Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка

«Вчора повинно жити сьогодні»

У Софії Київській триває фестиваль «Княжа родина. Regio genus»

Вечір 8 вересня видався для Софії Київської незвичайним. У заповіднику лунала музика Національного президентського оркестру України, туди приїхали шановні гості. Усе це заради відкриття фестивалю «Княжа родина. Regio genus».

За словами організаторів, мета цієї події – проаналізувати родовід руських князів, продемонструвати зв’язки з багатьма європейськими країнами і зрозуміти взаємовплив між державами, зокрема культурний, від Х століття до сьогодення.

Генеральний директор Національного заповідника Софія Київська Неля КУКОВАЛЬСЬКА урочисто відкрила фестиваль: «Щиро вітаю вас на святій землі Софії Київської. На місці, де ходили наші князі, творилася наша історія, держава, духовність. Саме тут Володимир та Анна Порфірородна заклали перший камінь величного собору. А Ярослав зі своєю дружиною Інгігердою освятили Софію Київську. Наступного року ми будемо святкувати тисячоліття проведення першого богослужіння в соборі».

Цього ж року 9-10 вересня на території заповідника відбудуться майстер-класи, квести для дітей, тематичні екскурсії, музичні виступи, кінопокази та багато іншого.

«ВТІЛЕННЯ ДУХОВНОЇ ПАМ’ЯТІ НАШОГО НАРОДУ»

Також на відкриття фестивалю завітав Віктор ЮЩЕНКО. Він так окреслив роль фестивалю: «Коли нації важко, починаєш міркувати над тим, з яких джерел треба черпати сили, особливо в наш час. Я переконаний, питання єдності, цільності, а значить, сили, – базовано на силі духу. Саме він перемагає в сьогоднішньому світі…

Найбільше єдності, цільності нації дають 4 речі. На першому місці стоїть мова. Тому що це суть національного. На другому – культура. На третьому – власна історична пам’ять. Та пам’ять, яка у нас за плечима, яку дуже часто хочуть в нас викрасти. На четвертому місці – рідна православна церква. Думаю, що культура сьогодні, можливо, є фронтом №1. Вона допомагає відчути свою ідентичність, стати сильними, отримати високий дух патріотизму». 

Кращого місця для слів про культурний фронт, напевно, складно уявити. Софія Київська – не просто українська святиня світового значення. Це втілення духовної пам’яті нашого народу. Тут була перша школа, бібліотека, проводилися перемовини з іноземними послами за часів Київської Русі.

З нею пов’язані основні етапи нашої історії. Це місце, де кияни підтримали рішення Переяславської ради, був миропомазаний на гетьмана Павло Скоропадський. На Софійській площі виголошувалися універсали Центральної Ради, вічем було підтримано Акт про державну незалежність України.

Крім того, Софія Київська тісно сполучена з рівнем духовності нашого суспільства. Вона була пограбована за часів міжусобиць, татаро-монгольської навали та інших складних періодів. Але й процвітала, коли у суспільство поверталися люди високої культури, наприклад, Петро Могила, який провів капітальний ремонт собору в XVII ст.

Тому кожна подія тут набуває особливої ваги. Це місце, що просто дихає історією. Здається, що це своєрідний портал, який єднає усі покоління наших предків. Достатньо тільки уявити, як княжа родина піднімається сходами (якими йдемо і ми) на хори – і дух наповнюється повагою до рідної землі. І саме це приваблювало усіх діячів до Софії Київської. Це «місце сили» українців, бо саме тут найкраще відчуваєш, ким ти є.

ВНЕСОК УКРАЇНЦІВ ХХІ СТ. У СПІЛЬНУ ДУХОВНУ СКАРБНИЦЮ

Фестиваль «Княжа родина» – особлива подія в історії Софії Київської. Це внесок українців ХХІ ст. у спільну духовну скарбницю, започатковану нашими предками. Наповнення її новими барвами і смислами. Мені здалося, що цього вечора Софія Київська почала своє справжнє відродження. Знову в її стінах звучить іноземна мова високої культури. Хоч у ХХІ столітті це вже не розмови іноземних послів, а твори класичної музики. Знову було згадано основних діячів Київської Русі, які колись ходили нею, зокрема сім’ї Володимира і Ярослава. Потроху відроджується й меценатство.

Цього разу свою допомогу Софії Київській запропонувала сім’я Табачин зі Львова – Мирослав і Тетяна. Вони вирішили подарувати собору картини Мирослава Отковича, на яких зображено княжі портрети. «Для нашої родини велика честь брати участь у першому мистецькому фестивалі «Княжа родина», у цьому сакральному місці, святому для кожного українця. Ми як правдиві галичани у гості ходимо з подарунками, щоб віддати пошану тим, хто нас запрошує», – зазначає Мирослав ТАБАЧИН. Він також подякував митцям, які своїми творами прославляють незламний дух Софії Київської.

9-10 вересня до Софії Київської повернеться й її роль освітнього центру. На відвідувачів чекають цікаві лекції для дорослих і дітей. Тож, справді, як наголошує Мирослав Откович, ми маємо чудову нагоду згадати первні, які становлять нашу основу.

ГАВАНЬ ДУХОВНОЇ ВЕЛИЧІ СЕРЕД ОКЕАНУ НЕПЕВНОСТІ

Цей фестиваль метафорично можна порівняти з розкопками. Як археологу потрібно зняти шари землі, щоб дійти до експонату, так й українцям потрібно відкинути фальсифікації нашої історії, щоб пізнати, ким ми є насправді. Образ українця з салом і варениками, звичайно, має повне право на існування, але тільки після образу українця з високої культурою – втіленням якої є, зокрема наша Софія.

Мабуть, допоки українці не будуть залучені до високої культури власної держави, меншовартість подолати не вдасться. Бо жодні кулінарійні смаколики не зможуть порівнятися з Парфеноном чи собором Паризької Богоматері в Парижі. А усвідомлення величі Софії Київської дозволяє сприймати ці пам’ятки як споріднені витвори людського духу, що прагне до неба.

С. Кримський порівнює Софію Київську із гаванню у степовому океані. Перефразовуючи його, можна сказати, що особливо нині, це гавань духовної величі серед океану непевності. Бо кожен, хто не знає, що саме значить бути українцем, не певен, за що варто боротися і задля чого працювати, у соборі має нагоду знайти і себе, і своє місце у світі. Духовна велич означає відчуття єднання з предками, які так само, як ми нині, захищали право України на існування. І саме це може загартувати силу нашого духу.

Однак слід пам’ятати, що пам’ять – основне джерело, яким живиться дух народу, втілення якого маємо у Софії Київській. Ми своїм відвідуванням собору, згадуванням історії підтримуємо баланс поколінь. Тому, як сказав отець Андрій із княжої церкви святого Миколая у Львові: «Вчора повинно жити сьогодні, тільки тоді воно справжнє».

Марія Чадюк, фото Артема Сліпачука, "День"

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments