На Бессарабці за таке б'ють...
Насправді електорат обговорює тепер аж ніяк не програми кандидатів у мери, не їхні виступи й навіть не обіцянки. Всі навкруги говорять про одне — листівки та газети-одноденки, рекламні ролики та масштабні теле- й радіополотна, які звалилися на наші голови компроматною та брудною хмарою, мов сарана.
Подивившись новітній хіт команди Григорія Суркіса на «Інтері» — ролик з професором Преображенським та О. Омельченком «у ролі» Шарикова, моя знайома вигукнула: «Тепер я голосуватиму за... Омельченка! Оце так чоловік!». Зате моя мати не знаходила собі місця половину суботнього дня, повторюючи: «Як же так можна!? Це ж неприпустимо — ображати людину!». Рядові обивателі, ще не остаточно зіпсовані цинізмом нинішніх часів, як наслідок готові пробачити пану Омельченку багато чого, «тільки б не пропустити в мери цієї зухвалої сили грошей і абсолютної безпринципності», — як висловився один з наших читачів, який зателефонував до редакції. Схоже, агресивність і масштабність «нових технологій» команди Суркіса киян не просто відштовхує, а навіть лякає — як вторгнення в їхнє життя якоїсь сили, здатної йти по трупах... Але є й такі, що оцінюють безумовний професіоналізм антиреклами — на відміну від солоденької водички щодо пенсій і шкіл, які, відповідно, роздасть і збудує Григорій Михайлович.
Проте навряд чи варто багато говорити про аморальність подібних методів — вона очевидна для всіх, навіть для вищезазначених снобістів-іміджмейкерів. Застосування антиреклами напередодні президентських виборів в Україні викликає більш прагматичні запитання. По- перше, чи не потрібні країні законодавчі перешкоди для політичних технологій, що ганьблять честь і гідність конкурентів? По-друге, якими є соціологічні виміри впливу антиреклами на електорат? Якою є її ефективність — зокрема й «зворотного ефекту»? По-третє, чому реклама, що погано пахне, може йти в рамках ефіру державного каналу (УТ-1)? Чи не для цього, зокрема, так активно проходить і комерціалізація мовлення Першого загальнонаціонального, щоб формально керівництво каналу було ніби ні при чому? Чому поява подібної реклами на ТБ, зокрема й на комерційних каналах, не одержує належної оцінки у відповідних органах, покликаних стежити за дотриманням професійної етики працівниками ЗМІ? Зокрема, в Законі України «Про телебачення та радіомовлення», в статті 2 зазначено: «Телерадіоорганізації не мають права... поширювати... інформацію, яка... принижує честь і гідність людини». Чи й Нацрада з питань ТБ і РМ теж не формується Президентом зокрема й для того, щоб розв'язати руки телеканалам, «вірним» йому та СДПУ(о)? І, по-четверте, щодо питання про рівність можливостей кандидатів для передвиборної агітації. Нещодавно, а саме в п'ятницю, ЦВК розповсюдила звернення до ВР з проханням відмовитися від радіотрансляції своїх засідань, оскільки «це ставить претендентів у кандидати в Президенти в нерівні умови». Але при цьому на УТ-1 уже повним ходом і давно йде неприхована пропагандистська кампанія на користь нинішнього Президента (свіжий приклад — «7 днів», де минулої неділі рекламний блок Кучми тривав 25 хвилин!). Так само й Григорій Суркіс користується послугами всіх трьох загальнонаціональних каналів.
Думку експертів щодо цих питань «День» починає публікувати сьогодні й продовжить у найближчих числах. А ми самі, всі кияни, 30 травня відповімо на головні запитання: чи здатна така масована цинічна рекламна кампанія вплинути на результати виборів? Чи можна лише за місяць промити наші мізки настільки, щоб з «нічого» зробити «все»? І, нарешті, чи дозволимо ми так поводитися з собою тим, хто при владі та грошах? Адже, за великим рахунком, річ навіть не в Олександрі Григоровичу, а в нас самих...
Гадається, від цих відповідей буде багато чого залежати в долі не лише Києва, а й України.
КОМЕНТАРІ
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, член новообраної Нацради з питань ТБ і РМ:
— Нацрада зобов'язана була б реагувати на подібні явні порушення законодавства одним із учасників передвиборної боротьби в Києві. Але, я думаю, що саме для того у країні й створено ситуацію відсутності легітимної Нацради, аби він не міг нічого протипоставити. Взагалі-ж зараз іде приголомшливий експеримент — оскільки очевидно, що ті ж самі телеканали використовуватимуть ті ж самі методи «агітації» і під час президентських виборів.
Микола КОРНЄВ, доктор психологічних наук, завідуючий кафедрою соціальної психології Київського університету ім. Тараса Шевченка:
— Що більша брехня й що довше вона триває, то швидше й сильніше в неї повірять. Інша справа, що зараз вона не спрацює до кінця — дуже мало часу. У О. Омельченка вже склався певний імідж, і у тих, хто займається його чорнінням, просто не вистачить часу для того, щоб повністю його рейтинг знизити. А так, у принципі, це було б дуже ефективно.
Взагалі, громадську думку змінити дуже легко. Наведу історичну аналогію. До 1945 року в американців було дуже позитивне ставлення до Радянського Союзу — союзники, як-не-як. Буквально за півтора роки під час «холодної війни» все докорінно змінилося: що було позитивним, стало негативним, і навпаки.
Валерій РУДАКОВ, голова Спілки рекламістів України:
— Закон «Про рекламу» жодного відношення до політичної реклами не має — у ньому є щодо цього відповідний додатковий пункт. Він закладає суто економічні функції і служить для продажу товарів та послуг — і не більше того. Політична реклама не може бути зорієнтована на Закон «Про рекламу» та не підкоряється йому. Політична реклама підкоряється іншим законодавчим актам — Закону «Про вибори Президента», Закону про вибори до місцевих органів влади, Закону про місто Київ. Там написано: скільки, де, у яких випадках мають рекламуватися претенденти на виборні посади. Крім того, в нас є Закон про антимонопольну діяльність, у якому написано, що в Україні антирекламу заборонено. Це стосується як осіб, так і будь-якого товару. Тобто, я маю право хвалити свій товар, але не маю права говорити, що інший гірший. А в політиці, виходить, займаються хуліганством. І, я вважаю, що «ображені» можуть подавати до суду.
Наталя ТРОФІМОВА, «День»
