бути розвитку. І стосується це не лише доріг. Українці частіше мають їздити один до одного, пізнавати один одного й переконуватися, що між нами фактично немає відмінностей.

«Для мене головним критерієм у стосунках є ставлення до держави. Наприклад, я знаю, що місто Сватове на Луганщині — це дуже патріотичне місто на сході України. Торік мені зателефонували звідти із пропозицією закупити насіння. Тому я їм надав суттєву знижку, і цього року вже три господарства зі Сватівського району закуповують у нас насіння. Це я говорю до того, що в основі нашого буття лежить наша ментальність. Ментальність українця — бути господарем на своїй землі. Я засуджую тих, хто через коліно здійснював колективізацію, намагаючись винищити в українцях дух власника, а з іншого боку я засуджую тих, хто почав руйнувати колгоспи. Моя агрофірма є правонаступницею місцевого колгоспу. В селі, де проживають близько трьох тисяч мешканців, я забезпечую роботою 200 ольгопільців. Для них я будую інфраструктуру за власний кошт, їм я намагаюсь нести культуру України, в них я прагну зберегти дух українця, який любить цю землю. До них я прагнутиму нести наступний День. Коли кажуть нам, що ми знаходимось у глибинці, то я вважаю, що глибинка — це поняття не територіальне, а ментальне».

Але повернімося до фотовиставки.

«Це не просто галерея фотографій, це екскурсія Україною, нашою долею, історією, нашими бідами, проблемами і радощами. Це те, чим ми живемо, незалежно від того, в якому куточку країни мешкаємо», — говорить заступник голови адміністрації Ольга Беседа переглядаючи світлини.

«Виставка є надзвичайно глибокою. Фотографії різні, й видно сильний контраст. З одного боку, ми маємо війну на Донбасі — тема страшна й болюча, а з іншого — буденне життя, де є і радість, і щастя. І все це є на знімках. Але, на превеликий жаль,  ми маємо ракову пухлину на сході України — війна агресора проти нашого народу. Та ракова пухлина має властивість пускати метастази. І ці метастази окупант пускає через наше суспільство не лише через пропаганду, але й через нашу байдужість. Суспільство звикає до смертей, до жаху. І це дуже небезпечно. Тому такі фотографії, які присутні на цій фотовиставці, примушують дивитись правді в очі. А контраст із мирним життям ще більше підкреслює цю проблематику. Тому що рана не загоєна. Вона гноїться. Її можна вилікувати через патріотизм. Але що таке патріотизм? Це не лише гасла про любов до країни і биття себе в груди. Це ціла культура, образ мислення, починаючи із небажання смітити на узбіччі. «День» допомагає позбутися першопричини безладу — сміття в головах», — коментує священик Римсько-католицької церкви Святого Йосипа міста Чечельник отець Петро.

Не вперше доводиться спілкуватись із її відвідувачами, які ділились із «Днем» своїми враженнями від Києва та Львову до Харкова та Сум, від Слов’янська та Маріуполя до Одеси та Ізмаїла. «Ком у горлі» — фраза, яку від них чуєш постійно. Наче всі ці люди змовилися разом від Сходу до Заходу так казати. Не став винятком і Чечельник. Спазм у горлі, сльози, особлива зворушливість — риси вражень, які вже не вмістити у текст. Це треба просто відчути, відвідавши фотовиставку.

Не в кожному місті й тим паче селі можна побачити таку фотовиставку, так само як і такі пам’ятники, такі музеї, які можна побачити в Ольгополі. І якщо нести до всієї України свою місію збереження українцями власної самоідентифікації, попереджати небезпеки, які приховано зокрема у нашій історії, є ініціативою і місією головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, то Павло Каленич є людиною, яка на своєму локальному рівні є прикладом того, як цю місію потрібно втілювати у себе в краї. Адже день має бути добрим для всіх.

 

«Фотовиставка газети «День» – це чистилище совісті для тих, у кого вона є»

Любов Гиндрюк, приватний підприємець:

«Я мати солдата, який повернувся живим із війни. Його повернення ми вимолили в Бога. Рік жили у тривогу і чеканні новин з фронту. Тому презентована сьогодні у Чечельнику експозиція для мене дуже близька – кожна світлина. Я навіть не втрималася і написала свої враження у книзі відгуків. Емоції і почуття змішані – війна і мирне життя, смерть і діти... Тому для мене особисто цьогорічна фотовиставка газети «День» – це чистилище совісті для тих, у кого вона є. Кожен, напевно, переглядаючи світлини, зронив сльозу або народив нову думку. Вона дає можливість подумати, замислитися, а газета «День» – тягне Україну вперед в той час, як багато людей тягнуть її назад. Переконана, що такі презентації світлин треба проводити у кожному місті і селі, у кожній хаті, бо людей, які носять навиворіт вишиті сорочки, в Україні дуже багато. І вона їх не пече і не болить. Але й є такі, які починають розуміти один одного, спільно думати і дивитися в одному напрямку – нова покоління українців зароджується і це дуже помітно на фотографіях, які привіз у Чечельник «День».

 

«Кожна світлина – історія окремої людини»

Отець Петро, священик римо-католицької церкви Святого Йосипа у Чечельнику

«Ми живемо у стані війни. І військовій тематиці, нашим солдатам, які скалічені фізично і морально, присвячено чимало робіт. Серце болить від того, але дуже добре, що це показується, бо іноді в нашій буденності втікаємо у свої справи і проблеми. Але війна залишається, вона нікуди не зникає і мир не приходить в нашу державу, як би ми його не очікували. Виставка зображує нашу Україну – у одних усміхнені обличчя, в інших біль від пережитого. І добре, що в експозиції ці світлини розміщені по два боки одні навпроти інших, бо так і в житті буває. Виділити одну, дві чи три роботи не можна, бо кожна світлина – історія окремої людини. Тому після перегляду цієї фотовиставки відвідувачі дізнаються щось нове, подумають, переосмилять. І це важливо, бо коли людина виявляє свої емоції, вона залишає їх у пам’яті. І ці спогади та думки можуть привести до чогось доброго».

 

«Фотовиставку не можна дивитися поверхово, до неї треба уважно підійти, щоб роздивитися, придивитися і зрозуміти кожну світлину»

Федір Шевчук, головний редактор газети «Бершадський край» Бершадського району:

«Щоразу про виставку газети «День» у Чечельнику чи Ольгополі говорять як до її відкриття, так і після. Тому не відвідати її не мав права. Чечельницький край щедрий на добрих людей, та особливо йому пощастило, що тут мешкає Павло Каленич – людина наполеглива у своїх намірах і креативна в діях. Таких господарів треба у кожен район Вінниччини, бо подібних інтелектуально-культурних заходів бракує. Я по-доброму заздрю авторам цих робіт, бо знаю, як важко зловити момент і знайти щось характерне у тій чи іншій ситуації. Це велика майстерність! Тому цю виставку не можна дивитися поверхово, до неї треба уважно підійти, щоб  роздивитися, придивитися і зрозуміти кожну світлину. Тому дуже добре, що така виставка є, що є Чечельник, що є Ольгопіль, що є Павло Каленич, який дозволяє простим людям у районному центрі зануритися у візуальне українське сьогодення, бо життя треба показувати таким, як воно є, накреслюючи при цьому шляхи подолання цих проблем».

 

«Газета «День» має свою місію, вона займається «екологією» української душі»

Ганна Дудник, головний природознавець Національного природного парку «Кармелюкове Поділля»:

«Виставку газети «День» відвідую вдруге. Цього разу вона більш масштабна, із розмахом, я б сказала. Різноманітніша і за своїми сюжетами. Мені як пересічній людині і представнику Національного парку було цікаво  відвідати цю виставку, бо за родом своєї діяльності ми також організовуємо експозиції, спрямовані на формування екологічної свідомості українців. Газета «День» має свою місію, вона займається «екологією» української душі, яка лежить в основі існування людини. Адже всі її проекти націлені на очищення свідомості, душі, розуму українців. Фотовиставка – це найбільш доступний для людей формат, бо коли ти бачиш і починає думати, то позбуваєшся сміття в голові. І до цієї методики виховання має долучатися якомога більше людей. Треба любити Україну так, як любить її «День».

 

«На фото все зафіксовано до деталей – біль і радість, межа почуттів, з якими ми живемо вже майже чотири роки»

Олена Костенко, директор Чечельницького районного центру зайнятості:

«Скільки разів фотовиставка «Дня» експонувалася у Чечельнику, стільки я її відвідую, бо вважаю себе давнім шанувальником газети. Особливо люблю читати журнал «Маршрут №1». А на виставку приходжу за новим враженнями, оскільки щоразу вона демонструє те, чим живе сьогодні України. На фото все зафіксовано до деталей – біль і радість, межа почуттів, з якими ми живемо вже майже чотири роки. Раніше на виставці було багато світлин, присвячених сільській тематиці, політиці і яскравим моментам у житті держави. А нині, на мій погляд, актуальні дві теми – війна і майбутнє країни – наші. Одна важка і болюча, інша – легка і життєрадісна, але відокремити їх не можна, бо таке зараз наше життя – радісне і сумне водночас».

 

«Нових історичних видань ми давно не бачили, тому книжковій новинці зраділи, як діти»

Юлія Химишинець, заступник директора з навчальної роботи Вербської загальноосвітньої школи:

«Сьогодні, прийшовши на фотовиставку, ми отримали з рук головою редактора газети «День» гарний подарунок для нашої шкільної бібліотеки – книгу «Сестра моя, Софія». Відверто, шкільна бібліотека не може похвалитися такими книгами, адже наповнення фондів ми маємо відповідно до шкільної програми і це в основному нові підручники. Більше нових книг отримує сільська бібліотека, але це здебільшого художні твори. Нових історичних видань ми давно не бачили, а тому книжковій новинці зраділи як діти. Хоча школярі багато читають і головне хочуть знати про минуле України. А якщо є бажання, його треба задовольняти, бо потім може бути пізно».

 

«Фотовиставка – це своєрідних майстер-клас із фотосправи»

Тетяна Круг, дев’ятикласниця:

«Позаторік я вперше відвідала виставку газети «День» у Чечельнику. Була вражена побаченим. Тому сьогодні на відкриття експозиції взяла із собою фотоапарат, хотіла сфотографувати світлини, які мені подобаються. На одній з них, до речі, мій батько, і це було подвійно приємно. Найбільше мені сподобалися роботи, на яких зображені українські краєвиди, природа. Вразила робота «Серце Карпат», на якій прекрасне озеро Синевір. Фотовиставка для мене – це своєрідних майстер-клас із фотосправи. І хоча майбутньому я хочу стати лікарем або юристам, фотографія назавжди залишиться моїм улюбленим хобі».

Валентин ТОРБА, Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниччина, «День». Фото Артема Сліпачука «День», Олега Нича

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments