В очікуванні шедевра

Протягом усього фестивального тижня жадання нового («Прем'єри» все-таки!) було особливо гострим. Бажання почути щось, здатне приголомшити й перевернути душу, не залишало мене до самого останнього акорду заключного концерту. Й хоча відкриттів я не дочекалася, але надія в мене не зникла.

Слухачів на «Музичних прем'єрах сезону» було зовсім небагато. Втомлена сонцем публіка віддала перевагу пляжу перед задушливим залом Будинку вчених. Хоча не варто все звично списувати на погоду. Багато хто не зміг потрапити на концерти внаслідок того, що афіші з'явилися за день-два до початку фестивалю. Та й то ще до остаточного вирішення сакраментального питання — бути самому фестивалю цього року чи не бути. За рішенням оргкомітету в формі категоричного імператива (бути!) постали інші питання — «що робити?» і «яким чином?». У результаті, фестиваль, лавіруючи між безгрошовими виконавцями й прагнучими почути свій опус, причому в гарантовано хорошому виконанні, авторами, повільно, але вірно пішов звичним маршрутом. Бойових утрат внаслідок організаційних негараздів виявилося небагато (?!) — півтора концерти. Хор і симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України виявили-таки принциповість (о, si siс omnia!) й без надійних фінансових гарантій грати не погодилися. Тому глядач так і не почув деяких творів, у тому числі класиків ХХ століття Франсиса Пуленка, Антона Веберна, Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Родіона Щедріна та київських авторів Тетяни Евони, Володимира Губи. Втім, з низки інших причин не пролунали й вельми очікувані композиції Леоніда Грабовського, Володимира Рунчака, Лесі Дичко. Але безглуздо шкодувати про те, чого не було, й не цінувати того, що було.

Дуже порадували виконавські колективи. «Київська камерата», квартет «Archi», Київський квартет саксофоністів, юнацький хор капели імені Левка Ревуцького. Й гріх було б не відзначити високий професіоналізм цього колективу, та й загалом дитячих хорів — учасників фестивалю.

Оскільки цього року не проводився форум музики молодих, то на «Прем'єрах» звучали твори композиторів без вікових обмежень. Утім, переважало молодше й середнє покоління київських авторів. Здається, в Києві входить у традицію своєрідна публічна «посвята в композитори» — випускний екзамен студентів- композиторів став невід'ємною складовою весняно-літніх київських композиторських форумів. Із усіх чотирьох композиторів наймолодшого покоління, безумовно, виділився Артем Рощенко, який представив як дипломну роботу Концерт для оркестру. Цей твір міг цілком конкурувати з опусами вже відомих метрів.

Основна риса нинішнього форуму — його тотальна камерність. Камерність у всіх сенсах — виконавському, композиційному, часо-просторовому. Неначе зі світу зникла музика об'ємна, масивна, щільна, а перед ошелешеною публікою лише проносяться ледве позначені мелодійні контури «дихаючих» звукових пластів і ліній (Алла Загайкевич, «Інтерлюдія»; Галина Овчаренко, «Ілюзія»), що часом перериваються експресивними звуковими згустками (Сергій Пілютиков «Квартет для саксофонів») або синтезовані в яскраво-колористичний образ (М. Денисенко «Серпень- серп»). Безумовно, споглядально-медитативний початок переважав, неабияк втомлюючи одноманітністю. Шкода, що гість форуму — словацький піаніст і композитор Євген Іршаї — з усього пласта словацької сучасної музики, практично невідомої нам, вибрав три абсолютно однопланові і досить одноманітні твори, причому і аж ніяк не божественно затягнуті. Особливо показовим у цьому сенсі виявився твір самого Є. Іршаї «Exodus» («Вихід»), де автор, напевно, намагався відтворити болісний і важкий процес сорокарічного блукання в пустелі. Разом із ним мучилися й усі ми.

«Грішили» тим самим і деякі вітчизняні автори, твори яких, скорочені приблизно вдвічі, стали б окрасою будь- якого фестивалю сучасної музики. «Прем'єри сезону» дали можливість говорити про тенденції сучасної композиторської творчості: на противагу образній та тематичній концентрованості композицій 60—70-х років у творах 80—90-х спостерігається прямо протилежне — повернення до спокійного висловлювання. Однак ця ліризація призвела до розосередженості музичної теми, а в результаті — часто замість індивідуальності композиторського почерку на поверхню проступає смислова невизначеність, розмитість музичної думки. На розморену спекою публіку (а на «Прем'єри» ходив не те щоб випадковий слухач, а в основному — професіонали) така музика діяла як хороше снодійне.

Але, незважаючи ні на що, практично ніхто не йшов із концертів розчарованим. Колеги, хоч навіть і не задоволені цілим, відзначали деталі: то вдале інструментування, то яскравий початок, то оригінально вибудувану драматургію.

І найголовніше — це те, що попри безліч «незважаючи на...» форум відбувся, й «усупереч усім» похмурим прогнозам пройшов на гідному рівні. Єдине, про що хотілося б помріяти: побільше київських прем'єр зарубіжних авторів (ми — в світовому контексті!) й диво народження шедеврів, я вірю, обов'язково буде.