Мир — це не все, але все без миру — ніщо.
Віллі Брандт, німецький політик, лауреат Нобелівської премії миру

Говорити руками

Олександра Смірнова – співорганізатор соціального проекту «Почути», що має на меті зробити мистецькі заходи доступними для нечуючих людей – розказала про ініціативу спеціально для «День TV»

«Ідея проекту зародилася у мене влітку минулого року, коли я збагнула, що в Україні немає поняття інклюзії на мистецьких заходах. Я можу чути, я розумію мову, але, якби я прийшла на захід в якості нечуючої людини, то не змогла би почути ні авторські читання, ні будь-які презентації, виставки, екскурсії… Дуже часто в українців позиція звинувачувати всіх навколо, а самим бути гарними рецензентами. Я вирішила бути не критиком, я вирішила стати на позицію людини, яку можуть критикувати, але робити і змінювати».

Олександра зізнається, що починаючи проект, відчувала певну прохолоду від оточуючих, адже не всі розуміли її мотивацію. Шукали особистий фактор, підозрювали у замаху на «велику політику» чи бізнес-піар тощо. Лише, коли стало очевидним, що така діяльність – не разова акція, розуміння та прийняття стало значно більше.

ПОЧУТИ

Проект «Почути» розпочався із серії відеороликів, де сучасні поети читають власні вірші мовою жестів. Згодом команда проекту влаштувала «живі» читання  – вечір, гостями якого стали і чуючі, і нечуючі глядачі. Попри безліч схвальних відгуків, організатори зіткнулися і з професійною критикою. Автори та учасники проекту вирішили прислухатись до зауважень, але не зупинятися, надалі вдосконалюючи свою майстерність.  Пізніше відбулася серія інших заходів – спільний вечір зі збірною плейбек-театрів Києва «Візерунки зими», візит поетів до навчально-реабілітаційного центру для дітей з розладами слуху і мовлення, урок жестової мови у загальноосвітній школі, поетичний вечір «Різнотрав’я» на «Книжковому Арсеналі».

Особливим досягненням проекту «Почути» можна вважати концерт гурту «Шпилясті кобзарі», що відбувся наприкінці травня в «Українському домі». Захід повністю адаптували для нечуючих глядачів – синхронний жестовий переклад слів ведучих, жестове виконання кожної пісні, що звучала на концерті. «Червона рута», «Старі фотографії» та інші пісні у жестовому виконанні додали концерту неабиякої емоційності та візуальної естетики.

Учасники гурту зізнаються, що підготовка до цього заходу була для них однією з найретельніших, адже раніше жоден із хлопців не практикував подібну форму виконання. Пісні на концерті виконували також і слабкочуючі виконавці  –  Ігор Малік та Григорій Гук. На сьогодні досвід, коли чуючі та слабкочуючі артисти виступають поруч на одній сцені, є унікальним в Україні.

ЗДОБУТКИ І ПЛАНИ

«Зупинитися у цьому дуже важко», – зазначає Олександра, – «У нас є безліч ідей, які ми далі будемо втілювати». Дівчина розповідає, що, починаючи проект, хотіла збудувати місточок між двома світами, чуючих і нечуючих, але наразі вже не розділяє оточення за цією ознакою. Проект допоміг усвідомити, що будь-який поділ – лише у головах, насправді ж ми рівноцінні частини одного простору.

Невдовзі після початку проекту Олександра записалася на курси жестової мови, де навчалася протягом 5-ти місяців. Сьогодні з нечуючими друзями вона спілкується жестами, хоч зізнається, що таке спілкування для неї – ніби плівка на 36 кадрів, коли ти знаєш, що у тебе є обмежена кількість ресурсу, який потрібно використати максимально змістовно.

Олександра розповідає і про етичний бік питання. Часто нечуюючих людей називають глухими або ж глухонімими. Такі визначення вкрай неввічливі, адже глухими люди, що не чують,  можуть називати лише один одного, якщо у них в родині не чули кілька поколінь. В іншому випадку так говорити нетактовно. Глухонімота ж – медичний термін і дуже рідкісна хвороба, переважна більшість нечуючих не є німими. Найдоречніше буде застосовувати такі форми як «людина, що не чує», «нечуючий» та «слабкочуючий».

Наразі організатори готуються до наступної вагомої події – презентації книги «Почути», куди увійшли твори авторів, що знялися у відеороликах проекту. Книга «Почути» унікальна тим, що її цільовою аудиторією є не лише нечуючі, а й незрячі люди. Окрім кегля, вірші у книзі прописані шрифтом Брайля. Також біля кожного вірша є QR-код. Скориставшись смартфоном, читач матиме нагоду перейти таким чином на сторінку з авторським виконанням твору – вголос та жестовою мовою.

Слідкувати за новинами проекту можна на фейсбук сторінці «Почути».

Таня-Марія ЛИТВИНЮК

 

comments powered by HyperComments