Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

У подвійному камуфляжі

Про ЛГБТ в армії розповідає новий проект фотографа Антона Шебетка

Зазвичай на виставках, особливо на відкритті, люди рідко слухають аудіороботи. Якщо і роблять це, то вдягають навушники буквально на хвилину. На відкритті виставки «Ми були тут» у просторі IZONE, це у Києві, постійно були зайняті усі навушники, і люди зупинялися надовго.

Механічний голос розповідає живі історії військових, волонтерів, парамедиків, які є геями, лесбійками чи трансгендерами. Поруч — світлини, на яких обов’язково присутні елементи камуфляжу та веселкової символіки ЛГБТ. Облич не видно. Автор проекту Антон ШЕБЕТКО акцентує на цьому образі подвійного камуфляжу, під яким ховаються його герої.

Представникам ЛГБТ-спільноти часто доводиться чути закиди праворадикалів — що от, краще б ішли воювати на Донбас. Назва виставки є відповіддю на це: «Ми були тут».

«МОНОЛОГИ ДЕЯКИХ ГЕРОЇВ Я ДІЛИВ БИ НАДВОЄ»

Це не перший проект Антона на тему, пов’язану з ЛГБТ. Як розповідають у фонді «ІЗОЛЯЦІЯ», торік його проект «Плешка» про старі місця для зустрічей геїв у Києві показували на Фестивалі молодих українських митців у «Мистецькому арсеналі». Інший проект Антона Common People — це серія викривлених портретів та інтерв’ю з закритими українськими геями.

У проекті «Ми були тут» зібрані історії дев’яти людей. Тільки один із них наважився на камінг-аут, тобто відкрито зізнався, що є геєм. Своїх героїв Антон шукав через друзів і знайомих, також допомагали експерти. 

«Я ділив би монологи деяких героїв надвоє, — зізнається Антон. — Не маю права їх редагувати, бо це все-таки їхні слова. Але, зрозуміло, що армія — це дуже гомофобна структура, де багато дискримінації, мізогінії, тобто зневаги не тільки стосовно представників ЛГБТ, а й жінок. Просто деякі герої надають перевагу тому, щоб цього не помічати або не вважають певні речі дискримінацією».

Антон записував інтерв’ю та оформлював їх у пряму мову, робив монологи, які озвучував за допомогою синтезатора мовлення Google, щоб зберегти анонімність.

«КАМІНГ-АУТИ ТРЕБА ЗДІЙСНЮВАТИ ЛЕДЬ НЕ ЩОДНЯ»

Віктор ПИЛИПЕНКО, який служив у батальйоні «Донбас» із позивним «Француз», вже трохи втомився давати коментарі журналістам. Він — той самий єдиний учасник проекту, який наважився на камінг-аут. Участь у проекті і підштовхнула Віктора відкритися.

«Коли Антон Шебетко записував інтерв’ю зі мною, то дуже влучно ставив запитання. Коли я відповідав на них, то починав розуміти, що живу неповноцінним життям, приховуючи це, — пояснює Віктор. — Також у соціальній сфері важливо, щоб люди бачили обличчя гея, який здійснив камінг-аут, щоб вони бачили, що це звичайна людина, яка нічим не відрізняється від інших. Тому я сказав Антону, що все-таки хочу, щоб моє обличчя було відкритим».


ВІКТОР ПИЛИПЕНКО, ЯКИЙ СЛУЖИВ У БАТАЛЬЙОНІ «ДОНБАС» ІЗ ПОЗИВНИМ «ФРАНЦУЗ», НАВАЖИВСЯ ЗРОБИТИ КАМІНГ-АУТ БАГАТО В ЧОМУ ЗАВДЯКИ ПРОЕКТУ АНТОНА ШЕБЕТКА. ЗІЗНАЄТЬСЯ, ЩО ТЕПЕР, КОЛИ НЕ ТРЕБА ТАЇТИСЬ, ЖИТИ СТАЛО ЛЕГШЕ

Чоловік зізнається, що після камінг-ауту йому стало легше жити. Віктору приємно усвідомлювати, що не треба таїтись. «Насправді камінг-аути треба здійснювати ледь не щодня, адже не всі читають інтернет, де це публікувалось, не всі це знають, — додає Пилипенко. — Хтось може розповісти анекдот про геїв, щось таке, і мені доводиться робити камінг-аут перед цими людьми, щоб вони розуміли, що чинять неправильно, скажімо так».

У «Донбасі» Віктор фактично був стрільцем, але доводилось виконувати різні функції. «У нас не вистачало особового складу. Коли в Києві усілякі праворадикали ганяються за геями і лесбійками, то нам бракувало бійців, — каже він. — Доводилось працювати з СПГ (станковий протитанковий гранатомет. — Ред.), і це забрало у мене повноцінний слух, тепер я погано чую. Також я пройшов курси санінструктора і надавав першу допомогу безпосередньо на полі бою, під час обстрілу ми з побратимами витягували поранених. Ще мій взвод був штурмовим, тому ми йшли на штурм, робили зачистки, наприклад, у Широкиному».

«ВИХІД З ІЗОЛЯЦІЇ»

Виставка «Ми були тут» створена у межах проекту Coming Out of Isolation: Through Art to Visibility («Вихід з ізоляції: через мистецтво до видимості»). Це тривалий міждисциплінарний проект фонду «ІЗОЛЯЦІЯ» та громадської організації KyivPride. Його мета — крізь  призму мистецтва висвітлити проблему дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Україні.

Крім Антона Шебетка, у проекті беруть участь Тетяна Корнєєва та Олексій Салманов. У березні вони вивчали тему на резиденції під загальним керівництвом польського художника Кароля Радзішевського та тьюторів з України та Великобританії. Після цього митці почали працювати над власними проектами.

Так, Тетяна Корнєєва у червні, під час церемонії відкриття «КиївПрайду», виконала перформанс Come In/Out, а потім разом з онлайн-виданням «The Village Україна» створила спецпроект «Алфавіт рівності», в якому представники ЛГБТ+ розповідають про себе. Восени свій проект презентує Олексій Салманов.

Кураторка фонду «ІЗОЛЯЦІЯ» Катерина ФІЛЮК розповідає: «При роботі з темою ЛГБТ я зрозуміла банальну річ, яку багато людей оминають увагою. Коли ми кажемо, що те, що відбувається в їх спальні — це «їх» власна справа, то часто забуваємо, що у гетеросексуальних пар є можливість оформити стосунки, одружитися, придбати майно, бути в юридичному полі, коли це майно треба поділити, продати, успадкувати. У них є діти. Усі ці моменти виявляються дуже складними для ЛГБТ-спільноти, які фактично не мають цих базових прав. Це про те, чому важлива видимість — не задля того, щоб виставляти свою ідентичність напоказ, а щоб мати такі самі права, як інші громадяни».

Виставка «Ми були тут» триває до 7 жовтня. У цей час відбуватимуться дискусії та кінопокази, стежити за анонсами можна на фейсбук-сторінці IZONE.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments