Україна — це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч

«Моя Надя». Сім історій Марії Савченко про доньку (відео)

25 лютого, Московський суд розглядав апеляцію української льотчиці та народного депутата Надії Савченко, і залишив її під вартою. Надія брала участь у засіданні суду за допомогою відеозв'язку. У неї вже не було сил стояти чи сидіти, лише – лежати. Надія заявила, що до наступного судового засідання може не дожити... Але голодування припиняти не збирається… 

«День» зустрівся з мамою Надії Савченко — Марією Іванівною. 77-річна жінка розповідає, що щодня на колінах просить Бога врятувати її доньку. Вірить, що Надію вдасться врятувати спільними зусиллями, однак на російське правосуддя жодних надій не покладає. «Я 10 лютого на суд потрапила — це я вдруге Надю побачила з часу її рішення йти на війну у травні. Її на суд супроводжують 17-18 охоронців-поліцейських, собака... Знаєте, просто соромно мені за цю державу! За день до цього я змогла зустрітися з Надею на півгодини. Я Надієчку обняла, я так плакала, не можу витримати вже це, вона така худесенька. Я її ручки взяла у свої руки, а крізь шкіру видно кісточки. А вона мені: «Мамо, не плач, тільки не плач...», — розповідає Марія Іванівна. — Вона мене не слухає, я ж її просила: «Надя, перестань вже голодувати, пожалій себе, і мене...». А вона каже: «І тебе не пожалію, мамо, і себе не пожалію! Поки мене не випустять і я не буду в Україні — не перестану голодувати». А це вже 74 дні голодування, 13 днів без уколів глюкози, вона вже 20 кілограмів ваги втратила...»

Марія Іванівна нещодавно написала листа федеральному канцлеру Німеччини Ангелі Меркель із проханням посприяти звільненню Надії, переклала його німецькою і занесла до Посольства Німеччини в Києві. «Там нам пообіцяли, що лист дійде до канцлера Меркель. Писала листи і Путіну, і матерям російським... Але ці листи, вважайте, пропали. Куди вони там дійдуть? Кому вони там потрібні?», — зітхає жінка.

Ми спілкувалися з Марією Іванівною кілька днів тому. Вона говорила про Надю. Не про абсурдний судовий процес, а про свою Надю – прекрасну, безстрашну, сміливу, незламну і дуже рідну… Про Надю, яка давала присягу і пішла воювати без жодних сумнівів (історія про війну), про Надю, яка хотіла доторкнутися до хмар, любила вірші і не дозволяла нікому допомагати їй ні в чому (історія про дитинство), про Надю, яка зі сльозами, та все ж збирала останки своїх товаришів по службі після вибуху в Іраку, про Надю із загостреним почуттям справедливості (історія про брудний посуд і полковника)… А ще – про Віру, сестру Наді – таку ж безстрашну. 

Коли наша зустріч добігала кінця, Марія Іванівна кількома штрихами окреслила своє життя. Але ці штрихи багато про що свідчать і що пояснюють. Розповіла про свою родину, яка була розкуркулена і важко працювала, щоб нарешті збудувати свою хату, де згодом весь час будуть гості. «Це від людей залежить, а не від місця. Ми всім гостям завжди раді, люди завжди були в нашій хаті, увесь час», – говорить Марія Іванівна. Так само було і під час Майдану, тут, у квартирі на Троєщині, Марія Іванівна, Надя і Віра організували міні-госпіталь – тут набирались сил і відпочивали поранені активісти, а то й просто ті майданівці, кому треба було помитися і випрати речі. На кухонному столі у вазочці стоїть червона троянда – «Це до мене на днях забігали хлопці з Майдану», – пояснює Марія Іванівна. Розповіла вона і про Другу світову війну, бо дещо - таки запам’ятала, хоч і була маленькою. На тій війні втратить брата. Про свою любов до навчання, і як після війни бігла босоніж до школи, хоча паморозь вже взяла землю. Розповіла, як довгий час відмовляла всім претендентам на її руку і серце, бо «не мала нічого, лише гордість, а так заміж йти не годиться». Зрештою, вийшла заміж у 42 роки за Віктора Савченка, який тричі їй освідчувався. Гордість, патріотизм і любов до нових знань Савченки намагалися прищепити і донькам. «Як дівчата вчились у школі, то щовечора батько робив з ними математику, а я – українську мову і літературу», – говорить Марія Іванівна. На жаль, Віктор Савченко помер, не дочекавшись, коли дівчата завершать навчання.  

Марія Іванівна говорить: «Так, Надя характером пішла в мене». Рід сильних жінок. Марія, Надія, Віра…

Спілкувалася Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»

Відео – Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ

Монтаж – Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День», Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ