МВФ змінює орієнтири. Але Україна дотримуватись їх ще не готова
Примітно, що обговорення з місією МВФ умов нового кредиту на компенсацію втрат експорту в Росію (а за оцінками голови правління Національного банку Віктора Ющенка, обсяг кредиту може становити $400 млн.) стало можливим після того як Україна відмовилася від девальвації своєї валюти в масштабах, порівнянних з російськими. Нагадаємо, в Росії рубль з серпня минулого року подешевшав майже на 300%, а девальвація гривні була у 3 рази меншою. Внаслідок обвалу рубля український експорт у РФ став неконкурентоспроможним, у той час як російський імпорт значно подешевшав.
Директор департаменту валютного регулювання НБУ Сергій Яременко стверджує, що українське керівництво пішло на таке рішення свідомо. По суті, це було політичне рішення (втім, ніде не афішоване), що означало курс на поступове, об'єктивно зумовлене згортання зовнішньоекономічних відносин з РФ. Перед Україною було дві альтернативи: або услід за головним своїм імпортером провести стрімку девальвацію гривні і зберегти структуру українсько- російської торгівлі незмінною, або постаратися втримати курс більш або менш стабільним з метою збереження обсягів західного імпорту. Вибрано було другу. Тепер саме вона мотивує початок переговорного процесу про новий кредит з МВФ. Однак, судячи з повідомлень світових інформаційних агентств, предметом турбот української делегації буде не тільки це.
21 квітня, за декiлька днів до зустрічі лідерів країн «Великої сімки» і весняних зборів МВФ і Світового банку, міністр фінансів США Роберт Рубін як основний учасник обох організацій вирішив оприлюднити стратегічні зміни в позиції Фонду. Свою «попередню» заяву він пояснив тим, що представники країн-членів МВФ, які прибувають на зустріч, повинні «сформувати очікування», які посилили б стимули до прийняття і обслуговування життєздатної фінансової політики. У числі основних, можна сказати сенсаційних, нововведень — відмова МВФ від підтримки валютної політики, спрямованої на «прив'язку валютного курсу», тобто тієї політики, яка у нас називається штучною підтримкою стабільності гривні. Таким чином, МВФ вирішив зробити те, проти чого завжди виступав, а країни-одержувачі кредитів МВФ, включаючи Україну, у свою чергу, опинилися перед необхідністю дуже важкого вибору — між плаваючим курсом і currency board ( «валютним комiтетом»).
У зв'язку з цим варто нагадати, що розуміється західними економістами під «життєздатною» фінансовою політикою. Допустимо, якщо країна хоче використати механізм «плаваючого» курсу, не боячись його різкої девальвації, тоді повинні дотримуватися дві ключові умови. По- перше, має бути відсутнім інфляційний тиск на курс з боку внутрішнього грошового ринку (іншими словами, гривня має бути відносно дорогою валютою, а інфляція — незначною) і, по-друге, сальдо зовнішньої торгівлі і зовнішніх інвестицій має бути якщо не позитивним, то хоча б не дуже негативним. У нашому випадку виконується, та й то із застереженнями, тільки перша умова. Друге виконати набагато проблематичніше, Так, за повідомленням Державного комітету статистики, сальдо зовнішньої торгівлі товарами в січні-лютому негативне — $443 722,65 тис. (у січні-лютому 1998 року негативне сальдо становило $391 182,37 тис.). Потреба у зовнішніх капіталовкладеннях 1999 року становить не менше $1,8 млрд., тому якщо джерела фінансування знайдені не будуть, падіння гривні — неминуче. Власне, для таких країн, які втрачають контроль над курсоутворенням (з вищезазначених причин), МВФ надалі рекомендуватиме тільки введення currency board: скільки валюти заробили, стільки і продали на валютному ринку… Просто і сердито.
Чи означає це, що спокійні часи для гривні скінчилися? У відомому сенсі, так. Попри те, що МВФ іще минулого року наполіг на припиненні валютних інтервенцій Нацбанку для підтримки гривні, остання офіційна заява Роберта Рубіна вказує на посилення монетарних вимог Фонду: все-таки режим currency board буде крутіший вiд схильних до компромісів Меморандумів. Отже, навіть якщо Україні все-таки вдасться, так і хочеться сказати, виклянчити ще один кредит, фінансову погоду він не робитиме. Тому що економічні провали структурного характеру потрібно буде виправляти не валютними маніпуляціями, а структурними ж реформами. Власне, у цьому й був сенс політичної презентації «зміни орієнтирів», оскільки для фінансистів ця думка вже давно є аксіомою.
