Цвяхи, портрети і цензура...
«Заводій» цього вечірнього заходу — Андрій Курков, — сам забивав цвяхи, встановлював драбину, розливав шампанське й навіть створив фотопортрет Олеся Ульяненка. Впорядник розсипав блискітки абсурдистських мініатюр а-ля Хармс, галантно жартував, що «висіти поруч із такою красивою жінкою, як Оксана, дуже приємно», і висловив побажання в найближчому майбутньому побачити на цих же стінах цілу галерею фотопортретів інших «володарів». Оксана Забужко прочитала поетичну «джазову імпровізацію», яка одразу ж створила в київському підвальчику атмосферу «клубу шанувальників витонченої словесності». А ось Олесь був трохи пригнічений і похмурий: шампанське тільки нюхав і, сидячи на сходах, витримав перед заінтригованими гостями довгу паузу. Потім, без всілякого кокетства, розповів усім бажаючим, що йому «урізали» у Спілці письменників, де друкують його книжку, частину роману «Вогненне око». Так що, мовляв, часи цензури для української літератури ще не стали минулим, про яке можна писати мемуари.
