А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

«Школа Марчука» (відео)

Коли народжувалась наша держава, не багато було особистостей, які були готові прийняти виклики. На жаль, з часом цих постатей не ставало більше.

Євген Кирилович Марчук якраз належить до будівничих нашої державності. Його бачення розвитку країни завжди випереджало час. Перебуваючи в активній політиці, йому довелося працювати в складні часи, коли суспільство ще не зовсім було готове до справжніх змін. І до фігури Марчука на чолі держави. Та навіть у тій системі координат Євген Кирилович, обіймаючи високі посади, зумів закласти багато цінного для становлення... Зокрема, про це йдеться в його книзі «Україна: нова парадигма прогресу. Аналітичне дослідження».

Євгену Марчуку — 75. Колеги — про роль особистості в історії.

«ЯКБИ МАРЧУК 1999-го СТАВ ПРЕЗИДЕНТОМ, ТО ВІН ОБМЕЖИВ БИ СВАВІЛЛЯ БАНДИТІВ. МИ ЖИЛИ Б У КРАЩІЙ КРАЇНІ»

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, дисидент, політв’язень, політик та громадський діяч, Герой України:

— Євген Марчук — людина розумна, із доброї української породи. Така вольова людина із великими знаннями завжди грає помітну роль. Він є особистістю, яка не могла залишитись на нижчих шаблях. У нього були здорові амбіції, які підкріплювались відповідними талантами, здібностями і якостями. Така людина піднімається, адже вона здатна розв’язувати різні проблеми, розуміє ситуацію.

16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Це була програма будівництва незалежної України. Було важливо знати — як до цієї ситуації ставиться тодішнє КДБ. Я зустрівся з Марчуком. Це була офіційна розмова. Суть відповіді Марчука була наступна — Служба безпеки не буде чинити опір тому історичному процесу демократизації, який є явищем теперішнього часу. У мене, як у політв’язня, не було довіри до цих слів. Але далі я побачив, що дійсно немає ніякої активізації придушити ці наміри. Отже — Марчук сказав правду. Подальший розвиток подій, коли він став головою СБУ, це довів. 

Вже після Євгена Марчука на посаді голови СБУ, інші керівники перетворили цю організацію на прислугу конкретних осіб і кланів.

Марчук є непересічною особистістю. Глибшого аналізу, ніж в його книзі «П’ять років української трагедії», я не зустрічав. Це був надзвичайно глибокий, правильний, обґрунтований аналіз нещастя української нації. Влада в незалежній Україні перестала служити народові і перетворилась в касту, яка стоїть над народом.

В 1999-му році на виборах президента Марчука підтримували демократичні сили, в тому числі і Республіканська партія. І це було правильно. Якби Марчук став тоді президентом, то він би обмежив свавілля бандитів, які потім перетворились в олігархів. Ми б жили в кращій країні. Він, як військовий, запровадив би дисципліну і не дав би розкрадати країну. Натомість, Кучма почав з того, що створив систему управління Україною за принципом керівництва злодійських банд. Кучма ставив на посади людей, які були у нього на гачку. Інші у нього довго не затримувались. Тоді влада поєдналася з бізнесом. Саме тому Кучма заслуговує на покарання.

«ВІН ЗАПОЧАТКУВАВ БАГАТО ЗАКОНІВ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ — ВІД ОХОРОНИ ДЕРЖТАЄМНИЦІ ДО СБУ І РОЗВІДУВАЛЬНИХ ОРГАНІВ»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, голова Служби безпеки України (2006-2010 рр., 2014—2015 рр.):

— Мої враження, знання і внутрішнє відчуття щодо Євгена Кириловича як до людини, яка в історії України вирішувала концептуальні питання відновлення незалежності цілими секторами — безпеки, оборони, міжнародної політики... Це надзвичайно важко зрозуміти зараз, коли все нібито здається зрозумілим і визначеним в Україні: євроінтеграція — це ЄС, НАТО, це міжнародна безпека, іноземні мови, повага до людини та її гідності... Євген Кирилович — це саме та людина, яка 20—25 років тому знала і відстоювала на державних посадах саме такий вектор розвитку цілої європейської держави. Більше того, він уособлював цей вектор. Тоді нас, молодих українських дипломатів, приваблювала ця іншість, самобутність, а найголовніше — стрижень нескореності. У мене щодо нього є певний образ: величезний і потужний Дніпро — як час, і є острів Хортиця, який все життя стоїть посередині Дніпра, але як велетень, як острів сили. І якщо мене запитують, з ким у мене асоціюється Євген Кирилович, то це Хортиця, яка уособлює силу, дух, стрижень і незламність — і всі ці якості в правильному розумінні історичної перспективи держави та людей.

Серед його конкретних справ, які розміщені в фундаменті європейської та незалежної України, — це сектор безпеки, оскільки він першим почав реабілітацію жертв політичних репресій, перший засуджував всі каральні та антилюдські режими, системи, установи. Він започаткував багато законів у сфері безпеки — від охорони держтаємниці до СБУ і розвідувальних органів. Він — той секретар РНБО, який багато років тому правильно сформував сектор безпеки і оборони. Зокрема, це дозволило відбити першу спробу анексії Криму. Ось в чому глобальність постаті, і ось чому в моєму розумінні він схожий на Хортицю. Для тих українців, хто хоче бути розумним та розуміти, куди рухатися далі: спілкуйтеся з такими людьми, як Євген Кирилович.

На початку російської агресії проти нашої країни, коли я вдруге очолив СБУ, єдиний, у кого хотілося запитати поради, був Євген Кирилович. Ситуація була вкрай складна, критична, і я звертався до Євгена Кириловича — це можна і треба робити. І в цьому його сила.

Стійкість Марчука завжди позитивно впливала на мене, щоб я продовжував боротьбу. У 2007—2008 рр., коли мене не призначав тодішній парламент через мою принципову позицію, яку я продовжував від Євгена Кириловича у питаннях безпеки, декадебізації, розсекречування архівів, засудження злочину Голодомору, Євген Марчук неодноразово говорив: не піддаватися політичній кон’юнктурі, не змінюватися, оскільки правильність рішення важливіше за призначення. Добре, що я тоді послухав його, і до кінця 2009 року багато чого нам вдалося зробити. Сила Марчука у тому, що він той каменяр, та постать, яка не помилилася в жодному камені у фундаменті державності, який він закладав.

Я погоджуюся з тими людьми, які визнають, що Марчук ніс зовсім іншу історичну перспективу розвитку держави — ми б уже були членом ЄС і в соціально-економічному і політичному плані були б на рівні Польщі. Те, що 1999 року зробила влада із застосуванням адмінресурсу, відштовхнувши цю перспективу, ми бачимо сьогодні в наслідках для країни. Уже два роки держава намагається повернутися на ті рейки, які одразу були зрозумілі Марчуку.

 

comments powered by HyperComments