Українки. XXI

Феміноцентризм у час патріархату

Ольга БАЛАКІРЄВА, директор центру «Соціальний моніторинг»:

— Дослідження показують, що жінок в Україні трішки більше, ніж чоловіків. Їхня чисельність складає приблизно 53- 54 відсотки. За даними наших соціологічних опитувань, рівень освіти жінок також вищий, ніж рівень освіти чоловіків. Сьогодні у нас приблизно 70 відсотків як чоловіків, так і жінок визнають себе українцями. Це загальна тенденція, де суттєвих розбіжностей між чоловіками і жінками немає. Наші жінки дуже активно задіяні у суспільному житті. 52 відсотки від загальної кількості жінок працює, однак 11 відсотків зареєстровані як безробітні. Жінки менш активні в політичному житті, але якщо подивитися на безпосередню активність, наприклад, на участь у вирішенні питань, які стосуються дітей, їхнього помешкання, то в таких локальних осередках громадянського суспільства жінки є більш активними. У них, за нашими даними, більша відповідальність за те, що відбувається. Це відповідальність за свою родину, за свою дитину. І в них ця відповідальність більша, ніж у чоловіків. Чоловіки більшою мірою вважають себе відповідальними за матеріальний стан. А в плані виховання, догляду, вирішення повсякденних проблем більш активними в порівнянні з чоловіками є жінки.

Під час одного з останніх проектів, які ми проводили, вивчаючи питання гендерного паритету в Україні (наскільки рівними є права чоловіків і жінок), ми також ставили запитання, яке стосується ролі й місця жінки в суспільному житті. Адже у нас усі закони та норми, що юридично регулюють наше життя, забезпечують рівні можливості та права для всіх.

А на рівні стереотипів і реальної повсякденної поведінки в нас ще зберігаються патріархальні стереотипи, коли все ж таки вважається, наприклад, що чоловік має більше прав на отримання роботи. Якщо в нас буде дефіцит робочих місць, то за рівних умов кому має надати перевагу роботодавець: чоловікові чи жінці? Загалом, у нас вважають, що чоловік повинен мати перевагу. Причому така думка притаманна і чоловікам, і жінкам. Цікаво те, що навіть на таке запитання «Для кого сьогодні є більш важливою вища освіта? Для хлопчиків чи для дівчаток?» на рівні громадської думки ми отримали відповідь, що для хлопчиків. Серед чоловіків з цим погодилися 47 відсотків, а серед жінок — 31 відсоток. Різниться й інша картина опитування — для чоловіка успіх у житті — це гарна освіта, професійна кар’єра, робота, а для жінки — це сім’я, діти, приваблива зовнішність, а потім кар’єра й таке інше. Тобто сьогодні в суспільстві продовжує існувати такий стереотип. І він відбивається вже на поведінковому рівні. Подивіться, як у нас без бажання підтримують жінок, які хочуть, наприклад, іти в депутати як у районні органи влади, так і у Верховну Раду! Чомусь суспільна думка вважає, що це прерогатива чоловіків. Те саме, коли ми питаємо: «Чи дійсно ви вважаєте, що з чоловіків виходять кращі політики?» Знову ж таки 71 відсоток чоловіків сказали «так, безперечно. Із чоловіків кращі політики». Але і серед жінок половина вважає, що це так. Тому ці стереотипи потрібно змінювати. Вважають, що для жінки обов’язки в першу чергу пов’язані з сім’єю, а для чоловіка — з роботою. Це теж певний стереотип.

Мені хотілося б бачити сучасну українську жінку, яка могла б насолоджуватися своїм життям. Якщо сьогодні подивитися на сучасну жінку, то вона більш критично, порівняно з чоловіками, оцінює ситуацію. Жінки меншою мірою задоволені побутовими, житловими умовами, рівнем доходів. Вони весь час занепокоєні турботою про свою родину чи дитину. З одного боку, це природно. З другого, хотілося б, щоб вони хоч трішки мали часу для себе. Не для свого «его», а для того, щоб розвиватися. Сьогодні на перше місце вийшли питання, пов’язані з роботою, забезпеченням родини. І той час, який залишається після вирішення цих проблем, треба витратити ще на дитину, домашнє господарство. У нас немає інфраструктури, яка може допомогти жінці, звільнити її від повсякденних обов’язків. Навіть та ж пральня сьогодні дуже дорога. В містах частина з них закрилися, їх зовсім не існує в сільській місцевості. Хотілося б, щоб жінка все ж таки була більш впевнена у своєму майбутньому, у майбутньому своїх дітей, щоб вона не турбувалася ні за які освіти, ні за яку медичну допомогу. Але хоча я й говорю про жінку, я бажаю цього всьому суспільству: як жінкам, так і чоловікам. Адже ми повинні побудувати суспільство, в центрі якого має бути людина, задля блага якої існуватиме ця держава, цей механізм, який забезпечує буття цієї людини. У мене є образ ідеальної жінки. Але він скоріше збірний. Маю дуже багато подруг, колег, якими я пишаюся, поважаю. Але на жаль, так складається, що жінка, якій щастить у кар’єрі, не зовсім ладить із сімейним життям. І навпаки: якщо в неї все гаразд в сімейному житті, то не завжди все гаразд в особистій кар’єрі. Хотілося б, щоб жінка мала можливість поєднати це в своєму житті. НАУКОВЕЦЬ

«Розумна і самостійна»

Віра АГЕЄВА, професор Києво-Могилянської академії, автор монографії

про Лесю Українку «Поетеса зламу епох»:

— Я би хотіла бачити сучасну українську жінку розумною і самостійною.

В поколінні, яке зараз активно працює в суспільстві,

є дуже багато таких самостійних і творчих жінок.

І я думаю їх сьогодні більше, ніж було раніше.

«Дві жінки біля мене відповідають ідеалові»

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України:

— Дуже хотів би, щоб наша жінка була вільною. Щоб вона мала право себе реалізувати. Може, ці слова звучать дуже холодно, але, коли жінка відчуває, що вона може реалізувати себе як особистість, це найкраще, що може бути для людини. І бажання, щоб вона була щасливою — цілком природне. Бо жінка саме для того і створена, щоб її любили, поважали, щоб перед нею схилялися, щоб її шанували і як матір, і як друга. Я, наприклад, дуже задоволений своєю дружиною Галиною. Вона є головою Кредитної спілки «Турбота», яка є першою в Україні жіночою кредитною спілкою. Кожний день вона працює і надає кредити тим людям, які цього потребують. Думаю, що вона має можливість себе реалізувати. Адже вона щодня намагається робити людям добро. Дуже задоволений своєю дочкою Лесею, яка, мені здається, відповідає всім стандартам української жінки. Вона незалежна з усіх поглядів — і фінансово, і внутрішньо, впевнена в собі. Вона відчуває власну достойність, і мені це в ній дуже подобається. Саме ці дві жінки біля мене повністю відповідають моєму ідеалові. Взагалі не один раз думав про ті періоди, коли Україна переживала свої нелегкі часи. Наприклад, період війни Богдана Хмельницького. Але й тоді Україна не знала голоду. Сіяли та збирали хліб, народжувалися діти. І робили це наші українські жінки. А взяти наші українські пісні! Скільки в них поваги до жінки! І вони на це заслуговують.

«Не можу пристосуватися до ділових жінок»

Павло СТОРОЖЕНКО, головний редактор газети «Полтавський вісник»:

— Я ніяк не можу пристосуватися до жінок, які поставили собі за мету зробити кар’єру: ділових, рухливих, цілеспрямованих і, можливо, трішки старосвітських. А жіноча риса, яка завжди приваблює, — це доброта і розуміння. І така жінка може надихнути на найвищий подвиг. Для мене приклад сучасної жінки — психотерапевт Тоня Зіпліх. Вона німкеня, однак в її жилах тече і українська кров. Мешкає у німецькому місті Швабіне Халль і вже дванадцятий рік поспіль очолює благочинну місію, яка надає конкретну допомогу полтавським інвалідам та безпритульним дітям. На зібрані у Німеччині кошти вона купляє інвалідні візки, одяг, необхідні медикаменти та обладнання, організовує навчання, щоб допомогти цим людям адаптуватися у суспільстві, проводить курси по оволодінню професіями. Пані Тоня дуже пишається тим, що в неї українськи корені. В ній поєднується відверта цілеспрямованість, але не показна, так звана «американська», і глибоке розуміння обставин, людей. Тому, можна сказати, що у цієї жінки є «жіноча мудрість».

«Розмежування загальнолюдського і жіночого — примітивне»

Валентина КИРИЛОВА, директор видавництва Соломії Павличко «Основи»:

— До сих пір для мене такою жінкою, яка уособлює такі риси, залишається Соломія Павличко, незважаючи на те, що її вже три роки немає з нами. Більш прогресивної, більш освіченої жінки, жінки, яка прагнула самовдосконалення, я поки що не зустріла. Я не буду говорити про материнство, жіночність, ніжність. Мене це не цікавить. Не варто розмежовувати жіночі риси, бажання, жіноче щастя від загальнолюдських рис, бажань та щастя. Адже зараз, як на мене, таке розмежування виглядає примітивно.