Нам треба коригувати свою соціальну поведінку
Якщо хочемо справді наблизитися до Європи
Схоже, стандартне мірило матеріального благополуччя певної держави за розмірами ВВП (валового внутрішнього продукту) взагалі, та кількість його на душу населення, зокрема, відходить у минуле. Сьогодні на передній план стрімко виступають нематеріальні цінності, які створюють новий погляд на рівень сучасного життя в країні. Це передусім різні свободи: особистості, слова, мислення, пересувань, справедливий та надійний правовий захист, розуміння й ствердження пріоритетів прав людини перед правами держави, роль особистості в суспільстві, взаємовідносини між ними, тобто, на загал, на перший план виходять поведінково-етичні функції в суспільстві.
У Європі про це «довідалися» й почали втілювати у життя раніше, ніж в Україні. Щодо громадян нашої держави, то в разі підписання політичної Асоціації України з ЄС і ЗВТ (зони вільної торгівлі) восени на саміті у Вільнюсі, проблеми вищеозначених соціальних стандартів, переконаний, і в нас вийдуть на передній план, стануть наріжним каменем розвитку гуманітарної політики та подальшого розвитку держави. Адже підписання цього, без перебільшення, доленосного документа може стати стартовим майданчиком для імплементації європейських цінностей і стандартів, про які йшлося вище.
Україна — держава посттоталітарна, постгеноцидна, постколоніальна, з виразними ознаками — залишками цих рудиментів. Зрозуміло, що одномоментно й швидко подолати їх — завдання надскладне. Переконаний, що матеріально забезпечити громадян і довести їхній життєвий рівень до, хай не світового, але сприйнятного — терпимого рівня, все ж не так важко, як подолати радянську психіку споживацтва та патерналізму — постійної надії, що хтось за тебе повинен вирішити твої проблеми, а звідси — перекладання на державу проблем, безвідповідальність за своє майбутнє та своїх дітей.
Звісно ж, процес т.з. європеїзації України, тобто засвоєння цінностей, за якими багато століть живе Європа, тяжкий, повільний, але, на щастя, незворотний. Заради справедливості варто зазначити, що до ХVІІ століття спочатку держава княжої доби Київська Русь, а потім — Козацька республіка, котрі ми сьогодні асоціюємо з Україною, вже жили з цими європейськими цінностями, бо ж були тоді складовою частиною Європи. Після «доленосної» Переяславської Ради Україну гвалтовно відірвали від Європи, й Російська імперія нав’язала їй азійсько-ординський спосіб життя. Сьогодні, на щастя, «носіїв» радянської ідентичності фізично й по переконанню стає дедалі менше, а молодь мислить зовсім іншими категоріями, які, в цілому, співзвучні європейським.
Певним чином, наразі стимули рухатися в напрямі Євросоюзу в олігархів і простих українців збігаються, але вони — різні. У олігархів — це нові ринки збуту виробленої продукції та правова захищеність своєї власності, яка в Україні фактично абсолютно відсутня, зважаючи на захмарний рівень корупційності в судовій гілці влади народу ж потрібен безвізовий режим, тобто свобода пересування, вільний ринок праці, європейські зарплати, пенсії, а відповідно, європейський рівень життя й, само собою, дійсна правова захищеність людини без вибіркового правосуддя тощо.
Але це, так би мовити, головні європейські засади, до яких тягнеться простий українець. А з іншими принципами, які в європейців на рівні підсвідомості, все набагато складніше. Що це за принципи? Це — принципи, які можна назвати культурою співжиття людини в сучасному середовищі та світі. Вони дуже прості й водночас складні для людей, вихованих у тоталітарному, постгеноцидному суспільстві. Українці переважно патологічно не можуть не смітити там, де проживають і перебувають. Ми не можемо дбайливо й чуйно ставитися до братів наших менших, а до довкілля ставимося цинічно-вороже, мов загарбники; ми похмурі й зосереджені, нам бути ввічливими, з щирою доброзичливою усмішкою на обличчі так само важко, як і працювати. Сьогодні дуже поширений український «винахід» — викидати через вікна своїх суперавтівок торби зі сміттям з переконанням правоти й упевненості, що хтось прибере...
Україна територіально, безумовно, належить до Європи, є її найбільшою складовою частиною. Тож, підписуючи договір про Асоціацію, держава автоматично бере на себе зобов’язання жити за європейськими законами і стандартами, сповідувати європейські цінності й чесноти. Самотужки нам це, як показав час, не до снаги, тож одна надія, що під зовнішнім тиском зобов’язань ми змінимося на краще. Звісно ж, підписавши документ про Асоціацію з ЄС, ми не увійдемо в Європу, бо «спочатку потрібно стати європейцями (в поведінці та душі. — Авт.), а потім увійти в Європу» («О. Скирта «Той, хто просить милостиню... з Rolex на руці» «День» №94 від 4 червня 2013 року).
Стрімко наближається час «Х» — листопадовий саміт у Вільнюсі. Якщо за ці місяці Україна продемонструє хоча б позитивні тенденції до набуття європейських цінностей, цілком імовірно, що цей важливий документ і буде підписано. Як сказав Мауріціо Карневале, президент Торгово-промислової палати Італії в Україні: «У вас дуже високий освітній рівень, але вам треба навчитися соціальної поведінки. Зараз Україна дуже цікава світові. І вам потрібно встигнути на цей потяг, бо якщо він поїде, то в майбутньому буде важко відновити репутацію. Треба ловити момент зараз» («О. Скирта «Той, хто просить милостиню... з Rolex на руці» «День» №94). Що ж, краще не скажеш...
