Шевченківські лауреати отримали нагороди і згадали про Олега Сенцова!
Президент України Петро Порошенко особисто привітав цьогорічних лауреатів і вручив нагороди. Захід відбувся у приміщенні Національного музею Тараса Шевченка.
- На кожному крутому повороті історії, особливо в годину важких випробувань, українці черпали сили із пророчих слів й думок Шевченка, - цитує промову П. ПОРОШЕНКА офіційний сайт president.gov.ua. -Так і тепер. «Борітеся – поборете, вам Бог помагає», - з цими рядками з «Кавказу» пішов у вічність наш перший Герой Небесної Сотні Сергій Нігоян. «Вогонь запеклих не пече», - рядок із «Гамалії» супроводжував нас у найтяжчі дні Майдану під час Революції Гідності. Настав час, Шевченко одягся у військовий однострій, а його образ в стилі «мілітарі» надихає і зараз наших бійців, які боронять країну від російського агресора. «Учітеся, брати мої, думайте, читайте», - оком мудрого наставника дивиться він на дітей в абсолютно кожній українській школі…
Президент повідомив, що найближчим часом має намір підписати указ про розробку десятирічної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. «Я закликаю вас всіх до співпраці, до наполегливої роботи в цьому напрямку. Бо попереду – десятиліття української мови в Україні. Протягом цих десятиліть позитивні незворотні зміни мають відбутися. І ключове слово – незворотні», - зазначив він.
Глава держави наголосив, що українська влада впевнено тримає курс на посилення ролі мови Шевченка в усіх сферах суспільного життя. Водночас, за його словами, як Глава держави і активний учасник процесу розбудови української політичної нації, Президент дбає про те, аби українські законодавчі ініціативи залишали широкий простір для реалізації прав тих громадян України, чиєю рідною мовою чи мовою спілкування є кримськотатарська, російська та інші мови. «Так само очевидно, що влада ніколи не втручатиметься в приватну сферу і жодним чином не регламентуватиме в ній мову міжособистісних комунікацій», - наголосив Петро Порошенко.
Нагадаємо, цьогоріч глава держави підписав 6 березня Указ №55/2018 «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 березня 2016 року №78» де зазначено: «Внести до Положення про Національну премію України імені Тараса Шевченка, затвердженого Указом Президента України від 3 березня 2016 року № 78 «Питання Національної премії України імені Тараса Шевченка», зміну, виклавши пункт 3 у такій редакції:
«3. Національна премія присуджується творцям (авторам, виконавцям) нових оригінальних творів, опублікованих (випущених у світ) протягом останніх п'яти років, у таких номінаціях:
література;
публіцистика, журналістика;
музичне мистецтво;
театральне мистецтво;
кіномистецтво;
візуальне мистецтво.
У номінації може бути присуджено Національну премію лише за один конкурсний твір. Щорічно може бути присуджено не більше п'яти Національних премій», - повідомляє сайт president.gov.ua.
А тому, згідно з цим документом, нині номінацію «Література, публіцистика, журналістика», розділили на дві окремі номінації «Література» і «Публіцистика та журналістика».
Нагадаємо, на найпрестижнішу нагороду нашої держави спочатку висувалися 51 робота літературно-мистецьких творів. Змагання відбувалось у трьох турах. Після кожного обговорення члени Шевченківського комітету таємно голосували. Останній свій вердикт передали в Адміністрацію Президента. Глава держави П. Порошенко підписав Указ і цьогорічними переможцями стали:
У НОМІНАЦІЇ «ЛІТЕРАТУРА»
Емма АНДІЄВСЬКА (книги «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи»
Серед цьогорічних лауреатів Емма Іванівна ‑ найстарша мискиня (19 березня їй виповниться 87 років)! Саме через поважний вік знана письменниця і художниця-авангардистка, яка живе у Німеччині, не приїхала на урочистості до Києва. Вона зізнається, що ця нагорода стала для неї несподіванкою і великою радістю… Письменницю називають «громадянкою Всесвіту». Нині Емма Андієвська належить до найвідоміших митців українського зарубіжжя (про творчість майстрині «День» писав у №1 за 2-18 р.)
У НОІМІНАЦІЇ « ПУБЛІЦИСТИКА І ЖУРНАЛІСТИКА»
Сергій ПЛОХІЙ (книга «Брама Європи»)
«Це видання не без підстав можна схарактеризувати як прорив к західному світі, у ньому окреслено самобутність української ідентичності, визначено ключові віхи історії України, що мали важливе значення для формування державності, - вважає критик Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ. – Це ґрунтовна постколоніальна праця, яка була завершена в період російської агресії на теренах України. Для західного читача важко переоцінити важливості цієї книжки в аспекті рецепції сучасної України, як країни, яка сформувала своє питоме соціокультурне життя, яка постає важливим імпульсом і чинником до переосмислення сучасної глобальної геополітики…
«Брама Європи» спочатку була написана англійською мовою і набула широкого розголосу в англомовних медіа США, Великої Британії і Австралії. Ця праця постає важливим компонентом сучасної гуманітаристики, яка інтенсифікує увагу західного світу до України. Автор цієї книжки – фаховий історик і знаний у США публіцист, директор Українського Інституту Гарвардського університету…
У НОМІНАЦІЇ «МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО»
Вікторія ПОЛЬОВА (хорова симфонія на канонічні тексти «Світлі піснеспіви» у 15-ти частинах для солістів та мішаного хору а сарреllа)
У повному вигляді твір було вперше оприлюднено 30 травня 2015 року у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі на Міжнародному фестивалі «Київські прем'єри сезону». Виконавці ‑ Муніципальний камерний хор «Київ» під орудою Миколи Гобдича. В подальшому у цьому ж виконанні «Світлі піснеспіви» прозвучали в жовтні 2016 р. на ХХVII Міжнародному фестивалі «Київ Музик Фест-2016» в концерті пам'яті Героїв Небесної сотні. Диск з записом твору виданий «КуіvСhoirproductions». Партитура хорової симфонії надрукована видавництвом Муніципального хору «Київ».
«Світлі піснеспіви» ‑ монументальна хорова симфонія. Кожна фраза і речення твору несуть не стільки ритуальний, скільки символічний сенс. А посилюється це відчуття символічності Послання завдяки багатовимірному музичному ряду, численним алюзіям та натякам, що відсилають до цілих пластів європейської та української хорової культури. це музика для уважного і відкритого серцем слухача.
У НОМІНАЦІЇ «ВІЗУАЛЬНІ МИСТЕЦТВА»
Павло МАКОВ (проект «Paradiso Perduto»)
Цей проект - авторські роздуми на мотив «втраченого раю» збіглися з періодом суттєвих соціальних змін в країні, проте надмірна увага до цього хронологічного збігу радше відволікти від авторського бачення серії, а ніж щось в ній пояснити, – вважає галерист Тетяна ТУМАСЯН. - За Павлом Маковим «втрачений рай» ‑ це початкова умова перебування у мінливому просторі, стан існування людини у світі. Й ті речі, й ті сліди (життєдіяльності чи друкарського відбитку), що лишилися у ландшафтах можуть дати відповідь про те місце, в якому ми опинилися, натякнути на те, як ми за ним доглядаємо…
У НОМІНАЦІЇ «КІНОМИСТЕЦТВО»
Володимир ТИХИЙ (режисер) і оператори - Ярослав ПІЛУНСЬКИЙ, Юрій ГРУЗИНОВ і Сергій СТЕЦЕНКО (цикл історико-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності)
Після кривавого розгону мирної громадянської маніфестації, спрямованої проти антинародної політики режиму Януковича, в Києві вночі на 30 листопада 2013 року, українські кінематографісти середнього й молодшого покоління зорганізувалися у «Вавилон'13», що став громадянською ініціативою й територією документального кіно, ‑ задля документування перебігу подій Української революції. Протягом трьох найгарячіших місяців революційних подій ‑ і до сьогодні ‑ через війну за Незалежність і щоденну боротьбу за новітню Україну, «Вавилон'13» кіномистецькими засобами осмислює новітній український час.
«Володимир Тихий був фундатором «Вавилону'13» і послідовно став його продюсером, художнім керівником та режисером, - нагадує кінокритик Сергій ТРИМБАЧ. - Результатом творчої й організаційної діяльності Володимира Тихого є понад 200 коротких документальних фільмів про революцію та війну, що мали кілька десятків мільйонів переглядів в Інтернеті та понад півтисячі громадських і фестивальних показів та обговорень…
Тихий є знаковою людиною, творцем і громадянином, за яким постав цілий новочасний кінематографічний рух, заанґажований революційними процесами й будівництвом нової України, і який об'єднав у творчій співпраці понад 100 кінематографістів середнього й молодшого поколінь.
Першим із повнометражних режисерських фільмів Тихого у цьому списку є стрічка «Сильніше, ніж зброя», яка побачила світ до річниці Революції Гідності у грудні 2014 року й акумулювала тримісячну революційну польову кінороботу «Вавилону' 13» з тривожним поглядом у загрожене українське майбутнє. У цьому фільмі, що стилістично й жанрово гойдається на мозаїчних вагах і створює драматичне й героїчне, разом із тим ‑ барвисте, полотно революції, показано народження й перші рішучі кроки українського громадянського суспільства, в осерді якого ‑ самоорганізація, солідарність і відстоювання природних людських прав та українських культурних надбань.
Послідовним продовженням аналізу революційних подій та їхнього людського виміру, що є принциповим для кінодокументалістики як мистецтва, став цикл телевізійних фільмів, створених «Вавилоном'13» у співпраці з Телеканалом «1+1», де вони й демонструвалися 2015 року. Володимир Тихий виступив художнім керівником, продюсером і режисером проекту, в якому через належну телевізійну стилістику йшлося про дух революції, віддавалися екранові образи громадянського спротиву, горталися сторінки героїчних подій, які промовисто зафіксовані у назвах фільмів циклу: «Перша смерть», «Пожежа в Будинку проспілок», «Самооборона», «Автомайдан», «Небесна сотня» тощо.
У повнометражній режисерській стрічці «Бранці» Володимир Тихий досліджує трагічні події протистояння на Майдані Незалежності в Києві 19-20 лютого 2014 року. Це своєрідний фільм-подорож у часі, подорож по обидва боки барикад, спроба встановити реальний плин революційних подій без певних міфологічних нашарувань, що викликало живий дискусійний відгук у суспільстві.
Найостанніша за часом режисерська робота Володимира Тихого, що вона входить до висунутого на Премію документального циклу й демонструвалася 19 лютого 2017 року на телеканалі «ПА: Перший», ‑ «Небо падає, або Три місяці з життя Устима Голоднюка», лишає нам екранну пам'ять про молодого хлопця у блакитній касці миротворця, який загинув під час Євромайдану від пострілу снайпера на вулиці Інститутській. Йдеться знову про людський вимір революції, про людський вимір історії, що є надзвичайно важливим завданням мистецтва, яке, окрім іншого, покликане наближати нас до людини у повсякденні й у надзвичайних обставинах, аби зрозуміти сутність вчинків та речей, сутність ідей та сутність часу»…
Після отримання нагород цьогочні лауреати Шевченківської премії кінорежисер Володимир Тихий і оператори Ярослав Пілунський, Юрій Грузинов і Сергій Стеценко вдягли футболки з портретом Олега Сенцова (у минулому році Сенцов заочно отримав Шевченківську премію за фільми «Гамер» і «Носоріг»), свого колеги-кінематографіста, який вже чотири роки є бранцем Кремля (російський суд звинуватив митця в тероризмі і призначив покарання – 20 років колонії суворого режиму – Т.П.), із закликом аби нарешті випустили режисера з колонії. Цією акцією митці ще раз нагадали і про чотириліття анексії Криму, і про українського патріота, якого утримують за гратами!