Безчасся
«27.02 — 05.03.2015»
У Радянський Союз виносили на катафалках членів Політбюро. Путінська Росія йде з трунами вбитих опозиціонерів.
«СПИСОК БИКОВА»: ЙДУЧИ ПО-РОСІЙСЬКИ
Не встигли змовкнути звуки шести пострілів на Великому Москворіцькому мосту, як від кремлівських стін гучною луною долинули маркінські слова про «сакральну жертву». І хоча у далекому Києві пальму першості небоязко спробувала оскаржити Тетяна Монтян, авторство фрази «сакральна жертва» на адресу Бориса Нємцова все ж належить московському поетові Дмитру Бикову, який рівно за три роки до трагедії написав пророчий вірш «О сакральной жертве»:
«Кто будет знаменитый
мертвый,
Кто, поначалу жив и здрав,
Спасёт от краха Селигер твой,
Внезапной смертью смерть
поправ?
Рыжков, Немцов, Собчак,
к примеру?
К. Боровой, влюблённый в Леру?
Кудрин, цедящий нам лавэ?
Мы все, священные коровы,
Твоею жертвой стать готовы,
Но лишь с тобою во главе»
• Як у кельтській традиції — поет і провидець в одному земному тілі, у чомусь Биков все ж помилився, і першою пішла Валерія Іллівна Новодворська, яка все життя погано уміщалася в римовану строфу. Але тоді, 16 липня 2014 року, на прощанні в Сахаровському центрі ангел смерті вже розгледів кучеряву непокірну голову Бориса Нємцова, що зухвало стирчала зі скорботного натовпу.
• А вже 3 березня 2015 року, після похоронів Бориса, на виході з Троєкуровського кладовища невідомий чоловік, який чимось нагадував горезвісного снігоприбиральника в синіх погонах, підійшов до Собчак і діловито повідомив, що вона в їхньому списку наступна. — Хочуть залякати? І без того страшно. Страшно не від того, що сталося тієї ночі. Страшно від того, що не станеться ні завтра, ні післязавтра, ніколи. В міру популярності дадуть інтерв’ю, заспівають пісню, напишуть у блог і розійдуться існувати собі далі, хто як може. А горезвісні 86 % в смерті ненавидітимуть його більше, ніж за життя, бо вже сказав пророк їхній: «вбивство носить суто провокаційний характер». — Що сталося з Нємцовим? Убили. Буває...
• Колись Мінос, володар острова Крит, аби злякати підкорених греків, приносив їхніх синів і дочок в жертву чудовиську Лабіринту, який сьогодні поміщають у Кносському палаці. Епоха античних, ще догомерівських, міфів давно зжила себе. Нємцов, Навальний, Ходорковський... — російський Тесей не вб’є Мінотавра, адже за законами нашого століття «Дракона» Шварця, вбивця Мінотавра буде приречений зайняти його місце. А доки, як і минуле чудовисько, нинішній Мінотавр у повній безпеці один за одним пожирає Тесеїв. І лише вдосталь наївшись, він тихо здохне, сам, у власному ліжку.
• Роль Героя тим завидніша, чим нікчемніший сам заздрісник. Проте спроба наслідувати в цьому випадку неминуче народжує фарс. — Хто в Україні у Нємцови крайній? Ніхто? Ну так Ляшко перший буде, — заявив днями Ігор Мусійчук, звинувативши Президента України у підготовці замовленого вбивства лідера Радикальної партії. — «Сакральна жертва» в день похоронів Немцова відгукнулася в Україні «сакральним фарсом». — Останню грудку землі кинуто на труну. Перегорнули сторінку підручника з історії, житимемо далі.
ЦАРІ І МОРЕ
Щось останнім часом часто стали поминати прісної пам’яті короля Кнуда. Михайло Ходорковський днями навів легенду про короля як паралель із російським президентом Володимиром Путіним: «Він нагадує короля Кнуда, який наказував морю підкоритися і відступити, але в результаті промочив ноги. Прилив завжди змиє того, хто вірить у власні ілюзії». А мені Кнуд Великий згадався у зв’язку з Володимиром Вольфовичем Жириновським, в значенні прямо протилежному тому, в якому ця легенда пригадалася вчорашньому в’язневі, а сьогодні вигнанцеві, який досить непогано знається на Володимирі Путіні, але знає про ранньосередньовічного короля лише з чуток.
• Великий Король, який правив у першій половині ХІ століття, в усьому був не пара нинішньому російському президентові. Не на словах, а на ділі великий завойовник Кнуд з’єднав корони Данії, Норвегії, Англії, підкорив Північну Німеччину, і прізвисько Великий він отримав від своїх сучасників, навіть ворогів, а не як його молодший сучасник, Ярослав, який був прозваний Мудрим книжниками лише сім із половиною століть потому. Всупереч твердженням Ходорковського, Кнуд не був всевладним самодуром. Одного дня, коли його придворні вкотре вибухнули славослів’ями на його адресу, особливо налягаючи на його всемогутність, що подібно до богів язичеських предків здатна повелівати навіть морськими хвилями, Кнуд, не вступаючи в зайві суперечки, вирушив разом зі своїм двором до моря. У відлив він наказав поставити свій трон на пляжі, а придворним — стати довкола. Коли ж море, всупереч славослів’ям, відмовилося підкорятися, вода прибула, королеві зі свитою довелося спішно ретируватися на найближчий пагорб. Лестивця за наказом короля стратили, а навчені придворні надовго прикусили свої язики. Отже, всупереч твердженню російського опозиціонера, не такий вже Путін і великий — порівняння з данським королем він не витримує.
• Що ж змусило пригадати цю легенду мене? Ні, жодних паралелей між Кнудом і Жириновським я не спостерігаю. Мені повчальною здалася доля придворного лестивця. — Якщо Україна не відновить постачання води до Криму, Росія перекриє Білорусі Дніпро, — заявив у середу віце-спікер Російської держдуми Володимир Жириновський напередодні візиту президента Білорусі Олександра Лукашенка до Москви. Ну, не «Білорусі», насправді сказав «Україні», — просто Жириновському наполегливо не дається тонка грань між географією політичною і фізичною, адже перш ніж потрапити до України, з Росії Дніпро спершу тече в Білорусі. Головний російський геополітик і фантазер, який зіпсував, на словах, в солоних водах Індійського океану вже не одну пару чобіт, всього лише нешкідлива і безпечна базіка, яких багато й у нас в Україні. Одна відмінність — у країні більшій політ фантазії таких базік подалі.
• Велич короля Кнуда полягала в тому, що він не лише не терпів дурість і лестощі, але й сам прекрасно усвідомлював межі своєї земної влади. У Росії ж, де ілюзіями всемогутності марять не лише придворні лестивці, але й сам цар, немає місця великим правителям. У Давньому Римі в день тріумфу спеціально приставлений раб шепотів переможцеві «Respice post te, hominem te memento» (Обернися! Пам’ятай, що ти — людина!). Природа верховної влади в Третьому Римі інша, ніж у Римі Першому. Колись персидський цар, чий міст через протоку розкидало бурхливе море, наказав своїм підлеглим це море висікти. Новий Ксеркс, — ні, доречніше новий Дарій, — вирушив у новий скіфський похід. Ніхто не шепне цареві заповітні слова, з-під розпростертих ниць підданих-рабів лише чується підбадьорююче: «Скіпетр в руці тремтіти не повинен!»
• Коли ж морські або річкові води відмовляться за його наказом потекти назад, російському президентові залишиться одне — наказати своїм підданим вишикуватися на обох берегах Керченської протоки і висікти море. Там, де закінчуються схилені покірні спини, де амбіції східних деспотів натрапляють на непокірні серця гордих вільних людей, там всемогутність тиранів перетворюється на прах. І пінними хвилями Босфору і Дарданелл, які два з половиною тисячоліття назад сікли батоги слуг персидського царя, і сьогодні проходить кордон між Європою і Азією.
