Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Про що не сказав Президент (фото)

У Києві відбувся наймасштабніший військовий парад країни

- Ти знімаєш мої ноги?

Так запитав мене один військовий без форми. Я знімав його на фото… Але його біль в посіченому осколками обличчі різанула. У нього не було ніг – лише протези і милиці, на яких він шкутильгав Прорізною до Хрещатика.  У нього мабуть не мало б бути і надії, бо жити в такому понівеченому тілі – це повільна страта. Проте над нашими головами пронеслась авіація і він глянув в небо. Глянув і надихнувся. Наші летять! Для мене він став символом цього параду.

4 загиблих і 7 поранених. Трагічні цифри передодня Дня Незалежності. Вони начебто мають бути докором бравурності і пафосності воєнних парадів на Хрещатику… Проте все це лише спекуляції. Ворог ніколи не переставав нас вбивати. І подібні трагедії не привід не показати, як киянам та і всім українцям, що наше військо зростає та міцнішає. Звичайно, промова Петра Порошенка віддає агітаційністю при всій її справедливості. До Порошенка багато питань. І його нещодавні вибачення щодо того, що він пообіцяв дуже швидко закінчити АТО далеко не всіма сприймаються серйозно. Виявляється, йому потрібно було чотири роки, щоб усвідомити це. Як раз перед час виборів. Саме тому його безумовно блискучу промову багато хто оцінює виключно як передвиборчий спіч. З усіма драматургічними елементами. Петро Олексійович робити гримаси вмів завжди.

Нагадаємо, що весною 2014-го він робив безліч подібних заяв. Більш того, він зробив все, щоб потім уникнути власної відповідальності за них. На Майдані він начебто був, але у форварді були інші. На схід він приїздив, але власної обіцянки розмовляти з ворогом «мовою сили» не здійснив, а натомість запровадив «перемир’я» під час якого схід напряму насичувався російською технікою. Тож і нинішня його потужна промова, як і до того вибачення, сприймається досить театрально. В цьому наша проблема… Якщо Путін сказав, то якою б не була його брехня, вона зрештою втілюється в життя. Через гроші, через вплив, через шантаж, через військові дії. У випадку з Петром Порошенком ситуація виглядає іншою. Він не лише обіцяв завершити АТО в кілька днів. Він говорив і про воєнний стан, який згадав у власній промові і тему якого знову ж таки в черговий раз досить лукаво обіграв. Мовляв, воєнний стан обмежив би права українських громадян. При цьому він знову ж таки не зазначив, що вводити воєнний стан треба було на окремі території сходу України. Більш того, запровадження так званого АТО все одно обмежувало права громадян прифронтових територій, але не несло ніяких юридичних наслідків для держави агресора.

Окремо варто відмітити чітке ставлення Голови держави до про європейського і пронатовського курсу. Хочу, знову ж таки, виникає питання, чомусь протягом кількох років Президент не наважувався призначити офіційного (а не виконуючого обов’язки) представника України в НАТО.

Важливий момент, якого відверто торкнувся Президент – це церковне питання. Петро Порошенко досить чітко висловився: «Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо – теж російське».

Митрополит Київський і всієї України (від УПЦ МП) Онуфрій після цих слів та висловів Порошенка про надання справжній Українській Церкві Томосу виглядав на церемонії явно похмурим.

І тут Президент сказав, що питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. «Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це – вагома складова нашої незалежності». Така позиція, принаймні на словах, стала чітким посилом не лише для вірян, але й для всіх громадян України.

Окрім того, промова Президента знову нас віднесла до історичних аналогій… Президент згадав про сторіччя нашої державності (що дуже важливо!), маючи на увазі УНР та Михайла Грушевського. Але чомусь він оминув сторіччя Гетьманату Павла Скоропадського. Саме при Скоропадському Україна нарешті почала утворюватися, як держава в сенсі її інституцій, які є стовпом державності. Можливо книга «AVE, до 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського», яка вийде в світ найближчим часом, стане в нагоді для нинішніх керманичів, щоб усвідомити ці головні постулати.

Тому дискусії щодо доцільності параду на честь 27-ї річниці Незалежності України можна залишити для популістів. Парад необхідний. Хоча б тому, що він надихає. Ми маємо мати своє свято і культивувати усвідомлення власної сили. Інша справа – спроба використовувати його для власних політичних амбіцій, або для запевнення перш за все свого народу в тому, що Україна міцнішає. І тут літаками над головами нікого не здивуєш. Ми вже бачили їх в 2014-му… Українці чекають на інший парад – Парад Перемоги. А для цього вибачень через чотири роки мовчання замало.

Валентин ТОРБА, «День». Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments