Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Важливі голоси з-за океану

У Національному музеї Голодомору-геноциду представили виставку світлин українців, які пережили катастрофу й переїхали до Австралії

Голодомор 1932—1933-х років важко згадувати навіть там, де вдосталь їжі, грошей та соціальної опіки. Після 30-х років 20  століття багато наших земляків емігрували до Австралії. Зараз це літні люди, з австралійським громадянством, але українським серцем. Цих людей розшукали нащадки — австралійки українського походження. Зробили їхні фото й зібрали свідчення про те, як вони пережили Голодомор.

«Я народилась в Англії. Мої батьки — українці. Під час Другої світової війни виїхали в Чехословаччину, а потім переїхали в Австралію, де жила батькова сестра.  Союз Українських Організацій Австралії завжди приділяв багато уваги темі Голодомору в Україні. Я разом з іншими учасниками комітету працюємо над фотопроєктом, де показуємо світлини людей, які пережили Голодомор. Проєкт розпочався три роки тому. До 85-ї річниці Голодомору ми представили світлини в галереї міста Мельбурн. Поруч із фото демонстрували  гнилу картоплю, хліб, кукурудзу, щоб люди могли глибше відчули цю трагедію. Тепер ми привезли нашу виставку в Україну», — розповідає  австралійська кураторка виставки Галина КОСТЮК.

На виставці, організованій Національним музеєм Голодомору-геноциду та Союзом Українських Організацій Австралії, представлено 26 плакатів. Це фото українців, які народилися в різних областях України, а зараз живуть у різних куточках Австралії: Мельбурні, Аделаїді, Сіднеї.

«Усі ці люди зовні виглядають дуже щасливими, вони усміхаються. Проте, коли ти дізнаєшся, що вони пережили під час 1932—1933 рр., — це вражає. За усмішками вже австралійських літніх людей приховуються історії  українських дітей, які пережили геноцид. Їхні фото дуже цінні для нас. Мені допомагав редагувати світлини мій чоловік Пітер. Він австралієць, який завдяки цьому проєкту дізнався про геноцид українського народу. Його вразили свідчення людей, а ще ми вирішили відвідати село на Закарпатті, де проживала моя мати», — додає ще одна австралійська кураторка виставки Яніна ГРІН.

Корінні мешканці Австралії лише віднедавна почали дізнаватися про трагедію українців 1932—1933 рр. Місцевий історик переклав розділ підручника про Голодомор англійською мовою. Крім світлин, куратори виставки привезли до України ще й свідчення. Всі ці історії відразу викликають сльози.

«Пан Хоменко із Мельбурна плакав, коли згадував роки Голодомору, — ділиться Галина Костюк, — він розповідав, що його батька забрали до Сибіру. Мати взяла їх, трьох синів — найменшому і року не було, — і вони йшли по снігу пішки 25 кілометрів, холодом. Вони ішли всю ніч, мати хлопців постійно заохочувала не зупинятися. Вона казала, що там є сестра і там їм дадуть хліб.

Надя Кулик розповідала, що вони їли хробаків, жаб. Але вона ніколи не забуде епізоду, коли її маму забирали в Сибір. Сестра підняла її на руки, щоб подивитися на матір востаннє, але вартовий вдарив сестру по плечах. Мама рвала волосся, бо її розлучали з дітьми. Інша жінка розказувала, що їх мама прив’язувала до стола, щоб вони не вийшли з хати. Бо в роки голоду з ними могла трапитися біда. Ці люди дуже сильні, і пам’ять дуже важка. Ми хотіли показати їхню силу духу, їхню віру в краще, те, що зараз вони дуже щасливі».

Усі свідчення представлені двома мовами — українською та англійською. Також діятиме інтерактив із відвідувачами. Біля кожного фотопортрета буде можливість написати лист. Якщо когось вразила чиясь історія, він зможе написати цій людині. Лист передадуть за океан. Вони також будуть зберігатися у Національному музеї Голодомору.

«Для нашого музею це зовсім інший досвід. Ми багато співпрацюємо зі свідками, їздимо в експедиції по Україні, але уявити не могли, що є люди, які живуть за двома океанами, за 21-годинним перельотом, і зберігають у пам’яті такі ж самі історії. Для прикладу, австралійка родом із Одеси розповідає про виноградники, які потім знищили. Інші розповідають про те, як жили на Донбасі в роки Голодомору. Всі ці люди народилися в 10 областях України. Минуло півстоліття, їхнє життя повністю змінилося. Але вони розповіли ці історії на весь світ.  Тому виставка називається «Голоси з-за океану», — зазначає працівниця експозиційно-виставкового відділу Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Ірина КУРГАНСЬКА.

Виставка «Голоси з-за океану» триватиме до 22 жовтня 2019 року. Далі її планують показати в інших областях країни.

Леся КЕСАРЧУК. Фото Юрія СТЕФАНЯКА

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів