Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

«Спілкування важливіше за бутерброди» (фото)

Як у Києві проходив традиційний пікнік для бідних і безхатьків

 Серед романтичного Подолу близько десяти людей чаклують над  барвистими тацями зі смаколиками. Гостей ще не видно, тому волонтери та ініціатори події з громадської організації «Молодь за мир» охоче діляться думками і планами, розповідають про наболіле.

Волонтерка Марія Шиловець не без суму зауважує: «До бездомних часто ставляться, як до сміття, їх просто не помічають. Проте  ці люди теж хочуть свята. Особисто для мене пікнік — це незвичайна подія, адже наші гості чекають це дійство з нетерпінням ще від різдвяної вечері».

Про свою мотивацію у волонтерстві Марія відповідає з запалом: «Якщо я допоможу одній людині сьогодні, то я зміню світ на краще. Це нас і об’єднує. В  організації є християни, буддисти та атеїсти, але нам це не заважає, тому що нас єднає щось важливе».

Під пишними каштанами на щойно розставлені стільці всідаються перші гості. Чоловіки і жінки усміхаються, вітаються між собою та розпитують волонтерів про буденні справи. Ті жваво відповідають і охоче приєднуються до розмови. За лічені секунди стільці підсовують щільніше і скверик заповнює гамір. З одної сторони говорять про вічне — звичайно, про політику. Трохи далі активіст, пан Сергій, з групою гостей натхненно веде бесіду про Євангеліє. З іншого краю чоловік з сивою шевелюрою обіймає вигин потертої гітари і меланхолійно наспівує щось із Beatles.

Інна Яківна, гостя пікніка, каже: «Це благодійний пікнік, а приходять сюди люди незаможні, пенсіонери, люди, що приїхали з Донбасу, ті, хто не має квартир. Приходять поспілкуватись. Збираються і знаходять теми, щоб поговорити, поділитись чимось».

Мелькають таці і бутлі з водою, волонтери метушаться, накладаючи нові порції у тарілки. Перша роздача їжі триває кілька хвилин, але приходять нові відвідувачі, яких теж частують.

Розкладаючи по тарілках бутерброди, волонтерка Анна Кузнецова ділиться враженнями: «Організація «Молодь за мир» відкрила мені очі на те, що люди, яким ми допомагаємо, дуже цінують дружбу. Не стільки важливий бутерброд, скільки спілкування, і те, що є хтось, хто піклується, хто пам’ятає, як тебе звуть, - для мене це дуже зворушливо. Я поступово починаю дружити з безхатьками і розумію, наскільки суспільство їх відштовхує. Тому хочеться поділитись чимось: радістю, теплотою, дружбою. Звучить трохи пафосно, але коли ти бачиш, як ці люди радіють від звичайного спілкування, то хочеться радіти у відповідь».

Під час спілкування з волонтерами виявляється, що кожен знайшов свій шлях до організації через різні ініціативи. Частина активістів прийшли на пікнік вперше, хоча співпрацюють з «Молодь за мир» уже кілька років. Про цю подію говорять охоче і з блиском в очах, стає зрозуміло, що це стало як для гостей, так і для організаторів не просто благодійною акцією, а справжнім святом.

За трапезою розмови трохи затихають. Частина волонтерів порядкують біля десерту, а кілька членів організації спостерігають за атмосферою. З легкої руки активістки Аліни Кропачової починається конкурс пісні. Подекуди підтримувати  атмосферу стає складніше.

Гості вкрай різні, важко сказати, хто саме є основними відвідувачами благодійної акції. Різні вік, стать і манера говорити. Погляди часом аж надто різняться, але це не викликає конфліктів, хіба невелике сум’яття, здається, що душевну бесіду тут цінують вище усіх відмінностей. Роєм гудуть розмови на найнесподіваніші теми, у музичний вінегрет мішаються пісні українською, російською та англійською.

Пан Віталій, обіймаючи гітару, розповідає: «Якщо кажуть, що тут безхатьки тільки збираються, то це неправда. Безхатьків тут відсотків десять, не більше. Ще тут чимало пенсіонерів. Тут збираються люди незаможні, у кого маленькі пенсії чи просто самотні. У нас тут коло спілкування, я вже тут років десять. А на пікнік щороку збираємось. Тут весь Київ. Я от на Подолі живу, а деяким і далі їхати».

Деякі групки гостей затягують пісню одразу і жваво, хтось ніяково відмовчується, але це ненадовго - до мовчунів майже одразу  підходять волонтери і починають співати щось народне, з веселим мотивом. Активісти широко посміхаються і жартують, стараються залагодити суперечки. Не відчувається напруги чи нещирості. Гості і господарі свята запитують один одного про проблеми і радощі. Немає відчуття постановки, декоративності.

Пані Аліна зауважує: «Нам не стільки потрібна допомога у роздачі, скільки треба, щоб хтось підходив, спілкувався з цими людьми, співав, якщо це підніме  настрій, щиро цікавився».

Часом на розмову про політику чи якісь нововведення гості кличуть журналістів. І тут уже ролі рішуче змінюються. Медійники опускають мікрофони і диктофони та відповідають на різні запитання питання, самі щось уточнюють, ненадовго стають частиною загальної атмосфери.

Упродовж усього дійства прохожі зупиняються і кидають цікаві погляди, хтось підходить і запитує про мету пікніка, а хтось про особисті причини волонтерів. Деякі без жодних запитань ішли допомагати, хтось просто проходив повз, проте атмосферу пікніка не псувала агресія. Люди забували про все і просто раділи один одному.

Громадська організація «Молодь за мир» проводить щорічно дві великі події — власне літній пікнік і різдвяну вечерю. Окрім того тричі на тиждень відбувається роздача їжі для бідних і безхатьків. Але важливо розуміти, що люди часто приходять до волонтерів не через голод, а через самотність та ізоляцію з боку суспільства.

Анастасія КОРОЛЬ, Літня школа журналістики «Дня»-2018. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments