Інструмент? Інструментик…
«Прерадісна» новина – актор і кінорежисер Федір Бондарчук обраний почесним головою «Украиских землячеств России». Таким було рішення другого з‘їзду організації, який відбувся у травневій Москві. Наскільки я розумію, це та організація, яку створили зовсім недавно – щоби заповнити вакуум, який виник на місці ліквідованих російською владою громадських організацій Об‘єднання українців Росії та Федеральна національно-культурна автономія Росії (вони виявились надто вже українськими, а це ну ні в які кремлівські ворота не в‘їжджає).
Як відомо, Федір є сином знаменитого актора і кінорежисера Сергія Бондарчука. Народжений в Україні, на Херсонщині, Сергій Федорович пов‘язав своє життя і творчість з Росією і російським кіно, світову славу йому принесла епічна картина «Війна і мир» за романом Льва Толстого. Одначе про своє коріння не забував. Досить пригадати його Тараса Шевченка в однойменному фільмі Ігоря Савченка та Івана Франка у картині Тимофія Левчука. Упродовж багатьох років намагався запуститися з фільмом за гоголівським «Тарасом Бульбою» - так і не дозволили (антипольські мотиви там прозирались, а сваритись з народом, що входить в єдиний «соціалістичний табір», не годилось ні за яких обставин).
І от Федір Сергійович – почесний, себто ритуальний голова контрольованої владою організації. Втім, не сумніваюсь у щирості його вірнопідданських почуттів, усе ж він актор, і вельми професійний: уміє входити в роль так, щоби ніякий Станіславський не загукав із залу своє «не верю!». Тим самим кіно ще однією віжкою підпрягається до російської пропагандистської машини. Велике, справді велике і улюблене багатьма українцями (і я не виняток) російське кіно.
Не бо’зна яка новина, звісно. Який уже раз мистецтво і люди мистецтва стають інструментами в політичних та ідеологічних змаганнях. Нам би пам‘ятати про це і самим не входити у подібні ігрища. Бо завжди є той, хто хоче зіграти на тобі якусь нескладну політичну мелодійку…
