Леонід Кожара: «Президент України визначив питання європейської інтеграції і підписання Угоди про асоціацію як пріоритетні»

Із початком головування України в ОБСЄ голова українського зовнішньополітичного відомства Леонід Кожара постійно або в роз’їздах по європейських столицях, або зайнятий у Києві прийомами іноземних делегацій. Однак шеф української дипломатії знайшов час, щоб дати ексклюзивне інтерв’ю «Дню». Між іншим, це сталося відразу після завершення переговорів пана Кожари з в.о. президента ПА ОБСЄ Вольфгангом Гроссруком у приміщенні МЗС. Під час інтерв’ю міністр почувався впевнено і переконливо висловлював позицію міністерства з гострих зовнішньополітичних питань, у тому числі з такої делікатної теми, як справа Тимошенко. Як він зізнався, у переговорах із зарубіжними колегами йому навіть допомагає приналежність до Партії регіонів, що дозволяє спілкуватися з провідними лідерами європейських партій. Очевидно, допомагає пану Кожарі й те, що тривалий час він був народним депутатом і зовнішньополітичним спікером Партії регіонів.

— Україна оголосила головним пріоритетом головування в ОБСЄ, яке розпочалося з 1 січня, розв’язання придністровського конфлікту, і це правильно, бо «заморожений конфлікт» знаходиться поруч із нашою країною. Ви провели зустрічі з усіма сторонами цього конфлікту. Чи можете сказати, які залишилися головні камені спотикання для вирішення цієї проблеми й яка сторона у форматі «5+2» є найбільш проблемною?

— Так, справді, розв’язання придністровського конфлікту є одним із пріоритетів українського президентства в ОБСЄ. Цей конфлікт розгортався і ще лишається безпосередньо біля кордонів України. 22 роки тому, коли було збройне протистояння у Придністров’ї, десятки тисяч біженців тікали з конфліктної зони на території України. Я все це пам’ятаю, оскільки тоді працював у апараті Верховної Ради, який також займався вирішенням і політичної проблеми, і такої великої гуманітарної проблеми.

Як ви знаєте, на наступний день після початку головування в ОБСЄ у Відні я вже був у Кишиневі, а через день — у Тирасполі. На всіх зустрічах ми наголошували на трьох головних моментах. І перш за все на тому, що у питанні врегулювання переговори мають продовжуватися, не мають зупинятися. У попередні роки ці переговори більше нагадували синусоїду з деяким затуханням. А українське головування в ОБСЄ є тим імпульсом, який може надати активності всьому цьому переговорному процесу. Я знайшов повне порозуміння в Кишиневі. Вважаю, що і керівництво в Придністров’ї також до цього уважно поставилося. На жаль, те, що сьогодні не дозволяє активізувати переговорний процес, — це коаліційна криза в Молдові.

Ми сподіваємося, що ця криза буде найближчим часом врегульована. Ми також почали активно обговорювати питання придністровського врегулювання з російською стороною. Я думаю, що і в цьому напрямі є великий потенціал.

— У чому це проявляється?

— Україна й Росія, окрім того, що вони є учасниками переговорного процесу «5+2», мають особливий статус країн-гарантів урегулювання. І ми сподіваємося, що наші пропозиції позитивно будуть сприйматися в Росії, й ми надамо поштовх усьому цьому мирному процесу.

— А якою є позиція Росії щодо цього питання?

— У кожної сторони є особливості своєї позиції. Але в головних параметрах позиції України і Росії співпадають. Ці параметри полягають у тому, що конфлікт має бути вирішений суто політичними і дипломатичними засобами. І ніякими іншими.

— Українські й західні експерти відзначають, що нинішній рік може бути визначальним у відносинах між ЄС та Україною, і закликають українське керівництво зробити все, щоби підписати Угоду про асоціацію. Можливо, ви читали в нашій газеті «День» інтерв’ю послів Німеччини і Франції, які побажали не втратити цей шанс.

— Читаю вашу газету. Як ви пам’ятаєте, у нас раніше було співробітництво.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що є оптимістом і вірите, що Угоду про асоціацію буде підписано на саміті Східного партнерства у Вільнюсі. На чому ѓрунтується ваш оптимізм? Адже Європа поставила досить жорсткі умови: це, зокрема, досягнення до травня «відчутного прогресу» в трьох напрямках: вирішення проблеми вибіркового правосуддя і запобігання його повторення, перегляд виборчого законодавства, а також впровадження реформ, передбачених порядком денним Угоди про асоціацію з ЄС.

— По-перше, я вважаю, що Угода про асоціацію однаково вигідна й Україні, й ЄС. Тому це така перша передумова для того, щоб обидві сторони позитивно сприйняли ідею її підписання в листопаді цього року у Вільнюсі. Це базова передумова. По-друге, ЄС є доволі складною організацією. Це не єдина країна, і механізм ухвалення рішень досить складний. Для того, щоб зрозуміти, яке буде остаточне рішення, треба знати позицію трьох найважливіших органів ЄС: Ради Євросоюзу, Єврокомісії й Європарламенту. Треба розуміти позицію всіх 27 членів, і я сподіваюся, поки що будуть приймати рішення 27, бо з 1 липня вже буде 28 членів ЄС. Тоді ця позиція стане ще складнішою. Ще дуже важливо знати думку окремих великих європейських політичних партій. Тобто в такій системі остаточно й ясно собі уявляти, яке буде рішення, надзвичайно складно.

Але якщо ми розуміємо тенденцію, то можемо побачити, куди вона йде. На сьогоднішній день усі відзначають, що Україна започаткувала програму реформ, програму виконання своїх зобов’язань перед Радою Європи, перед інституціями ОБСЄ (до речі, головні висновки щодо українських виборів якраз робить інституція ОБСЄ БДІПЛ), програму внутрішнього перетворення. І позитивні висновки, які лунають з ЄС, говорять про те, що ми забезпечили позитивну тенденцію, яка може нас привести до успішного саміту.

— Що ще треба зробити до Вільнюса, щоб закріпити цю тенденцію?

— По-перше, вже на сьогоднішній день ми можемо говорити про те, що Україна достатньо ефективно виконує свої зобов’язання. Ще в лютому уряд ухвалив План першочергових заходів з європейської інтеграції, який ґрунтується на відповідних висновках Ради міністрів закордонних справ Європейського Союзу від 10 грудня. Що тут важливо — це програма реформ, яка передбачена урядовим Планом заходів (до речі, було доручення і Президента України з цих питань), це реформи, які ми робимо не для ЄС чи РЄ чи ОБСЄ. Це співпадає повністю з програмою внутрішнього реформування України. На сьогоднішній день Верховна Рада також активно долучилася до цього процесу, і ми сподіваємося, що весь цей пакет необхідного законодавства Верховна Рада буде здатна схвалити у травні. І серед тих питань, які ми спільно з Євросоюзом для себе визначили як пріоритетні, є й питання формування судової й виборчої систем, боротьби з корупцією. Всі необхідні законопроекти на сьогоднішній день активно обговорюються в парламенті, й ми сподіваємося, що рішення щодо цих законів будуть ухвалені парламентом.

Окрім того, Україна активно виконує план дій щодо лібералізації візового режиму. І на сьогоднішній день у парламенті також знаходиться подання від уряду — цілий законодавчий пакет, який складається з трьох розділів. Це боротьба з корупцією, захист персональних даних, а також більш ширший план виконання порядку денного асоціації України — ЄС.

— Які ризики чи небезпеки існують на цьому шляху до підписання угоди, що стане початком повернення України до Європи, де вона вже була і, як ви якось слушно сказали, зробила свій внесок у розвиток європейської цивілізації?

— Я вважаю, що головний ризик на сьогоднішній день — це фінансово-економічна криза в ЄС. Усі питання розширення Євросоюзу, причому в будь-якому вимірі, навіть у вимірі асоціації, дуже гостро сприймаються в країнах- членах. І це при тому, що існує абсолютно позитивне ставлення у більшості країн-членів ЄС. Проте деякі країни дуже чутливо ставляться до питань розширення ринків, розширення політичної асоціації. Тому головне завдання на сьогоднішній день Міністерству закордонних справ, щоб ми більш активно інформували наших партнерів у Євросоюзі про можливості, які надає Україна для ЄС. Я думаю, що процес іде позитивно. Ні для кого не секрет, що є політичне питання у відносинах з ЄС — це питання екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, яка знаходиться у в’язниці. Ми вважаємо, що це питання сьогодні надзвичайно заполітизовано. Більше того, ЄС розглядає це питання як «вибіркове» правосуддя. Але я хотів би наголосити, що «вибіркове» правосуддя як система репресій української опозиції через судову систему в Україні відсутня. Немає такої системи. Є конкретна кримінальна справа і вона має вирішуватися суто в юридичній площині. Нещодавно Президент ухвалив рішення про помилування іншого міністра колишнього уряду — Юрія Луценка, і все це було зроблено в рамках закону. Більше того, всі юридичні процедури щодо справи Луценка були завершені. Та цього не можна сказати на сьогоднішній день про справу Тимошенко. Але ми глибоко переконані, що одна кримінальна справа — щодо колишнього прем’єра — не може бути перешкодою у відносинах такої великої держави, як Україна, з Європейським Союзом.

— Що, на вашу думку, стоїть за нещодавньою заявою Меркель, «що звільнення Тимошенко мало для підписання Угоди про асоціацію» — це прояв чутливості до розширення Асоціації чи щось інше?

— Нещодавно в мене був офіційний візит до Німеччини. І я мав зустрічі в багатьох офісах, зокрема зі своїм колегою Гідо Вестервелле. Він публічно під час прес-конференції заявив про підтримку Німеччиною європейських прагнень України. Я розумію, що на сьогодні в Німеччини залишається питання, але ми будемо роз’яснювати в тому ключі, що одна кримінальна не може бути перешкодою. Нам необхідно ширше цю позицію доводити німецькій стороні.

— Що ви доповідаєте Президентові з цього приводу, зокрема щодо ризиків підписання Угоди, та яка його реакція на це?

— Сьогодні Президент України визначив питання європейської інтеграції й підписання Угоди про асоціацію як пріоритетні. Про це говорить і українське законодавство. Тому діяльність МЗС на сьогоднішній день саме й спрямована для досягнення цього результату. У мене надзвичайно щільний графік, і фактично до літа я встигну побувати в більшості країн ЄС. Під час цих візитів ми будемо доводити свої пріоритети. Президент України в курсі діяльності МЗС. Ми йому постійно доповідаємо про те, що робиться міністерством і міністрами.

— Як відомо, загалом суспільство, особливо молодь — за інтеграцію в Європу. Чому б вам не зустрітися з представниками громадських організацій, щоб посилити громадський волонтерський рух роз’яснення переваг підписання Угоди про асоціацію та вступу до ЄС?

— Я намагаюся максимально зробити роботу міністра закордонних справ відкритою, проводжу багато зустрічей, зокрема з представниками громадських і неурядових організацій. І в мене була запланована зустріч із молодіжними організаціями. Більше того, я вимагаю від своїх підлеглих також, щоб у міністерства було партнерство з громадянським суспільством, громадськими організаціями. До речі, в міністерстві зараз є співробітник, який відповідає саме за питання такого партнерства.

— Що показав скандал із підписання польською компанією Europol Gaz із «Газпромом» меморандуму про будівництво газопроводу в обхід України? Які уроки треба винести з цього, й загалом, чи може Україна, як і раніше, розраховувати на стовідсоткову підтримку Польщі в питаннях євроінтеграції?

— Ні для кого не є секретом те, що Польща є найбільшим і найпотужнішим лобістом України в ЄС. І Польща демонструє це щоденно. Вона підтримує підписання Україною Угоди про асоціацію. Те, що стосується безпосередньо вашого питання, — це суверенна справа Польщі. Ця країна виходить передусім зі своїх економічних інтересів, але цей інтерес в основному збігається з українським інтересом. Ми вважаємо, що найдешевший, найкоротший і найбільш усталений маршрут для транспортування російського газу — через територію України. І ми ведемо переговори з Російською Федерацією щодо української ГТС, постійно говоримо нашим партнерам із Росії, що співробітництво з експлуатації нашої ГТС є найбільш вигідним як Україні та Росії як окремим державам, так і з погляду відносин України з європейськими споживачами. Так само — відносинам Росії з європейськими споживачами.

— Для України є важливою співпраця з Росією, торговельний обіг з якою перевищив 60 млрд доларів. І тому можна лише підтримувати спроби керівництва України активізувати співпрацю з північним сусідом. Але як ви сприймаєте останні повідомлення, що Москва відмовилася продовжити роботи над проектом будівництва Ан-70 і ремонтувати військові кораблі на українських верфях, де вони були виготовлені, а також нахабне інтерв’ю радника Путіна — Глазьєва, — який, пояснюючи причину гальмування цього проекту, сказав: «Бог за щось образився на Україну й позбавив її керівництва розуму, це викликає дуже серйозну тривогу»?

— Я хотів би сказати, що для багатьох галузей української економіки не треба інтегруватися в економіку Митного союзу, бо вони традиційно давно там інтегровані. І питання наших відносин з Митним союзом — як не втратити ті відносини, які були раніше. На сьогоднішній день український уряд працює над аналізом усього обсягу статутних угод Митного союзу. На цей час їх уже понад 200, і ми вивчаємо питання, до яких статутних угод Україна могла б приєднатися, щоб мати поглиблену співпрацю з Митним союзом, а з другого боку — не порушувати наші зобов’язання в рамках інших організацій, зокрема з ЄС.

— Багато експертів вважають, що харківські угоди не принесли очікуваного покращання відносин із Москвою. Росія й надалі чинить тиск, зокрема не погоджуючись на встановлення нормальної ринкової ціни на російський газ, чим фактично продовжує розорювати нашу країну, й водночас намагається прикупити все, що можна... Чи є в нас необхідний запас міцності, щоб вистояти такому тискові?

— Дякую за запитання. По-перше, Харківські угоди 2010 року відіграли виключно важливе значення, насамперед для стабілізації політичних відносин із Російською Федерацією. На сьогоднішній день одне з головних питань — питання базування Чорноморського флоту РФ — не є заполітизованим питанням. По-друге, діє актуальна стодоларова знижка на весь імпортований з Російської Федерації газ. Проблема полягає не в Харківських угодах.

— А в чому?

— А в базових угодах, які підписав уряд 2009 року. Базова ціна на газ як була так і лишається однією з найвищих цін у Європі. І в цьому є причина наших бід на сьогоднішній момент.

— А запас міцності є, щоб встояти перед такою ціною?

— Три роки Україна імпортує російський газ за цінами контракту 2009 року. Зрозуміло, що цей контракт несе надзвичайно велике навантаження на державний бюджет. І, згідно з умовами цього контракту, ми щорічно втрачаємо не менш як 6 млрд доларів, які могли б бути вкладені в соціальну сферу, модернізацію української економіки. Тому одне із завдань уряду на сьогоднішній день — це переговори про перегляд укладеної 2009 року домовленості з Росією. До речі, фактично вже третина строку минула. Але, з другого боку, Україна пройшла величезний крок у питаннях диверсифікації власного ринку. Знижується споживання російського газу. Тому, попри всю скруту, попри надзвичайно негативний ефект на бюджет, на соціальну сферу, виробництво, модернізацію, ці угоди є також надзвичайно потужним стимулом, по-перше, для диверсифікації джерел постачання російських енергоносіїв, і по-друге, для модернізації українського ринку газу в пошуку нових шляхів, як все-таки розвивати економіку в таких складних економічних умовах.

— І чи не могли б ви розказати про перспективи делімітації кордону в Азовському морі та Керченській протоці?

—Вважаю, що переговори щодо розмежування та делімітації морських просторів у Азові та Керченській протоці й Чорному морі йдуть дуже успішно. Торік була заява президентів України та РФ, де якраз констатувалося, що сторони дуже активно рухаються в бік закріплення принципів такого розмежування. І ми вітаємо в цьому контексті позицію РФ, яка сьогодні дуже практично підходить до цих питань. Ми вважаємо, що є однозначний прогрес у цих питаннях.

— А якщо конкретніше, коли переговори буде завершено?

— Це — процес, який триває десятки років. Але те, що цей процес триває, й ми дійшли до визначення принципів, і РФ погоджується в тому, що має бути таке розмежування, — це однозначно є свідченням прогресу на переговорах.

— Хто з дипломатів для вас є зразком чи прикладом для наслідування?

— Україна народила дуже багато відомих дипломатів. Міністерство закордонних справ було створено дуже давно, 1945 року, коли Україна стала членом ООН. І в Україні було створено дуже потужну школу міжнародного права та міжнародних відносин. Багато вчених дипломатів над цим працювали. І з того покоління, яке було від самого початку зародження української дипломатичної служби, я б відзначив колишнього міністра Геннадія Йосиповича Удовенка. Він на сьогоднішній день залишається вчителем багатьох українських дипломатів і єдиним головою ООН на цей час. Гадаю, його ім’я особливо варто відзначити.

— Чи взаємодієте ви з вашим попередником на цій посаді — Костянтином Грищенком?

— Майже кожен день. Сьогодні ми разом були на засіданні уряду України. Костянтин Іванович нині є віце-прем’єр-міністром, який відповідає за гуманітарні питання. Але є дуже багато спільних питань, де ми взаємодіємо. Зокрема, відповідно до доручення уряду, Костянтин Іванович відповідає за організацію святкування 1025-річчя Хрещення Русі.

— До речі, цього року буде інша важлива подія — вшанування 75-х роковин Великого Голоду в Україні. Чи вдалося уряду знайти 20 млн доларів для будівництва меморіалу Голодомору у Вашингтоні?

— МЗС активно працює, щоб у Вашингтоні було збудовано меморіал Голодомору, є питання щодо взаємодії українського посольства з муніципалітетом Вашингтона. Ми маємо профінансувати принаймні початок робіт. Якщо ми цього не зробимо, то ця ділянка може просто піти. Згідно з місцевим законодавством, земля не може гуляти. Тому ми підтримуємо початок робіт із будівництва меморіалу. Я як міністр звертався до Президента України та уряду. Сподіваюся, що в рамках перегляду державного бюджету на цей рік ці гроші буде знайдено. На мою думку, для столиці США — Вашингтона — також буде важливо мати меморіал, який якраз увіковічнює пам’ять такої трагічної події українського народу. До речі, у Вашингтоні в назвах вулиць, площ, меморіалів, пам’ятників дуже багато увіковічено імен чи назв, пов’язаних із різними історичними подіями. Тому, гадаю, меморіал, присвячений Голодомору, стане ще одним історичним місцем, яке відвідуватимуть і вашингтонці, й американці, й громадяни України.