Коли ти не станеш об'єднано в обороні своєї Вітчизни, то плакатимеш у московській неволі, як колись Ізраїль на ріках Вавилонських.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, творець і перший митрополит Київський і всієї України УАПЦ

Золото, що об'єднує музейний простір

В Києві відкрилася виставка ексклюзивних і знакових для світової історії артефактів

«Що було б, якби це знайшли не археологи, а люди з детекторами?» — таке питання просить передати читачам відомий археолог, пам’яткознавець Максим ЛЕВАДА наприкінці нашої міні-екскурсії. «День» спілкувався з науковцем у Національному музеї історії України — як куратором дійсно унікальної виставки «Золото Поділля: історія народів». Кожен експонат, про історію походження якого пан Максим може розповідати напрочуд цікаво та багато, — особливий та ексклюзивний. І якби справді золоті прикраси сарматського царя чи бурштинове намисто вагою в кілька кілограмів потрапили свого часу в руки до «чорних» археологів, не було б приводу і для розмови з дослідником, і для відкриття нової, хоч і тимчасової експозиції в НМІУ.

Отже, в історичному музеї — нова виставка. Її «герої» — найвідоміші старожитності із зібрань Вінницького обласного краєзнавчого музею та НМІУ, пов’язані з археологією Поділля. А це — комплекс золотих та бронзових прикрас і найбільша в Європі колекція бурштинового намиста доби пізньої бронзи (XIV — Х ст. до н. е.) із курганного могильника Гордіївки; золоті прикраси, коштовна зброя та срібний посуд — ці дорогоцінні речі знайшли археологи в одному із найбагатших сарматських поховань, яке вважається могилою царя Інісмея — правителя Ольвії; знахідки із майстерні ювеліра часів ранніх слов’ян, яку знайшли біля села Бернашівка; сотні срібних арабських монет, які засвідчують високий розвиток міжнародних торговельних зв’язків Східного Поділля за києво-руських часів.

Як пояснюють музейники, експонати відображають матеріальну культуру багатьох народів, які населяли цей регіон, — від Трипільської культури до Середньовіччя. Саме таку екскурсію між народами, які населяли Поділля, та їхніми скарбами провів для нас Максим Левада.

СКАРБИ ЦАРЯ ІНІСМЕЯ

Царський меч, срібний кубок з тамгою, тобто клеймом, яке є царським знаком, — це знахідки із могильника сарматського царя Інісмея. Датовані вони кінцем І тисячоліття до нашої ери. Історики вважають це відкриттям нарівні зі скіфською пектораллю. Натрапив на них після багаторічних пошуків археолог Борис Лобай.

«Це археолог, про якого майже ніхто не знає, хоча він після Бориса Мозолевського зробив не менш славні відкриття, зокрема, проводив розкопки могильника в Гордіївці, — зазначає Максим Левада. — Чим він цікавий? Аж до сьогодні — а ми ж показуємо все у контексті різних народів — археологи не дійшли згоди, хто ж були ці люди, які залишили понад 40 курганів на Поділлі, бо в похованнях містяться знахідки епохи бронзи. Усі ці кургани були в давнину пограбовані — ви бачите лиш те, чим знехтували грабіжники... Цей весь бурштин — звідки він тут і чому ті люди були такі заможні? Річ у тім, що могильник і територія, яка належала, судячи з усього, цим людям, мають особливе значення — це базова точка на великому торговельному шляху, який існував тисячоліттями. І це один із основних напрямків у той час бурштинового шляху, який брав початок у Прибалтиці, ішов по Віслі й Західному Бугу, а в районі Немирова виходив на Південний Буг. Тобто сармати перебували, умовно кажучи, на воротах цього шляху і брали за в’їзд до нього мита. От Борис Лобай розкопав цей могильник, а через деякий час, в іншому місці, уже в Порогах, знайшов ще одне стародавнє поховання — в кургані містилося жіноче та чоловіче поховання одного часу, це були чоловік і дружина. Коли все це почали досліджувати, раптом побачили, що на багатьох речах є родові знаки на кшталт княжих тризубів — це сарматські знаки».

За словами Максима Левади, у світі досить мало прикладів, коли історикам та археологам вдалося з’ясовувати імена тих, кого ж поховали. «Цього сарматського царя знали: ще в середині минулого століття одеський нумізмат та історик Петро Каришковський аналізував монети Ольвії і з’ясував, що в другій половині І століття відбулася зміна влади, там з’являється цар — у грецькій демократії, який починає перекарбовувати монети своїм іменем та своєю тамгою, — розповідає археолог. — Через певний час він починає випускати вже власні золоті монети як цар Ольвії. Після його смерті приходить до влади цар Інісмей — це 70-ті роки І століття, він уже карбує срібні монети. Борис Лобай знайшов поховання Інісмея, чому так далеко і яка територія належала йому — ми не знаємо. Але ця місцевість була для сарматів того часу дуже важливою. Бо крім цих двох поховань, було знайдено ще два поховання в Северинівці — це все зовсім близько, одне з них — поховання жриці. А ще два поховання знайшли в Молдові на лівому березі Дністра».

ЮВЕЛІРНА МАЙСТЕРНЯ

Відкриття ще одного українського археолога — Іона Винокура — це результати розкопок могильника біля села Бернашівка. Дослідник знаходить цілу ювелірну майстерню слов’янського поселення початку VII століття. Знайшов і вироби, зроблені майстром зі срібла, і форми, в яких виготовлялися прикраси.

«Цікаво, ми вважали, що у ранніх слов’ян ремісники весь час пересувалися, тобто годували себе ногами, — оповідає Максим Левада. — Дуже часто у багатьох народів у ремісники йдуть ті, хто не має власної ділянки землі, на це є певні причини: або не мають права, або мають якесь каліцтво, бо повноправним членом общини був воїн, який мав право приходити на збори, брати участь у схваленні рішень і виступати воїном у похід. А також повинен мати землю, щоб годувати сім’ю. Тут ми знаходимо абсолютно іншу схему: ця людина живе у селі, у нього вдома ціла майстерня, він виробляє дуже багато прикрас. Тобто він не збирає по селах, умовно кажучи, замовлення, а накопичив їх і поїхав на базар, тобто це справжні ринкові відносини. Причому типологічно багато цих прикрас розходяться по всіх слов’янських культурах».

ВІННИЦЬКЕ ТРИПІЛЛЯ

Загалом виставка має сім історичних блоків, один з яких стосується Трипільської культури V — III тисячоліття до нашої ери. Виявляється, артефакти цієї доби можна знайти не лише на Черкащині та Київщині, а й на Вінниччині. Особливість Вінницького Трипілля — яскравий розпис, зазвичай кераміка того часу темно-сіра чи темно-коричнева, а тут переважають світло-рожеві тони. Найімовірніше, такого забарвлення вироби набули після пожежі. Трипільці жили на певній території доти, доки не виснажувалися ґрунти, а потім переселялись на інші землі, а щоб не забирати з собою всі пожитки, спалювали хати разом з горщиками, пояснює Максим Левада. Можливо, це був такий ритуал. А кераміка, яка побувала в пожежі, набула рожевого кольору.

«Та у Вінницькому Трипіллі цікаво й те, хто це все знайшов, — продовжує дивувати Максим Євгенович. — Іван Іванович Заєць у роки Другової світової війни був військовим розвідником. 1943 року після поранення повернувся в тил, продовжив навчання, а в 1950-х його знову направили в армію, до Австрії. Він керував там розвідкою, тобто це був резидент радянської військової розвідки в Австрії. П’ять років він її очолював, а після цього його призначили начальником охорони космодрому Байконур. Пішов у відставку після неприємної історії: на старті вибухнула ракета через технічні проблеми. Його відправили у Вінницю і призначили директором музею. До цього він був зовсім далеким від історії чи археології. Вінницький музей постраждав через німецьку окупацію, було вивезено всю етнографію, нумізматику, археологію та документацію. Тому все, що зараз має музей, — це післявоєнні розкопки. Іван Іванович захопився археологією настільки, що застосовував усі сучасні на той час методи: геомагнітну зйомку, трасування, згодом захистив дисертацію і перейшов на викладацьку роботу до Вінницького педуніверситету, став професором і завкафедрою, виховав ціле покоління учнів».

Віднайдені поселення вінницьких трипільців, котрі традиційно селилися родинними кварталами, мали будинки на підвищеннях, незрідка дво— та триповерхові; їхні горщики різної форми й розмірів, ба навіть маленька фігурка з коліщатами(!), схожа на сучасну дитячу іграшку-паровозик, — це все знахідки Івана Зайця.

СВІДКИ ВЕЛИКОГО ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ

Два роки тому Вінницький обласний краєзнавчий музей одержав у подарунок так званий барський скарб. 30 предметів, які датовані V століттям нашої ери, київський колекціонер придбав у невідомої особи через аукціон ще 2011 року. З нагоди сотої річниці музею, що відзначалася 2018 року, колекціонер подарував скарби Вінниці, оскільки походять вони із Барського району.

Тепер частина цього скарбу зберігається в НМІУ — це гарнітура кінської збруї та аксесуари в норманському стилі. Усі предмети виготовлені із срібла, але для істориків цінне не лише це, а й те, що дарунок є свідком доби Великого переселення.

Так само засвідчує це ще один скарб — Гайсинський, датований також V століттям нашої ери, — ранньослов’янські жіночі прикраси зі срібла. На них натрапили «чорні» археологи біля містечка Гайсин і хотіли продати у приватну колекцію. Як зазначає Максим Левада, завдяки втручанню покійного народного депутата Дмитра Тимчука скарб вдалося врятувати й віддати Вінницькому музеєві.

«Комплект складається із орнаментованої пластинчатої гривні й намиста із лунниць та підвісок різної форми. Це надзвичайно рідкісний тип оздоб, аналог якого знайдено лише поблизу села Сухоносівка Полтавської області. Такі знахідки того періоду на наших теренах дуже рідкісні, оскільки в V ст. н. е. зв’язок з Римською імперією уже був розірваний. Починають утворюватися нові держави на теренах Європи, і потік срібла на цю територію практично був зупинений. Гуни розграбували геть усе, і в ранніх слов’ян тоді практично не було оздоб із дорогоцінних металів. Це унікальна для нас знахідка, яка, безперечно, посяде достойне місце», — наголошував під час вручення скарбів музеєві минулого року завідувач сектору охорони культурної спадщини управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації Михайло ПОТУПЧИК.

ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Тож золото Поділля в буквальному сенсі прибуло на тимчасову виставку до Києва із Вінниці. Не все, що зараз зможуть побачити відвідувачі історичного музею, доступне для постійного огляду у Вінниці. Експонування коштовних прикрас потребує окремих ресурсів, зокрема й фінансових.

«Під словом «золоті» ми мали на увазі ще й золоті сторінки історії. Я бачив це золото ще змолоду, коли працював в експедиціях у Вінницькій області, розповідав про це батькам, друзям, а побачити його ніхто не міг, — ділиться спогадами Максим Левада. — З часом бачу, що золота ще більше — воно їде в Мілан, у Париж, а люди не знають своєї історії. Не можемо ми всі поїхати в Вінницю, то може ж бути мандрівна виставка. Держава має стимулювати такий міжмузейний обмін, це не так дорого. Ця виставка відбулася завдяки зусиллям двох музеїв — на зароблені в умовах пандемії кошти».

Можливо, золото Поділля після Києва поїде до Харкова чи іншого міста — у столичному музеї експозиція діятиме до лютого наступного року. Так чи інакше, цей проєкт має започаткувати широкий міжмузейний обмін. Так, уже точно відомо, що до Вінницького обласного краєзнавчого музею поїде колекція зброї із Національного музею історії.

«Проєкт «Золото Поділля: історія народів» не лише представляє найвідоміші старожитності із зібрання Вінницького обласного краєзнавчого музею на всеукраїнському рівні — він ініціює міжмузейну співпрацю, — наголосила директорка ВОКМ Катерина ВИСОЦЬКА. — Цією виставкою віддаємо шану всім учасникам археологічних експедицій музею. Вони дали цінний матеріал і сформували археологічну збірку Вінницького обласного краєзнавчого музею, знану в Україні й далеко за її межами».

Генеральний директор НМІУ Федір АНДРОЩУК додав, що завдання виставки полягає не тільки в популяризації власного зібрання, а й у висвітленні регіональної історії, досі мало відомої широкому загалу: «Поділля не є винятком. Його багаті скарби нині відоміші за кордоном, аніж в Україні. Ця виставка є спробою змінити ситуацію і розпочати об’єднання музейного простору нашої країни».

Інна ЛИХОВИД, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів