Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Прес-конференція Лариси Івшиної в Дніпропетровську

19 лютого, у день відкриття фотовиставки «Дня» в дніпропетровській галереї «АртСвіт», Лариса Івшина розповіла про проекти газети на прес-конференції в інформаційному агентстві «Мост-Днепр»

«Наша фотовиставка дозволяє у «кристалі» побачити події за рік, - У нас є більд-редакція. У газеті протягом усіх років працюють дуже потужні фотокори. Фотокори президентів, першої леді, мера Києва – усі з нашої більд-редакції. Здавалося б, ми могли зробити фотовиставку газети «День» і заспокоїтись. Але ми не такі. Ми вирішили робити фотовиставку на основі фотоконкурсу. Це дуже виправдано. Я раджу всім, у кого є можливості, - проводити побільше різних фотовиставок – зі смаком і рівнем. Фотоконкурси вирішують два завдання: якщо ви знаєте, чого хочете, то ви покажете фотомоніторинг подій для країни, яка слабо комуні кує всередині себе. Але це не лише картинка. На фотоконкурсі перемагає знімок, коли на ньому є більше, ніж знімок. Найголовніше – це вирішення завдання, яке я завжди рекомендую брати на озброєння нашій владі та політикам: на нашому фотоконкурсі перемагають не свої, а кращі. А свої тоді, коли вони особливо майстерні. Ця вільна внутрішня конкуренція в суспільстві не присутня на жодному рівні. Можливо, у дуже грубих формах вона є у бізнесі.  У політиці вона в дуже викривленому вигляді і тому ми маємо саму таку політику, а не ту, яка була б заснована на конкуренції розумних людей. Але для цього, звичайно, треба готувати суспільство. Щоб воно було здатне обирати не популістів і примітивних людей, а розумних і якісних політиків. Фотовиставка сприяє цьому. Люди іноді не довіряють слову, воно пережило серйозну девальвацію. А фотографія – це особливий випадок особистого «контакту». Особливе, довірливе спілкування зі світлиною в нас час дуже цінне».

«20 років газети на фоні 25-річчя відновлення незалежності заслуговує на загальнонаціональний діалог. Адже газета на кожному етапі була альтернативою. Ми не були завжди опозиційною газетою. Хоча в період до 1999-го ми були гостро опозиційним виданням, єдиною газетою, яка пропонувала інший шлях. Та підтримувала кандидата, який міг би повернути нашу країну ще тоді на рівень зовсім іншого розвитку. І, може, ми б не були зараз Євросоюзі і НАТО, але в нас точно не було б війни. Я можу це стверджувати, тому що була свідком цих процесів і бачила їх дуже близько. А для тих, хто сумнівається, - «Новітня історія для «чайників».

Лариса Івшина розповіла про публіцистичний триптих «Дня», тираж якого вже фактично розійшовся. Перша книга – «Котел, або Справа без терміну давності» , яку упорядкував редактор відділу політики «Дня» Іван Капсамун: «Вона присвячена справі вбивства журналіста Гонгадзе. Журналістика цю справу замовчала, а це дуже серйозний негативний вчинок, який українську журналістику не «відпускає», – вважає головний редактор газети. – І коли відбуваються судові засідання досі – усі вдають, що вони можуть про це забути, переступити і жити прекрасно далі. Так от не буде цього. Поки суспільство після цієї моральної катастрофи «замовчування» не отямиться і не стане на нормальний шлях, це нас триматиме в минулому. Я вже не кажу про те, що це має колосальні політичні наслідки».

Про книгу «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська» Лариса Івшина зауважила: «Валентин Торба писав ці записки вже в дійсно окупованому Луганську, під обстрілами і без світла, майже в підвалі. Це справді книга свідка. Але вона так само про ті процеси, які підготували вторгнення. Ніщо не виникає на порожньому місці. І я впевнена, що Путін і Росія не напали б, якби не бачили ту серйозну руїну, яку перед цим залишили українські політики, підтримувані інертним електоратом. Який був не здатний розрізнити, куди це все приведе. Відповідальність журналістики за такий стан справ колосальна... Суспільство могло йти вперед, а не деградувати. І журналістика могла йому в цьому допомогти. Ця трилогія мені здається дуже цінною для газети, тому що вона залишила важливі докази, що не всі журналісти «плелися» за подіями».

«Третя книга триптиха – «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв» – це те, свідками чого ми стали на останньому етапі, – говорить Лариса Олексіївна. – Перед цим молодим поколінням стоїть гігантське завдання (журналістика теж повинна цьому сприяти) – побудувати державу. Візьмемо країну, з якою ми часто зараз себе порівнюємо, наприклад Ізраїль. Після Голокосту для євреїв постало питання або загинути, або мати державу. В українців було багато трагедій – Голодомор, і війна зараз теж ставить перед нами питання: або створити сучасну ефективну конкурентну державу, або розчинитися. Тим більше що поруч сусід, який воює не тільки за територію, а за наше місце в історії», - розповіла Лариса Івшина.

Про проблеми української журналістики, парадоксальну «закритість» відкритого суспільства, «День» як холдинг інтелектуальних ініціатив, а також те, звідки Крістін Лагард отримала сучасне знання про українську історію, – дивіться на відео.

comments powered by HyperComments