У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

«Такі книжки мають стати частиною нашої зовнішньої політики»

Вперше відбувся «День» осінній», на якому однодумці газети ділилися враженнями про наші новинки і купували книги для сходу

Сьогодні в історичному дворику на Андріївському узвозі — де вже три роки поспіль, щовесни, «День» збирає меценатів, друзів і партнерів — уперше відбувся «День» осінній». Формат – традиційний, атмосфера – дружня, але наповнення вечора – особливе. Якщо весною ми ділилися своїми планами і інтригували гостей зустрічі новими «плодами» на дереві проектів «Дня», то сьогодні – представили наш «врожай»: історичну книгу «Повернення в Царгород» і публіцистичний триптих. 

«Родзинка» вечора – всі присутні могли поспілкуватися з авторами та упорядниками книжок,  а ще – з героями новинок. Хіба це не прекрасно, коли історії потрапляють на сторінки книжок, а потім… знаходять своє продовження в житті, переплітаються сюжети, перетинаються однодумці? Але про все по порядку.
Ідея провести «День» осінній» належить Благодійному фонду сприяння ініціативам газети «День», який уже три роки поспіль проводить «День» весняний».

Президент фонду Микола Гриценко пояснює, що ідея виникла одразу з появою новинок «Дня» на полицях книгарень.  На Форумі видавців у Львові презентація пройшла з аншлагом, книжки розкуповували з неймовірною швидкістю, читачі підходили до стенду «Дня» поділитися враженнями, поспілкуватися з авторами і упорядниками, подискутувати. Але на Форумі були не всі, як не всі мали нагоду і час познайомитися з авторами у Києві. А запит на це – великий. «Тож особливістю заходу було невимушене спілкування з авторами і упорядниками безпрецедентного цьогорічного книжкового «вибуху» від «Дня» — видань «Повернення в Царгород», «Котел», або Справа без терміну давності», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська», «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв». Саме потреба обговорення цих книг стала поштовхом для проведення «Дня осіннього», - розповідає Микола Гриценко -  Вечір, до речі, мав ще одну важливу мету — гості заходу змогли долучитися до благодійної акції «Книги для бібліотек cходу». В її рамках уже не вперше проводимо книжкові продажі, після яких книги спрямовуємо для бібліотек Донецької та Луганської областей. Раніше ми вже зробили багато передплат на «День» для шкіл Луганської, Донецької, Одеської областей. Тож спрямовуємо в тамтешні бібліотеки і школи й історичні видання «Дня».

Отже, цього п’ятничного вечора у затишному дворику на Андріївському узвозі, залитого осіннім світлом, серед хризантем і червоного листя дикого винограду, в приємній неформальній атмосфері зібралися ті, хто створює газету «День» і ті, хто її підтримує, читає і пропагує. Для результативного обміну думками.

«Приємно, що люди підтримують наші книжкові і просвітницькі зусилля. Надзвичайно важливо побачити один одного. Робили ці зустрічі навесні. Трошки натякали, що восени в нас буде вагомий книжковий «врожай», але деталей не розповідали. Останні роки несамовито працювали: щоденна газета, яка виходить трьома мовами, два сайти і невеликий колектив. Але і тоді були «врожайні» роки, коли ми робили дві книги. Доволі концептуальні новаторські, – розпочала зустріч головний редактор «Дня» Лариса Івшина. – Навколо Фонду сприяння ініціативам «Дня» збираються люди, які нарешті отримали своє середовище. Потрібно більше розумних середовищ. Наша країна – у гуманітарному занепаді, зокрема, тому, що дуже мало розумних середовищ. Після великого прориву побачили, що можна подвоїти зусилля. Цього року ми видали чотири книги. І, знов-таки, це абсолютно нові доктринальні книги. Так, у книзі «Повернення в Царгород» є задатки на зовнішньополітичну доктрину. Треба перестати вдивлятися у «чорну діру» під назвою Московія і подивитися свіжим поглядом на сусідів, яких через наші успадковані манії ми не бачили. Наприклад, Болгарія, з якої ми, власне, отримали писемність і з якою практично нічого не знаємо. І вони про нас нічого не знають».
Лариса Івшина наголосила, що цьогорічна історична новинка  «Повернення в Царгород» - дуже особлива. «Я довго над нею думала. Мені подобається, що у ній представлений могутній колектив авторів. Коли ми прочитаємо все це, нарешті почнемо розуміти, що можна вийти з «бермудського трикутника» нашої історії, як казали наші знавці історії Візантії», – говорить головний редактор «Дня».

«Але цього року подумали, що поки займаємося давньою історією, люди забули новітню. Або взагалі ніколи її не знали. І ця гуманітарна катастрофа на землях сходу і в Криму була підготовлена гуманітарною катастрофою, ігноруванням ключових тем, дослідити які ми закликаємо всіх протягом майже 20 років. І після історичних взялися за те, щоб створити публіцистичний триптих. Хотіла, щоб у нас була школа авторів. Щаслива, що у «Дні» вона є, - продовжує Лариса Івшина. -  «Котел, або Справа без терміну давності» - книга, яка стає раритетом. У редакції залишилося близько 15 примірників. Майже весь тираж розкуплено. Дякую Івану за його працелюбність і рідкісну чесність. Давно ніби відійшли від того, коли чесність є нормою у журналістиці. Багато переляканих журналістів. Тих, хто легко продається, змінює свої погляди. Політичний «котел», який описується у нашій книзі, призвів до таких «котлів», як під Іловайськом.

Друга книга, «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська», логічно випливає з того, що відбулося в українській політиці. Відданий у лізинг Донбас було нескладно «запалити». Попередньо там пройшла велика руйнівна робота. Коли говорять про спеціальний статус Донбасу, кажу, що цей регіон треба повернути до норми. Спеціальний статус – визнання поразок. І Валентин Торба, який написав книгу «Я – свідок», створив її в реальному оточенні, виявив надзвичайну мужність і журналістський талант. Думаю, ця книга – велика підтримка всім, хто пережив цю війну. І велика засторога тим, хто вважає, що події на сході – проблема лише Луганська чи Донецька. Наша країна вся у «кротячих норах». У багатьох західних землях України ця проблема є неочевидною, але теж присутня.

Книжка «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв». З перших днів «День» писав історії наших героїв. Перші смерті, перші подвиги – все це було. Але казали, що цього недостатньо, бо люди повинні бачити це зібрано. Відчувати причетність до подій на сході. Не всі розуміють, скільки тут болю і героїзму. Марія Семенченко працювала з журналістами над цією книгою, потім впорядкувала її. Ми бачимо на обкладинці спадкоємність захисників України: хлопець з шаблею і з автоматом, український герой. Сьогодні, як у випадку, наприклад, з Крутами, причиною героїзму стала політична катастрофа».

«Коли вбили Гонгадзе, мені було 14 років, я тоді ходив до школи, дивився новини по телевізору, і вони мене шокували. Я не розумів всієї глибини питання, але мене вразило, що «на горі», у Києві, відбуваються неприпустимі речі – там, де ми чекаємо змін та реформ, - розповідає упорядник і автор більшості текстів у книзі «Котел» Іван Капсамун. - Потім закінчив університет, почав співпрацювати з газетою «День». Тут за які б теми не брався – починав як оглядач відділу політики – часто натикався на цю резонансну справу. Тоді вирішив зайнятися нею глибше. Газета «День» багато років веде цю справу, а я лише доповнив, глибше занурився у неї. Справу Гонгадзе я веду десь шість років. Зібрав багато матеріалів – у цій книзі зібрані найкращі матеріали стосовно цієї резонансної справи. І також тут йдеться про вбивство Щербаня, вбивство Гетьмана, журналіста Дерев’янка в Одесі. Тобто, той підготовчий грунт, який призвів до вбивства Гонгадзе у 2000 році. Побиття Олександра Єльяшкевича, напад на Олексія Подольського. Вбивство Гонгадзе стало кульмінацією режиму Кучми. І цей режим заклав усі «міни сповільненої дії» у наше буття, які вибухають і сьогодні. Книга «Котел» – причина стану, у якому нині опинилася Україна. Поки не буде крапки у резонансній справі Гонгадзе, ми не зможемо розвиватися, бо цей злочин породив те, що вилилося в анексію нашої території, окупацію, вбивства тисяч людей».

«На самому початку був такий момент, що не вірилось у те, що відбувається на твоїх очах. Але ти, можливо, підсвідомо розумієш, що треба щось фіксувати. Причому фіксувати терміново, і не просто фіксувати, а намагатися нанизувати усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків. Тому що часу вже немає і все відбувається настільки швидко, перетворюється на такі страшні речі, які просто не можуть не наштовхнути на відповідні висновки, - розповідає автор книги «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська» Валентин Торба. -  Спочатку Луганськ перебував в такому морфійному сні, коли здавалось, що зараз прийде українська армія, тим більше, що вона там і була, що зараз міліція зробить усе, щоб якось вирішити питання сепаратизму, але видно було, що нічого не робиться. І тоді виникало питання: що трапилося? Невже нічого не можна зробити саме в цей момент?  Усвідомлюєш: ми Донбас «загубили» десь в 1990-ті роки. І зараз я розумію, що ця книжка проситься до «потовщення». Їй бракує нових і нових висновків. Інша справа: чи долетить ця «цеглина» до потрібного «вікна»? Я буду дуже вдячний, якщо ця книжка не просто буде прочитана, а й будуть зроблені висновки з нашої трагедії. Україні негайно потрібні висновки. Часу в нас вже немає».

Марія Семенченко, упорядниця книги «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв», розповіла, що журналісти газети «День» почали збирати і публікувати історії військових з самого початку війни – з моменту анексії Криму Росією. «Ця книга вийшла дуже вчасно, на мою думку. Триває другий рік війни, люди втомилися, минула перша хвиля великого патріотизму і адреналіну.  І дуже легко зараз відійти від цієї війни, не звертати на неї уваги, особливо якщо ти живеш у місті, де не падають снаряди. А війна триває.  Ця книга – це пряма мова тих, хто воював і воює на Донбасі за цілісність країни, тих, хто бачив на власні очі те, що нам тут, в тилу не видно. Без цих «живих історій» картина того, що відбувається на Донбасі, ніколи не буде повною.  Це, насправді, основа для майбутніх істориків, які досліджуватимуть і осмислюватимуть цю війну. І не лише для них. Я сподіваюсь, що прочитавши ці історії, а в них все ж таки більше Тріумфу, ніж Катастрофи, читач ніколи не сприйматиме цю війну абстрактно, не сприйматиме її як чужу. І ще, я вважаю, цю книжку обов’язково треба передавати на схід, щоб люди, що пережили війну, бачили, хто воював за цілісність України. Вони побачать, що це такі ж люди, як і вони – з дуже різними життєвими історіями і мотивацією. Є там історії тих, хто не підтримував Майдан, історії людей зі Сходу. Дуже різні історії, різні люди. І це розуміння, ці знання – теж  шлях до примирення».

Серед гостей вечора були і герої нових книжок. Художник Олександр Мельник пройшов Майдан з картиною, на якій – очі Господні  і підпис  «Бачу справи твої, людино». Його можна побачити … на обкладинці книги «Котел». Саме він був єдиним, хто виступив категорично проти прийняття Леоніда Кучми до Спілки художників України.

«Дуже незручно почуваюся перед таким товариством, але не можу не подякувати пані Ларисі за «День», який ми маємо, - говорить Олександр Мельник. -  Ми знайомі невипадково. Ми запросили пані Ларису і редакцію на наше бієнале історичного живопису «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Спасибі – на перше запрошення прийшли з колективом і потім були дуже гарні відгуки. Словом, вважаю, ми робимо одну роботу. Газета «День» для мене ще рідна тому, що я живу історією і розумію її значення для сьогодення і майбутнього. Тут звучала думка про ці книги як певний невипадковий ланцюг. Я хотів би нагадати декілька акцентів. Хто з самого початку вів перемовини нібито з примирення? Шуфрич, Медведчук і Кучма. Хочу нагадати, хто робив розкол України? Ще під час виборів 2004 року пригадую сюжет, коли в якогось нібито націоналіста знайшли на складі листівки з картою України і тим горезвісним поділом – на першосортну і другосортну Україну. І хто приїхав захищати ці листівки? Шуфрич! Це вони ділили Україну. Щодо Кучми. Коли відбувалося голосування за прийняття його в спілку художників України, я сказав: «Хто голосує за прийняття Кучми, той голосує за виключення мене із спілки». Я знав, що проти мене ніхто не проголосує. Такий був хитрий хід. Але знайшлися три, які не змогли зійти з того шляху. І ще я казав, що Кучма – це ж людина, яка створила кланово-олігархічну систему, яку ми досі не можемо подолати. Це друге. І третє – згадайте Автомайдан, коли активісти поїхали до маєтку Медведчука, щось там йому на воротах написали. У нього тоді була така заява: «Ви хочете війни? Ви матимете війну!» Я прошу журналістів звернути увагу на ці факти – вони дуже пов’язані. І ці книги – трилогія – правильно розкладені. Все призвело до цієї війни. І ті, хто її розв’язував, тепер нібито миротворець нам. Який мир вони нам можуть принести? Ще раз дякую газеті «День» за вашу роботу і теми, яких ви торкаєтесь».Ще один герой книги – цього разу «Катастрофи і Тріумфу» - завітав на «День» осінний». Це – полковник Віктор Покуса, чий лист з фронту увійшов до третьої частини триптиху. Цей лист, опублікований в «Дні», спричинив безпрецедентну подію – круглий стіл з провідними військовими експертами і політиками.

«На той момент було багато думок, накипіло те, що я бачив і відчував, і це вилилося в лист на тему розбудови нашої армії, уникнення тих недоліків, які були і які виявились. На жаль, видимих наслідків цієї публікації не було.  До речі, дуже багато фронтовиків прочитали цей лист, було чимало дзвінків і зустрічей на рівні солдатів, сержантів, офіцерів. Підтримка дуже широка. Осудливих відгуків на свої думки від фронтовиків я не чув. Були осудливі відгуки від деяких генералів. Але я свій перший термін мобілізації відслужив, демобілізувався, відпочив тільки два місяці і за шостою хвилею мобілізації знову добровільно мобілізований.  Завтра відбуваю в АТО», - розповів полковник Віктор Покуса.

«Лист з фронту» був першим такого жанру листом на час появи (він з’явився на початку березня). Було дуже багато добровільної цензури, офіційної цензури. І цей лист – така фронтова правда – трагічно-драматична, але з могутнім оптимізмом. І головне, що це професійний аналіз бойової ситуації – не кабінетної, не теоретичної. Професійний аналіз бойового полковника, який знаходиться на передовій лінії. Цей лист і сьогодні актуальний», - пояснив важливість листа державний діяч Євген Марчук.

Осінній вечір добігає кінця. На Андріївський узвіз сходять сутінки, а гості у затишному історичному дворику все не розходяться – обмінюються враженнями про нові книги.

 Наш «врожай» за вечір  – три години якісного спілкування з однодумцями і повний ящик новинок «Дня» для бібліотек сходу. Це – вклад друзів і партнерів газети

«День» у процес примирення, який є неминучим і буде надзвичайно складним і тривалим.
Тому сьогодні вкрай важливо наповнити бібліотеки Донбасу якісною літературою, яка б давала відповіді на багато питань, поставлених українському суспільстві цією війною.  Лише відповівши на питання, а з чого і коли почалася ця війна, спадкоємцями якої історії ми є, хто ці люди, що пішли захищати  цілісність держави і за що вони воюють, нам стане зрозуміло, куди рухатися далі. Гості «Дня» осіннього» підтримали нашу ініціативу, купили книжки, і незабаром не одна бібліотека сходу поповнить свої фонди якісною літературою.  

ВРАЖЕННЯ

«ДЕНЬ» ПРОПОНУЄ МИСЛИТИ КАТЕГОРІЯМИ КРУПНОЇ ІСТОРІЇ.

Ірина ВАННИКОВА, директор ГО «Інститут президента Ющенка»:
- «Повернення в Царгород» мені особливо цікаво читати після «Сили м’якого знака». Скажу відверто — фоліант «Сила м’якого знака» – це моя настільна книжка. Її прочитала на одному подихуі. «Повернення в Царгород» мені нещодавно презентувала Лариса Олексіївна. Частину видання вже встигла прочитати, зокрема матеріали, у яких розкрито візантійський період… Це для мене важлива інтелектуальна пожива. Як правило, в книжках, які випускає газета «День», «історичні родзинки» несподівано вражаючі. В «Силі м’якого знака» я надзвичайно ціную текст Сергія Кримського. Це був мій викладач в Києво-Могилянській академії. Його унікальна екскурсія по Софії Київській мене спонукала взяти дітей і ще раз пройтися по Софії, подивитися на неї під іншим «ракурсом». На жаль, дуже часто доводиться чути думку про те, що українській історії лише кілька десятків років, що в нас молода держава… А «День» пропонує мислити категоріями крупної історії. І це правильно. Ви показуєте тяглість, безперервність нашої історії, уроки, які слід з неї винести. А ще — показуєте, як нашу історію крадуть сусіди… Знаєте, моя старша донька у сьомому класі вчить історію. Я бачу, що матеріалів про період Київської Русі не вистачає. Саме таких, які продукує «День». Тому я абсолютно переконана, що вашу просвітницьку, інтелектуальну роботу повинна всіляко підтримувати держава.

«ЦЕ – ВІЯННЯ ЧАСУ»

Олександр АФОНІН, президент Української асоціації видавців:

- Новий публіцистичний триптих «Дня» - це документалістика, історія. Свіжі враження є найбільш сильними, тому немає питань, чому з’явилися ці книжки. Це – віяння часу. На жаль, історична наука досить консервативна, і поки вона дійде до опису подій, які відбулися в Україні нещодавно, багато деталей і імен втратиться. Саме тому література, яка йде по «гарячих слідах», дає можливість формулювати історичні факти, щоб їх досліджували вчені. Документалістика – найцінніше, що залишається після людей.
Мені цікаво дізнатися, що думають люди, які сьогодні приймають більшість рішень щодо гуманітарної сфери. Нинішня ситуація з Кримом, на Донбасі нічого не навчила політиків. Бо в основі цього конфлікту лежить відсутність культурної політики, процесів, які б об’єднали людей зі сходу, заходу, півночі, півдня одною ментальною основою. Бо у нас декілька культур, декілька основ, а держава дивилася на це крізь пальці. Поки не сформуємо культурну політику, не почнемо об’єднувати не територію, а розуми, почуття людей, до тих пір у нас будуть конфлікти.

«ВИДАННЯ, ЯКІ ПІДГОТУВАВ КОЛЕКТИВ «ДНЯ», - НАБАГАТО ЦІННІШІ ЗА БУДЬ-ЯКУ ХУДОЖНЮ ЛІТЕРАТУРУ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, конфліктолог, професор Київського національного університету ім.Т.Шевченка:

- Як сказав один із класиків: тільки у війнах народжуються сильні нації. Війна є викликом та іспитом для суспільства, яке може перетворитися або в націю, або зникнути. Тому цей злам нашої історії, який ми називаємо достатньо дивно «антитерористична операція» - великий виклик для української нації. По-друге – це іспит, «котел», в якому твориться і гартується справжня нація та народжується еліта. Журналістам, документалістам, художникам, аналітикам і вченим варто приділити увагу цьому періоду. За цими подіями ми можемо розраховувати на майбутнє і оцінювати: чи є воно у нас.

Видання, які підготував колектив «Дня», є набагато ціннішими за будь-яку художню літературу. У цих книгах закарбовано історію. Якщо подивитися на драматичні події минулого року: Іловайськ, захоплення органів державної влади на сході, Крим, то у 2015-му році в пам’яті потроху стираються ці події. Ми починаємо забувати їх, тому що політики ангажують нас новими заходами, назвами. Тепер на черзі місцеві вибори, а війна вже відступає на другий план суспільної свідомості.
Книги «Дня» нагадують про ці трагічні події, про наших героїв, які полягли за Батьківщину. І це – наша пам'ять, яку ми маємо берегти і на якій ми маємо виховувати дітей.

Багатьом було дивно, коли країна була вже втричі продана сусідній державі, збройні сили фактично знищені, а сектор безпеки повністю нейтралізований, як раптом з’явилися такі герої! Це дуже дивовижна історія, яка заслуговує великої уваги.

Дуже приємно, що колектив газети «День» робить цей внесок, видаючи такі книги, що віддзеркалюють ці події і є книжковими підвалинами нашої історичної пам’яті для майбутніх поколінь. Це дуже корисна і важлива робота.
 
«ТАКА ЛІТЕРАТУРА НЕОБХІДНА, ЩОБ ВИХОВАТИ СУЧАСНЕ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНЦІВ»

Сергій ПИРОЖКОВ, віце-президент Національної академії наук України, академік, професор:

- Газета «День» займається дуже корисною справою. Це важливо, перш за все, для читачів, громадян. На жаль, українці погано знають свою історію через те, що її дуже активно і щільно фальсифікували в радянські часи. Сучасне покоління, яке виховувалося ще за радянської доби, на жаль, знає повністю викривлену історію. Нині її активно просувають наші північні сусіди, які хочуть позбавити Україну та її народ своєї справжньої історії.
Те, що робить газета «День», видаючи літературу, яка відкриває невідомі сторінки історії нашої держави та українського народу, – це надзвичайно важливо. На таку літературу є вкрай великий попит. Вона необхідна для того, щоб виховати сучасне покоління українців, яке би знало історію країни, яка збагатила світову культуру та цивілізацію.

«ТАКІ КНИЖКИ МАЮТЬ СТАТИ ЧАСТИНОЮ НАШОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ»

Володимир ОГРИЗКО, колишній міністр закордонних справ України:

- Лариса Олексіївна дуже правильно говорить: такі книжки мають стати частиною нашої зовнішньої політики. Якщо ми не будемо інформувати закордонну аудиторію про Україну, про те, хто ми такі, то ніколи не станемо успішними. Будь-яка країна, яка хоче позиціонувати себе позитивно, створює інформаційні продукти і механізми, через які вона демонструє їх світу. Не обов’язково це має бути війна і знищення суперника. У Німеччини це, наприклад - Гете-Інститут, у Британії - Британська Рада, у США – Американський дім тощо. Це – все те, що використовується державою, щоб донести світу інформацію про себе. Це – інформаційна політика, мета якої – подати про себе багато корисної і позитивної інформації. Це дозволяє створити навколо країни позитивний клімат, атмосферу сприйняття і довіри до неї.

Ми, на превеликий жаль, лише підходили до цього. За часів Віктора Ющенка в Міністерстві закордонних справ (я був одним з тих, хто намагався донести цю думку до свідомості нашого керівництва) з’явилася ідея про створення «Українського дому». Він мав би стати культурним центром в кожній великій, важливій, європейській столиці. Як завжди, це закінчилося відмовою уряду це фінансувати. А без цього – жоден такий заклад не може функціонувати і ця ідея легенько зійшла на пси.
Сьогодні в України більше-менш діючий культурний центр в Парижі. Один такий центр ще під Віднем…  Декілька подібних центрів Україна має і в інших країнах, але це не є системою. Ми не фінансуємо ці речі, бо вважаємо, що про нас люди дізнаються самі. На жаль, про нас дізнаються з Russia Today. Однак такі пропагандистські та антиукраїнські канали повідомляють про Україну не позитив, а негатив.

Тому якщо ми хочемо позиціонувати себе з позитивного боку, бути успішною країною, то фінансування «культурної політики» – є обов’язковим. Думаючи про це, я повертаюся до фотовиставки газети «День». Це дуже потрібна ініціатива. Вона повинна бути представлена гарною англійською мовою, французькою, німецькою, іспанською і всіма іншими, якщо ми хочемо, щоб цей інтелектуальний продукт (а він таким і є!) дійшов до споживача. Нам потрібні презентації книжок, які видає газета «День». Нехай у світі мільйони найменувань видань, але якщо правильно подати, дати зрозуміти, що це – унікальне явище, яке ще було невідомим до цього, то воно здобуде неабиякий попит. Це – завдання української «культурної дипломатії».

Газета «День» займається надзвичайно важливою, корисною і перспективною роботою. Тепер питання тільки в тому, щоб ми поєднали ініціативу журналістів газети «День», громадськості і держави. Коли це відбудеться, то тоді у нас буде результат. Якщо ми це будемо робити поодинці, несистемно і нескоординовано, то наступатимемо на одні і ті самі граблі.

«ТРИПТИХ «ДНЯ» МОЖНА ВІДНЕСТИ ДО ТИХ ПОЛІТИЧНИХ КНИЖОК, ЯКІ ПІДШТОВХУЮТЬ НАШЕ СУСПІЛЬСТВО ДО РОЗДУМІВ»

Віктор ШИШКІН, колишній суддя Конституційного суду України:

-    У нас останнім часом немає політичних книжок – я вважаю, що це велика прогалина. Після розпаду СРСР так звана деідеологізація суспільства, записана у Конституції, мала позитивний ефект у  плані ліквідації впливу комуністичної ідеології, але одночасно ми взагалі опинилися поза ідеологією. Але так не може бути – повинні існувати хоча б державницька і політичні ідеології.
На превеликий жаль, у нас серед населення популярністю користуються детективні бестселери або книжки про любов «по-Тютчеву», а серйозного політичного аналізу немає. Звідси виникає наступна проблема: якщо немає серйозного політичного аналізу та політичної оцінки подіяй, в тому числі й суспільних, такі ж відбуваються й вибори. Адже за якими критеріями люди обирають політиків? Колись жінки голосували Леоніда Кравчука за критерієм «імпозантний мужчина» - про зміст політики ніхто не думав. І за такою методологією відбуваються вибори і до сьогодні, бо люди не підготовлені. Це провина журналістики, письменників та політиків.
Але саме триптих «Дня» можна віднести до тих політичних книжок, які підштовхують наше суспільство до роздумів: що з нами відбувається і що буде надалі? Ці книги є певним проривом в розумінні, що суспільство має читати політичний аналіз з погляду не лише подання інформації, а й з позиції, чому відбулися ті чи інші події, які їх наслідки і т.д. І перші ластівки – книжки «Дня» – повинні підштовхувати наше суспільство до роздумів, вони фактично започатковують аналітичний рух.

«Я Б ПОРЕКОМЕНДУВАВ СПРАВЖНІМ ПОЛІТИКАМ ЧИТАТИ КНИЖКИ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

Андрій СЕНЧЕНКО, екс-народний депутат України:

-    Наше суспільство за багато років скотилося майже до крайньої відмітки, коли є безмежна жага дива, простих рецептів та сліпа віра у пусті обіцянки. Все це відбулося в тому числі тому, що люди перестали читати і перейшли на політичні «комікси». Те, що робить газета «День», - це надважлива просвітницька діяльність. Вона складна, бо люди відвикли читати і думати, але цим неодмінно потрібно займатися. Я думаю, що всі ці зерна вкінці-кінців проростуть.
Сьогодні політик – це той, хто має власні думки і намагається їх реалізувати, а не обслуговувати чужі ідеї. Тому для людей, які думають, важливо читати ваші книжки. Тож я б порекомендував справжнім політикам читати книжки газети «День». А щодо всіх інших, то я вважаю, що нам потрібно використати досвід післявоєнної Італії, яка протягом 40 років проводила вибори. Це селекція в політичному класі: люди не встигають забути, хто їм брехав, і є надія, що політики, які приходять до влади, будуть вдумливими і, напевне, в них на полицях будуть стояти прочитані книжки газети «День».

«ЦІ КНИЖКИ ТРЕБА ДАРУВАТИ ВСІМ ЛЮДЯМ, ЯКІ  СЬОГОДНІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПОЛІТИКУ В УКРАЇНІ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

-    Я можу підтримати ідею історика Тімоті Снайдера, який займається дослідженням історії східної Європи, - що сьогодні нашій державі, після революцій і грандіозних подій, які позначилися на цивілізаційному виборі, дуже потрібно переосмислити свої корені. Ще з часів Петра І Росією було зроблено багато для того, щоб змарнувати та переписати справжню українську історію. Але Україна не використала 24 роки незалежності, щоб зробити велику історичну ревізію, але зараз настав такий час. Тому що зараз в українському суспільстві є великий запит на історичну рефлексію, якої  насправді дуже мало. Тому треба підтримувати такі ініціативи газети «День». Я б сказала, що це вже не просто газета, а інтелектуальний майданчик для України. На жаль, подібних майданчиків, які б займалися такими фундаментальними проектами, якими займається газета «День» і її головний редактор Лариса Івшина, мало.
    Це вже не перша успішна спроба «Дня» видати історичні праці, висвітлити ті сторінки історії та культурні артефакти, які невідомі більшості українців. Тому тиражі цих книжок повинні бути масові, їх треба мати всім людям, які  сьогодні впливають на політику в Україні. Бо в результаті того, що політичні діячі не читають подібних видань, вони роблять політику низької якості. Вони не знають власної історії, не знають, що таке Україна. А саме ваші книжки показують не тільки минуле, а й дають можливості побачити майбутнє та будувати його з урахуванням специфіки української нації, в тому числі політичної. Тож політики мають бути першими, хто зацікавлений в розповсюдженні та популяризації книжок «Дня». Нові політики, суспільні діячі та люди, які просто цікавляться історією, мають формуватися на цих книжках. І, сподіваюся, наступне покоління української еліти, яке виховуватиметься на них, буде зовсім іншої якості – це будуть інші люди, що приведуть Україну до справжнього успіху, який вона вже давно вистраждала.

 «ЦЕ ТА ІСТОРІЯ, ЯКУ НЕ МОЖНА БУДЕ ПЕРЕПИСАТИ»

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, громадський діяч, заслужений лікар України:

- Сьогодні дуже потрібна правдива історія. Історія, яка часто переписується під чиїсь погляди або політичну ситуацію, – хибна. Ми є заручниками саме такої «історії». Тільки правдиві моменти: коли можна вловити почуття, емоції людини, щоб зрозуміти, що мотивувало її на той чи інший вчинок – це і є справжньою історією. Вона дуже часто дає відповіді, яких немає у підручниках. Документальна книга, яка фіксує реальні погляди і почуття людей, – це та історія, яку не можна буде сфальсифікувати, переписати або підробити.
Все те, що робить газета «День» і Благодійний фонд сприяння ініціативам газети «День», - це надзвичайно важливо. У такий гарний осінній день я хочу побажати вам усього найкращого, щоб ви видали ще багато книжок, але щоб вони не були про війну, а про аналіз тих помилок, які зробили наші безвідповідальні політики і ЗМІ, які посіяли ворожнечу між людьми. Аналіз цих помилок мав би послугувати уроком для наших дітей, щоб такого більше не повторювали.
Я дуже сподіваюся, що наступного року газета «День» і її Фонд презентують книгу про те, як ми будували мир в Україні!
 

Марія ПРОКОПЕНКО, Дмитро КРИВЦУН, Ігор САМОКИШ, Ольга ХАРЧЕНКО, Марія СЕМЕНЧЕНКО "День". Фото Руслана КАНЮКИ, "День"

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments