В очікуванні новосілля

Найдавніше у Східній Європі енеолітичне золото, скіфські й сарматські золоті прикраси та інші найбільш унікальні музейні експонати вперше показали шанувальникам історії у Криворізькому історико-краєзнавчому музеї, який щойно відзначив своє 60-річчя. На урочистостях з нагоди ювілею музейники презентували також прекрасно виданий музейний путівник.

Директорка Криворізького історико-краєзнавчого музею Ірина Зінов’єва презентує ювілейний путівник

Шістдесятиріччя першого музейного закладу для такого потужного мегаполісу як Кривий Ріг з його надзвичайно багатим історичним минулим, звісно, виглядає як анахронізм. І  пояснити той факт, чому в овіяному легендами краї музейну справу почали розвивати лише в другій половині ХХ сторіччя, досить складно. Однак Криворізький історико-краєзнавчий музей виник саме тоді, коли в умовах ідеологічного пресингу тоталітарного комуністичного режиму повноцінно розвивати музейну справу, здавалося, взагалі було неможливо.

Як свідчать історичні документи, перші спроби організувати музей у розбурханому масштабними гірничими розробками провінційному містечку Кривий Ріг почали робити ще у 1912 році, коли місцева громада звернулася до російського царя Миколи ІІ з клопотанням про надання населеному пункту статусу міста. В очікуванні високої царської милості, криворіжці активно готувалися до проголошення містечка містом – розроблялися ескізи герба й печатки Кривого Рогу, проєкти благоустрою, мощення та освітлення центральних вулиць. Навіть пам’ятник «Царю Освободителю Александру ІІ от благодарных крестьян Криво-Рогской волости» у спеціально розбитому сквері на розі вулиць Поштової і Миколаївської встановили. Є навіть підтвердження, що пам’ятник було виготовлено в майстерні знаменитого російського скульптора О.М. Опекушина й урочисто відкрито та освячено 9 вересня 1912 року.

І все ж усупереч очікуванням цар Микола ІІ погодився надати Кривому Рогу лише статус заштатного міста. Від такої «сумнівної честі» засмучена громада містечка відмовилась. Очевидно, не отримавши бажаного, криворіжці й свій намір створити в Кривому Розі музей вирішили відкласти до кращих часів. Але кращі часи настали не скоро.

Перша світова. Падіння самодержавства в Росії. Жовтневий більшовицький переворот. Українська революція. Національно-визвольні змагання і російська більшовицька окупація України…

У радянському Кривому Розі, який у лютому 1919 року на І З’їзді Рад робітничих, селянських і червоноармійських делегатів усе ж таки проголосили містом і він став повітовим центром, уперше заговорили про необхідність музею лише в другій половині 20-х.

Матеріали з історії надання Кривому Рогу статусу міста

На початку 1926 року в місцевій газеті «Красный горняк» з’явилася стаття депутата міськради М. Шершня «Находьмо і зберігаймо пам’ятки старовини», у якій порушувалося питання про необхідність створення міського краєзнавчого музею. І такий заклад із двох відділів – геології та археології – таки було відкрито у приміщенні окружної партшколи на Гданцівці. Але відведені для цього дві кімнати не могли вмістити усіх зібраних на той час експонатів.

Лише в 1928 році виконком Криворізької міськради ухвалив рішення про передачу для потреб музею двоповерхового будинку Корнілова на вул. Леніна (кол. Миколаївська, нині – Свято-Миколаївська). Однак для розгортання музейної експозиції у новому приміщенні потрібні були кошти, а їх за тодішніх несприятливих умов неврожаю і загрози голоду в регіоні віднайти було складно, адже всі ресурси влада мусила використовувати на продовольчу допомогу місцевому населенню. Тому вирішення музейного питання знову було відкладено.

Натомість вже в 1929 році у Кривому Розі з’являється музей атеїстичного спрямування під назвою «Антирелігійний». Для його облаштування в Ленінграді було придбано за 3,5 тис. карбованців спеціальну експозицію, яку змонтували в одному з будинків рудоуправління ім. Дзержинського. Однак атеїстичний музей чомусь був здебільшого зачинений, а тому основна маса криворіжців взагалі не знала про його існування.

Ще одна спроба організації музею в Кривому Розі мала місце наступного року. Однак до виділення обіцяних міськрадою приміщень і коштів справа так і не дійшла – цього разу реалізації музейного проєкту завадили чергова адміністративно-територіальна реформа та все ті ж «продовольчі труднощі». А потім почалася форсована індустріалізація, яка призвела до голодомору 1932-1933 рр., далі на черзі денній постали питання партійних чисток і політичних репресій, які взагалі відсунули розв’язання музейної проблеми на невизначений термін.

Наступна ініціативна хвиля щодо створення міського музею припадає на літо 1939 року. Саме в цей період в газеті «Червоний гірник» з’явилася низка публікацій депутатів міськради про необхідність будівництва міського музею та картинної галереї. На заваді втілення давньої мрії криворіжців про власний музей цього разу стала військова зовнішня загроза, а згодом і друга світова війна.

Зрештою реалізувати ідею щодо створення музеюв Кривому Розі вдалося лише у 60-х роках ХХ століття. Як зазначається в новому музейному путівнику, виданому з нагоди 60-річчя музею (Кривий Ріг, 2020), згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР №30 від 9 січня 1960 року про створення Криворізького історико-краєзнавчого музею було виділено для цього напівпідвальне приміщення по вул. Карла Маркса (нині проспект Поштовий) і почалася копітка робота з облаштування постійно діючої музейної експозиції. Першим директором музею став Л.С. Золотарьов.

Ювілейний путівник «Криворізький історико-краєзнавчий музей»

У 1964 році під музей було передано колишній будинок казначейства по вул. Каунаській і розпочато його реконструкцію. Ретельно розроблялися тематико-експозиційні плани, збиралися матеріали для майбутньої експозиції. Оформлення музейної експозиції здійснював колектив столичних художників Московського комбінату декоративно-прикладного мистецтва (автор проєкту В.К.Зінов’єв, керівник художньої групи В.І. Першин). Урочисте відкриття Криворізького історико-краєзнавчого музею відбулося 21 лютого 1968 року.

У перші роки діяльності музей зібрав близько 5 тисяч експонатів. Протягом 60 років його становлення і розвитку було зібрано понад 122 тисячі предметів музейного значення основного та науково-допоміжного фондів. Справжньою окрасою музейної колекції вважаються унікальні палеонтологічні та археологічні зібрання, колекція експонатів ХІХ століття, а також колекція ікон і стародруків, етнографічна та нумізматична колекції, багата колекція робіт образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та інші рідкісні речі й документи.

Унікальні археологічні знахідки, які вперше були виставлені для показу під час ювілею

На сьогодні до музейного комплексу Криворізького історико-краєзнавчого музею входять три окремі структурні одиниці, об’єднані єдиним фондовим зібранням. Це центральна будівля музею по вул. Каунаській, 16, у якій з 1964 року розташовуються основна музейна експозиція та музейні фонди, а також Тернівський філіал закладу (від 1993 року), філіал мистецького напрямку «Музей-квартира художника Г.І. Синиці» (від 1992 року) та додатковий експозиційний зал (3D-відеогалерея), розташований у приміщенні найбільшого в Європі квіткового годинника (відкритий у 2012 році).

За словами нинішньої директорки музею Ірини Зінов’євої, щороку з музейними колекціями та експозиціями знайомиться понад 55 тисяч жителів і гостей міста. Окрім того, музей щорічно проводить близько 70 стаціонарних і виїзних виставок з музейних фондів, робіт сучасних митців образотворчого і майстрів народного декоративно-прикладного мистецтва. Музеєм щорічно влаштовується понад 2 тис. екскурсій, майстер-класів, різноманітних культурологічних заходів, зустрічей з видатними людьми, презентацій нових видань тощо.

Традиційна зустріч з рідними загиблих захисників України біля експозиції, присвяченої Революції гідності та російсько-українській війні на сході країни

Десять наукових співробітників, які працюють на сьогодні в музеї, продовжують активно досліджувати історію краю, відкривати невідомі сторінки, події, імена і вивчати нові теми. За останні 30 років ними опубліковано десятки наукових статей і видано близько 40 наукових і науково-популярних видань з історії краю. Великою популярністю в місті та за його межами користуються книги заступника директора музею, археолога, історика і краєзнавця, Заслуженого працівника культури України Олександра Мельника, який фактично створив розгорнутий книжковий літопис краю («Історична енциклопедія «Криворіжжя» та ціла низка інших науково-популярних книжкових видань). Значну частину цих історичних видань визнаний літописець Криворіжжя підготував у співавторстві зі старшим науковим співробітником музею Іриною Стеблиною. І ця спільна робота продовжується. Тож цілком закономірно, що Криворізький історико-краєзнавчий музей незмінно посідає призові місця на музейних фестивалях у таких номінаціях, як «Міні-експозиція» та «Музейні видання».

Про свої видання розповідає Олександр Мельник

Надзвичайно важливим аспектом у роботі музею, характерним для останнього тридцятирічного періоду, був перехід від радянської до національної парадигми української історії та історіографії. Природньо, що Криворізький історико-краєзнавчий музей відігравав і продовжує відігравати провідну роль і в таких важливих питаннях, як повернення історичних назв і перейменування міських вулиць у процесі декомунізації. За ініціативи та наукової підтримки музею розроблялася й ціла низка таких важливих міських програм як «Кривий Ріг – козацьке місто», проектів розвитку промислового туризму, створення музею-скансену «Стародавні святилища Кривого Рогу» тощо, які ще очікують на втілення в життя.

Усе це переконливо свідчить про те, що Криворізький історико-краєзнавчий музей є на сьогодні унікальним культурним, просвітницьким і дослідницьким центром, у якому акумулюється дивовижна енергія знань про наш безцінний матеріально-духовний історичний спадок і досвід багатьох поколінь. І ця енергія потребує відповідної сучасної бази для її належного зберігання та ефективного застосування. Однак у старенькій пристосованій будівлі, у якій знаходиться музей з 1964 року, йому вже давно тісно, незручно й незатишно. І тут, здається, досить складна і сумна історія, пов’язана з доволі тривалим процесом створення Криворізького історико-краєзнавчого музею, знову повторюється, але вже на іншому витку історичної спіралі – будівництва нового приміщення для музею.

Біля ювілейної виставки «Скарби курганів Криворіжжя»

Про необхідність розширення життєвого простору музейники говорять і кричать вже давно, але музейний віз і нині там, бо у міської влади постійно знаходились більш нагальні підстави для використання бюджетних коштів, ніж будівництво нового приміщення для Комунального закладу культури «Міський історико-краєзнавчий музей» Криворізької міської ради. Час від часу музею якісь приміщення, звісно, пропонували. Так, наприкінці 90-х пропонували переобладнати під музей будівлю готелю «Київ», у 2000-х – колишнього ПТУ, яку планувалося переобладнати під музейний комплекс з двома виставковими залами та експозицією під відкритим небом.

Та спливали роки і десятиліття, минали одні «скрутні часи» і наставали інші, відходили часи, коли руйнували палаци, і наставали інші, коли їх знову починали будувати… А музей, як та героїня з «Казки про золоту рибку», так і сидить біля розбитого корита, бо надворі знову, бач, економічна криза, політичний колапс, напружена міжнародна обстановка, війна… Хоча це якось не впливає на зростання статків чиновників, палаци яких, як гриби після дощу, повиростали у найбільш мальовничих і престижних куточках України і зокрема Криворіжжя. А криворіжцям так би хотілося мати не чиновницькі, а музейні палаци – такі як, скажімо, у Полтаві або в Черкасах, адже міський бюджет Кривого Рогу мало чим поступається за розмірами, а той значно перевищує бюджети багатьох обласних центрів. Та на 60-річчя музею його співробітникам і почесним гостям притулитися, на жаль, було ніде. Урочисте зібрання проводили, як завше, поміж стендами експозиційної зали, а не в сучасній конференц-залі.

Ритуальна чаша з патьоками священного напою сома. Інгульська катакомбна культура (ХХІІ – ХХ ст. до н.е.)

Та й ювілейні виставки, а показати справді було що, довелося тулити у малесенькій виставковій залі та в різних куточках постійно діючої експозиції. Скажімо, унікальні археологічні знахідки працівники музею наважились уперше показати своїм гостям, виставивши їх, зокрема найдавніше у Східній Європі золото доби енеоліту (поч. ІV тисячоліття до н.е.), а також скіфські та сарматські золоті прикраси, у малопристосованому для демонстрації коштовних речей місці постійно діючої експозиції. Однак, не зважаючи на брак виставкових площ, музейники примудрилися влаштувати ще й ювілейний показ низки робіт видатних українських майстрів образотворчого мистецтва, петриківського розпису, рідкісних експонатів з кераміки, скла, різьблення по дереву тощо.

На ювілейному зібранні з нагоди 60-річчя Криворізького історико-краєзнавчого музею було, звісно, сказано чимало гарних побажань і теплих слів на адресу його колективу та окремих музейних працівників, на що усі, безумовно, заслуговують. Та як і в попередні роки, чи не найактуальнішим залишалося побажання відзначити нарешті новосілля у просторому, світлому, затишному, сучасному музейному приміщенні. На що директорка закладу Ірина Зінов’єва сказала «по-секрету», що нібито вже тривають роботи з розробки проєкту будівництва нового музею. Сказала досить обережно, щоби не відлякати обнадійливу перспективу, яка з’явилася нарешті в мінливій дійсності сьогодення. Тож хочеться побажати цьому шанованому закладу та його колективу подальшого розвитку і якнайшвидше відзначити ще одне надзвичайно важливе свято – новосілля!