Осінь по-новому. 2015
Олег Тягнибок ходить на допити. Автор терміну «Революція гідності» Юрій Сиротюк сидить в СІЗО. І не сьогодні-завтра «Свободу» оголосять терористичною організацією та заборонять.
Віктор Медведчук український учасник переговорів з терористами та ідеолог Мінських угод.
Сергій Льовочкін виступає на YES, а Юрій Бойко заходиться в дискуссії з «американською мрією» - Михайлом Саакашвілі на найбільшому телевізійному шоу.
Терорист Пушилін офіційно реєструє свою партію до місцевих виборів, а ГПУ та МВС говорять, що в його діях на Донбасі немає складу злочину.
Чи не щодня нам ЗМІ приносять адреси лондонських маєтків українських реформаторів та просто чиновників.
Олег Ляшко в парламенті виглядає, як єдина народна опозиція.
А я, як в Ісаака Бабеля: «Сижу на стене второго еврейского кладбища. На носу у меня очки, а в душе у меня - осень».
Від останнього Майдану минуло лише півтора роки…
Між українськими Майданами, зазвичай, проходить 10 років. І стаються вони, зазвичай, восени. Українські революції люблять осінь…
Чому восени?
По-перше - це красиво. Осіння графіка, прикрашена димком спочатку від польових кухонь, як у 2004 році, а в 2013 – приправлена димом від шин і, справді, давали неперевершену візуальну картинку.
Згадую картинку СNN. Я сама неодноразово була в студії CNN, котра під час революцій завжди на останньому поверсі готелю з красномовною назвою «Україна». І вигляд звідти, дійсно, фантастичний.
Найвідоміші голлівудські режисери, напевно, з великою заздрістю дивилися на цю палубу – величезний Майдан – що створювали життя та український народ.
А я молилася і молюся, щоб це не стало палубою Титаніка….
Життя невблаганно доводить, що українські Майдани так і залишаються красивою картинкою. А суть їх зникає, як українська фата моргана. «Як марево, поманила і зникла».
Дві українські революції - помаранчева та революція гідності - так і не змінили наше життя на краще.
Але чому?
Адже, ми вміємо самоорганізовуватися, готові битися та вмирати, перемагати диктаторські режими.
Так в чому ж справа? А тому, що ми учні-трієчники - погано вчимося, нічого не пам’ятаємо і відчайдушно впираємося – так не хочемо бути відповідальними. Ми готові підпорядковуватися та обирати сотників і комбатів, які захистять нас у вогні під кулями, і не спроможні, хоча б один раз обрати тих, хто має скласти нам план мирного життя, покращивши його та збагативши своїм інтелектом, своєю енергією та професіоналізмом.
Ті, в кого з історії «відмінно», знають, що до революцій 2004 та 2013 років сміливо можна додати українську революцію 1918 року. Такий же київський Майдан, де спочатку носили на руках Грушевського з Майдану до нинішнього Будинку вчителя, а потім той самий український народ кричав Грушевському«ганьба», потім кричали «ганьба» Скоропадському, потім «ганьба» Петлюрі.
А у Крутах вже рубав шашками генерал Муравйов. А потім був завод «Арсенал» в Києві і Союз «нерушимий» на багато десятиліть з його Голодоморами, війнами і перетворенням України на «окраїну» цивілізації.
Українська реальність ХХІ століття з його двома революціями також багата козаками та сотниками – простими, симпатичними, запальними хлопцями. Тому дуже неспокійно на душі, коли українці-трієчники приводять до влади козака Гаврилюка, який на Майдані був народним героєм, а став народним посміховиськом, і щиро в інтерв’ю зізнається, що саме вивчає підручник історії за 5 клас. Мені тривожно, бо невігласи визначають долю країни
Ця школа «коштує грошей» нам і нашим дітям. А сьогодні уже і нашій державності та незалежності. То поки є два місяці до чергових виборів, так може займемося цим лікнепом – проаналізуємо, подумаємо, почитаємо програми партій, згадаємо обіцянки. Власне, усе те, що відбувалося, хоча б, останні 100 років. На жаль, в цих роках ми знайдемо усі відповіді та всі причини нашого «життя по-новому».
