Наша служба
Сьогодні, 20 грудня, День української міліції (вже потім поліції). Так вийшло, що з цією структурою мене по життю пов'язує багато моментів. Як в хорошому так і в поганому сенсі. Я бачив серед міліціянтів, як покидьків так і абсолютно моральних та нарваних (в доброму розумінні цього слова) людей. Про це можна писати цілі оповідання в драматичних та навіть комічних деталях. Але все це минуле померкло перед подіями 2014 року в Луганську, коли Росія, використовуючи свій арсенал підкупу та фізичної сили, вторглась на територію України. При цьому Кремль всіляко наголошував, що сутички на сході України є виключно внутрішнім конфліктом. Я був прямим, безпосереднім свідком тих подій і в очі бачив так званих «луганчан» з Ростову та Кавказу. Але це окрема тема, про яку вже написано багато. Хоча, на жаль, і досі не до всіх доходять очевидні речі.
Повернемось до ситуації з міліцією, яку і досі цькують за начебто здані позиції на той час. Безумовно, багато з так званих «ментів» в свідомості і душі своїй коливались між Києвом і Москвою. Особливо після подій на Майдані. На жаль, і досі не прийнято в ЗМІ піднімати питання, в якій ситуації опинились тоді правоохоронні органи. Адже разом з тими хто дійсно свідомо виконував злочинні накази, були й ті хто був вимушений робити свою роботу. Під страхом, під тиском, під емоціями… І далеко не всі з нас насправді хотіли б опинитись на їхньому місті. Тим більше, коли мова йдеться про громадський порядок, смерті людей та зрештою долю держави. Але після початку війни Росії проти України навіть криваві події на Майдані відійшли на другий план. Кров почала обчислюватись не сотнями, а тисячами українських громадян.
В Луганську тоді – весною 2014-го - міліція опинилася між двох вогнів. Своїх і зрадників, України та окупанта, патріотів і колаборантів. І до сих пір деякі засуджують її за те що нібито вона «здала» місто. Це не так. Все набагато складніше, і тут не можна пальцем «мазати» картину тих подій однієї фарбою.
Я був в захопленому луганському СБУ в ніч з 6 по 7 квітня 2014-го. Тоді при нападі російської наволочі постраждали українські міліціянти, яким після подій на Майдані не можна було застосовувати спеціальні засоби. Більш того, вони мали охороняти не лише будівлю СБУ, але й інші стратегічні об’єкти міста. Окрім того, супроводжувати натовп так званих «протестувальників», за що потім міліції докоряли, мовляв, вона їх «захищала». Закони та офіційні укази такі «аналітики та коментатори», мабуть, не читають.
29 квітня 2014 року я стояв у дверях луганського МВС в момент спроби штурму. Дуже добре пам’ятаю, як бойовики прямо казали – «зайдемо в МВС і «разрешим» Гуславського». Гуславський тоді не відступив, хоч і запропонував піти у відставку в обмін на недоторканість МВС. Була проведена термінова спецоперація, коли в момент озброєного штурму з використанням як автоматів, так і мінометів бойовиків та натовп просто обманули. Де був в той час Київ? Київ в особі Турчинова поспішив назвати тодішнього голову Луганського МВС Володимира Гуславського зрадником. Тоді Турчинов зробив явний фальстарт, адже, повторюю, ніхто будівлю МВС не здав!
30 квітня на посаду голови Луганського МВС був призначений Анатолій Науменко. Йому дістався наступний етап протистояння, а саме - збереження кадрового складу Луганського МВС, якому довелось виїхати спочатку в Сватове, а потім Сєвєродонецьк. Це надскладна тема, адже міліціянти, які зберігали вірність Україні, фактично відрізали собі шлях додому. Як можна було переконати їх, що варто витерпіти, воювати, битись і вже скоро вони знову мають опинитись в своїх рідних оселях? Як зберегти і багато в чому відновити правоохоронну систему, яку з 2014 року почали залучати як саме бойову силу проти агресора? Нагадаємо, що саме міліцейські батальйони, які терміново були сформовані, одними з перших виступили проти ворога.
Я взяв багато інтерв'ю і зібрав купу матеріалів за цими трагічними для нас і нашої держави подіями. Написав безліч статей, зняв фільм і написав книгу «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська». Так ось. Через п'ять років я стверджую, що не можна звинувачувати міліцію в тому, що місто було здано. Хоча б тому, що 29 квітня 2014-го року саме «менти» не віддали свою цитадель (на відміну від СБУ, яке навіть зсередини не було готове для відбиття атаки). На жаль, деякі персонажі (говорю прямо - Пашинський) і деякі з тих хто лукаво приміряє на себе мундир «кривавих пастирів», та плюс ще ряд прізвищ зіграли злу роль у тих подіях. Це моя особиста думка, яка базується на конкретних спостереженнях та висновках свідків тих подій. Вони підставили тих, хто на місцях тримав віжки до кінця. Як могли. А це вам не блоги в затишних квартирах писати і не розганяти «пургу» в коментарях. Там потрібно було протистояти і приймати рішення. Правильні чи помилкові, але від яких залежала доля. Доля людей і доля держави.
Тому, зі святом вас - Володимир Гуславський і Анатолій Науменко!
