На лінії розмежування інтересів

Однією зі складових теми «блокади» є психологічний аспект. Народу дійсно не зрозуміло, як можна торгувати з окупантом. Як наслідок, справедлива реакція обурення. На жаль, влада за останні три роки війни нічого не зробила, щоб послідовно працювати з тлумаченням своїх дій. Навпаки, всі звикли до часто абсолютно суперечливих заяв, які інколи розходяться з ділом, що лише посилило тло для спекуляцій. Немає зрозумілості в найважливіших питаннях, до яких, зокрема, відноситься і «блокада».

Варто пригадати, що ще навесні 2014-го РФ розкручувала на тоді ще неокупованих територіях Донбасу тему блокади і артобстрілів. «Україна вас буде обстрілювати», «Україна вас заморить голодом» - такі імперативи вмонтовувала в мізки місцевих російська пропаганда, хоча ніхто ще навіть уявити не міг підстави для таких побоювань. Але вони «логічно» вкладались в ланцюжок із навіюваннями на кшталт «бандери ідуть вас вбивати» та «подивіться на палаючий Майдан». Звичайно, Росія працювала на випередження, спершу готуючи відповідне інформаційне поле, а потім гатячи з мінометів, танків та «Градів».

Цей пролог дуже важливий для розуміння того, що Україні не варто вестись на запропоновані їй Росією терміни і заклики. Тому варто говорити не про «блокаду», а про боротьбу проти колаборації. Блокаду організував окупант, адже до того, як на Донбасі з’явилась РФ, ніяких блокпостів та пунктів пропуску там не було. Проте що українська влада зробила, щоб розставити всі точки над «і» і послідовно та своєчасно реагувати на агресію (зокрема інформаційну) Кремля? Ні в.о. президента Олександром Турчиновим, ні вже Президентом Петром Порошенком весною та влітку 2014-го не було введено воєнного стану на окремих територіях Донбасу. Був запроваджений термін «АТО», в той час коли йшлося не про терористів, а про окупантів, тобто розпочалась війна. Зрештою, замість чіткої артикуляції до українських громадян, які не за власною волею опинились в окупації, Президент виступив із суперечливою промовою: «Ми вміємо працювати, а вони ні, наші діти підуть до школи, а їхні будуть сидіти в підвалах. Так і тільки так ми виграємо цю війну». Розподіл на «наших» і «їхніх» точнісінько вписався в риторику окупанта, який пропагував, по-перше, ілюзорну окремішність «народу Донбасу», по-друге, запевняв, що Україні Донбас не потрібен. 

Нагадаємо деякі факти, що можуть вкластися в причинно-наслідковий рядок, які передували останнім подіям. Восени минулого року безпекова група на перемовинах в Мінську досягла кількамісячного затишшя. Ситуація, здавалося, більш-менш стабілізувалася, і навіть почали говорити про відведення військ на лінії розмежування, що в деяких пунктах навіть вдалося зробити. Що означало таке затишшя? Перш за все врятовані життя та можливість переходу до наступних етапів перемовин для врегулювання конфлікту. Але, як відомо, вже в грудні російські окупаційні війська почали регулярно порушувати режим тиші. Напруга зростала. Потім перед Новим роком з’являється колабораціоністська стаття Віктора Пінчука в WSJ, в якій останній говорить про теоретичну можливість обміняти Крим на Донбас до кращих часів. Обурення цією пропозицією не завадило робити подібні ж заяви в різній інтерпретації й іншим політикам, про яких до того особливо ніхто не чув, наприклад, Андрію Артеменку. Разом з тим Міністерство з окупованих територій заговорило про існуючий напівтаємний план з реінтеграції Донбасу, який досі так ніхто й не побачив. Дивує не те, що ніхто не бачив план (адже він дійсно може бути не для широкого загалу), а  те, що жоден громадянин України, зокрема із окупованих територій, так і не зрозумів, що саме пропонує Київ для них.

В перших числах січня лунають одна за одною заяви зі згаданого міністерства та навіть від міністра МВС Арсена Авакова, що є всі можливості звільнити Донбас цього року. З усього видно, що хтось явно надихнув чиновників на такий позитивний лад. Тільки зростання кількості обстрілів бойовиками наштовхувало на певні сумніви. І ось через кілька тижнів після цих заяв два одіозні депутати, які «відзначились» своєю участю в трагедії під Іловайськом і відзначаються особливою любов’ю до показових сцен, піднімають хвилю протесту під назвою «блокада». Люди у військовій формі починають блокувати рейки на лінії розмежування, створювати редути, і навіть трапляються випадки підриву колій. Ці акції знаходять справедливу підтримку у емоційно обурених громадян, які, як вже було сказано, не сприймають торгівлю з окупантом. Це дійсно патріотичні люди, часто доведені до відчаю і готові до рішучих дій. Одна тільки нюанс – емоційна реакція в такому надскладному питанні, як енергетика, система комунікацій та інфраструктури з окупованим промисловим регіоном, вимагає детального вивчення. І головне – як можна блокувати свою (хоч і окуповану) територію, при цьому не блокуючи (і не маючи можливості заблокувати) всю лінію кордону з РФ? Очевидно, що ефективність (якщо розуміти під її метою послаблення агресора) такої «блокади» сумнівна.

Тож кому, зрештою, вигідна «блокада»? Як відомо, РФ перед тим як напасти, спочатку підготувала ґрунт, мовляв, жертва сама винна, що на неї напали. Заяви російської сторони і найманців про «адекватну відповідь» на блокаду лише доводять, що вони тільки й чекали на подібні кроки України. «Націоналізація» бойовиками підприємств, які належать Рінату Ахметову, із оприлюднених переговорів ватажка бандитів Олександра Захарченка, виявилась звичайним «віджимом» активів на користь олігарха, який екстерном здобув шалені статки за часів Януковича, Сергія Курченка, тобто – РФ. Хоч як дивно, але таке послаблення Ахметова може бути вигідним і для українських олігархів. Вони таким чином просто усувають незручного конкурента і примушують його бути більш зговірливим. До речі, нещодавно вже лунали чутки про можливий розкол в «Опоблоці».

Кремль, в свою чергу, тепер може на перемовинах (хоч який би формат вони приймали) повторювати, що Україна не бажає підтримувати відносини з Донбасом. Нагадаємо слова покійного постпреда РФ в ООН Віталія Чуркіна: «Взагалі незрозуміло, вони (українська влада. – Ред.) розглядають Донбас як частину української території чи ні. Якщо ні, то так і скажіть, це в багатьох моментах спростить справу». Цинічна іронія в стилі російської агресивної дипломатії, яка прокладає дорогу російським «Градам». Проте у цих словах абсолютна відвертість – Росія очікує від України відмову від власних територій. Спочатку заявити про «обмін» Криму на Донбас, а потім відмовитися і від Донбасу. При цьому так і не визнавши офіційно його окупованою територією і не запропонувавши перед українцями і світом хоча б узагальнений алгоритм повернення Донбасу для того, щоб, як мінімум, продемонструвати бажання його повернути.

Зрештою, що втрачає і що отримує Україна від блокування окремих (!) шляхів сполучень із окупованою територією?

Спочатку коментар працівника одного із підприємств ахметівського «Метінвесту», яка мешкає на окупованій територій і забажала не оприлюднювати свого імені: «Товари лежать на складах і не відвантажуються. Всі на скороченому робочому дні і зі скороченою зарплатнею до 2/3. Місцеві ЗМІ та пропагандисти показують українських блокувальників і говорять, що Україна остаточно відмовилась від Донбасу, збирається придушити його силою, а потім бомбити. Відповідно тут ще більше зростають антиукраїнські настрої, і більшість висловлюється про приєднання до Росії, адже вона, мовляв, захистить».

Політолог Олександр Палій на своїй сторінці в Facebook пише: «Терористи віджали підприємства на Донбасі, які тепер не платитимуть Україні податки – більше 32 млрд на рік, а все платитимуть Росії; Українська армія втратить за рік мінімум сьому частину від втрачених податків, тобто близько 6 млрд грн, з мільярдом військового податку – адже саме сьома частина бюджету спрямована на оборону; українські підприємства на вільній території купуватимуть російське вугілля напряму, фінансуватимуть агресора напряму, замість купувати його на своїх підприємствах зі сплатою Україні податків; Росія на практиці побачила слабкості української енергетичної системи і підірвала колії зі свого боку в сприятливий для енергетичних диверсій момент, коли в Україні закінчуються запаси вугілля. Продовження стрімкого економічного зростання України під питанням».

Представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук в свою чергу пише у «ФБ»: «З усього видно, що скоро прийдеться вводити особливий стан в ДП «НАЕК «Енергоатом» і на всіх атомних електростанціях України (майже 50% всієї генерації електроенергії), щоб захистити їх від блокувальників. Адже всі вони працюють в більшості на російських твелах, і відпрацьоване ядерне пальне (набагато небезпечніше, ніж свіже) також за чималі кошти відправляють на спеціальні сховища до Росії. Тобто є 100% підстави для повного блокування цих об'єктів, адже все це ніщо інше, як цинічна торгівля з агресором». Нагадаємо, що НАЕК «Енергоатом» планує у 2017 році завантажити ядерне паливо виробництва американсько-японської компанії Westinghouse на енергоблоки №1, 3 і 4 Запорізької АЕС. Але як бути з іншими АЕС, якщо лише на Запорізькій АЕС буде остаточно заповнено активну зону одного з реакторів паливом Westinghouse, що замінить російське паливо від компанії «ТВЕЛ» тільки в 2018 році? Наочний приклад складності питання енергетичного сектору, де політичні гасла не тільки недоречні, а й шкідливі.

Проте не можна не сказати, що «блокада» привернула увагу до реально існуючої проблеми енергетичної безпеки України, необхідності її автономізації від РФ і окупованих Росією територій. І щодо цього, знову ж таки, ми чули більше заяв, ніж реальних програм та дій.