Мова в кайданах

Весну 1876 року імператор Олександр II, найбільш ліберальний з російських монархів ХIХ століття, за традицією проводив на курортах Німеччини. Саме там, у містечку Емс, цар підписав 18 травня горезвісний Емський указ, що став однією з найганебніших сторінок шовіністичної політики династії Романових. То була спроба зазіхнути на «святая святих» у духовному всесвіті кожного народу — мову. І спрямовано було цю брутальну шовіністичну акцію (до речі, далеко не першу) проти України.

Формальним приводом для підписання указу (зауважимо – таємного, публічно тоді не обнародуваного, але ретельно виконуваного!) став донос помічника куратора Київського учбового округу Михайла Юзефовича. У зверненні до царя Юзефович змалював загрозливі картини посилення жахливого «українського руху» – як в самих «малоросійських губерніях» імперії, так і за її межами. Донощик вбачав у цьому процесі «замаскований соціалізм» та «приховане зазіхання на державну єдність Росії». Імператор розглянув записку-донос Юзефовича і дав вказівку підготувати відповідний указ.

Документ, виданий в Емсі – абсолютно закономірна ланка у ретельно продуманому наступі імперської влади на політичну та духовну свободу українського народу. Нагадаймо, лише деякі етапи цього «славетного шляху»: підпорядкування української церкви московському патріархату (80–ті роки XVII ст.); заборона Петром I друкування церковних книг українською мовою (1722 р.); нищення Києво–Могилянської академії; нарешті, відомий Валуєвський циркуляр (липень 1863 р.). Саме там зустрічаємо людоїдські слова «Ніякої окремої української мови немає, не було і бути не може» (причому з посиланням на думку самої української громадськості; були навіть додані петиції з підписами вірнопідданих малоросіян... Отже, попереду шовіністів, як траплялося не раз і пізніше, завзято бігли «свої»!).

Але навіть на цьому тлі Емський указ відрізняється своєю нелюдською, «держимордівською» жорстокістю. Його короткий зміст: категорична заборона друкування й поширення в будь-який спосіб книжок українською мовою на теренах Російської імперії. Ця заборона стосувалася й літератури, що видавалася за кордоном «на малоруському наріччі», так само і виданих в імперії «оригінальних творів і перекладів на тому ж «наріччі». В усіх опублікованих працях, що так чи інакше стосувалися України, було наказано користуватися винятково загальновживаним російським правописом. Заборонено було також «різні сценічні вистави і читання на малоросійському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музичних нот».

Було вжито і репресивних заходів щодо конкретних людей. Звільнено з роботи за «неблагонадійність» професорів М.Драгоманова (незабаром опинився в еміграції), Ф.Вовка, М.Зібера. Припинено діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (саме там Юзефович угледів небезпеку «сепаратизму»), масово розпущено громади, що почали було виникати по цілій Україні. За симпатії до українського національного руху було закрито газету «Киевский телеграф».

Основні положення Емського указу залишалися чинними до революції 1905 р., а враховуючи новий наступ імперської реакції у 1906–1907 рр. — аж до лютого 1917 року.