Blow up
У великого Мікеланджело Антоніоні у фільмі Blowup (фотозбільшення) є епізод, де фотограф випадково зняв убивство в парку, і несподівано виявив підтвердження злочину за допомогою фотозбільшення.
Здавалося б, епізод Антоніоні трансформує у філософську проблему відносності людського пізнання. Істину приховано від спостерігача. Треба уважніше придивлятися до речей, щоб зрозуміти їхню сутність.
Із моменту зйомок минуло 50 років. Але істини не старіють. Blowup в українській політиці актуальний, як ніколи.
Бо і сьогодні ми часом фіксуємо лише зовнішній бік реальності й не можемо осягнути її суть. Системна проблема нашого життя – каша в головах. Однак, якщо каша потребує перемішування час від часу, бо інакше вона згорить, то кашу в голові перемішувати не треба, а ліпше увімкнути мозок.
Нам легко і приємно стрибати через заголовки таблоїдів та блогів, бездумно пастися у соціальних мережах, селфачити із клозетів та жувати телевізійну жвачку серіалів.
Ми можемо радіти від арешту Мосійчука: «Очевидно ж, він – хабарник, злочинець. Звісно, винний. І нехай його покарають».
Ми втішаємося ситуацією, коли знімають шоу Шустера з ефіру «1+1»: «Бо, всі знають, що Шустер бере гроші і російський шпигун. Треба його з України депортувати вже давно».
І це думки більшості. Але спробуємо зробити blowup.
І тоді в ситуації з арештом Мосійчука стане очевидним, що не дотримані вимоги закону про затримання підозрюваного у злочині. Що голосування про зняття депутатської недоторканності з Мосійчука, таке ж незаконне, як і голосування «диктаторських» законів 16 січня.
Мені дуже неприємний колишній депутат Мосійчук – його бандитська поведінка, хамство та матюки. Тим паче, неприйнятною є його поведінка в моєму рідному Васильківському районі, над яким він знущався не один рік. Але ще більш мені неприємно, що суд над цим громадянином чинять в неправовий спосіб.
А що ж нам покаже blowup в історії з Савіком? Покаже досить непристойну картину. Можливо, власник каналу «1+1» і ставиться до журналістів, як до худоби. Але, якщо навести фокус прискіпливіше, то може виявитися: власнику настільки викручують руки, що він чинить невигідні для себе дії. Бо, для власника його бізнес та політична доцільність важливіші, ніж якась абстрактна «територія свободи».
Відверто кажучи, і Савік Шустер – не мій герой. Давно є питання щодо його об’єктивності та незаангажованості політичними силами. Однак, треба визнати той факт, що програма Савіка – поки чи не єдиний майданчик для публічної дискусії.
Чому низька якість цієї дискусії, чому політики перетворюють програму на базар та «на собачі бої»? Бо наші політики, здебільшого, і є породженням українського базару в гіршому розумінні цього слова.
А свавілля власника (вільне чи під примусом)– це, зокрема, нездатність журналістів щоразу робити blowup.
Тепер українські реалії такі, що вони найбільше схожі на художні образи Антоніоні. Тому, в кущах української політики стоїть «не бєлий рояль», а найпевніше лежить покійник.
І я дуже сподіваюся, що цей покійник не виявиться українською демократією.
