Чотири «але» з приводу демонтажу МАФів
У Києві в останні місяці відбувається масовий демонтаж кіосків, павільйонів, яток тощо – одним словом, МАФів («малих архітектурних форм»). Цей процес проходить не без конфліктів – власники та працівники МАФів мітингують, перекривають міські магістралі, приходять до мерії… Але мерія послідовна і безжальна, заявляючи, що діє в межах закону і в інтересах киян.
За словами столичного міського голови Віталія Кличка, справа в тому, що договір оренди у багатьох підприємців закінчився, його не продовжували, а власників кіосків попередили, що вони повинні залишити свої місця, тож нічого зараз мітингувати: «Від мене кияни вимагають привести Київ до ладу, щоб це було місто скверів і парків, а не МАФів. І ми це зробимо».
Крім того, особлива увага мерії, за словами Кличка, прикута до кіосків, які стоять на станціях метро, у переходах біля них і поблизу цих станцій. Кличко наголосив, спілкуючись із журналістами: «Метрополітен – це стратегічний об’єкт. І торгові кіоски, МАФи в метро, встановлені з порушенням усіх норм безпеки, створюють, окрім незручностей, загрозу для людей. У випадку екстреної евакуації 20-метрова зона від входів/виходів з метро має бути вільна. Ми демонтуємо МАФи, які стоять на "червоних лініях". Там заборонено розміщувати будь-які споруди. Ми працюємо в рамках закону, і він один для всіх. І такого не буде, що одних прибрали – інших поставили».
А ще столичний міський голова зазначив: «Київ захаращений незаконними МАФами! Які заважають людям у місті ходити, їздити, які створюють у багатьох випадках небезпеку. Кияни вимагають порядку. І він буде наведений! Торгівля буде тільки законною!». І додав, що готовий зустрітися з ініціативними групами малих підприємців, але не на «шоу, яке влаштовують на дорозі».
Що ж, усе було б вірно та логічно, якби не декілька дуже вагомих «але».
Перше «але» з’ясувалося на зустрічі власників столичних МАФів із заступником бізнес-омбудсмена України Ярославом Грегірчаком і головою Державної регуляторної служби Ксенією Ляпіною. Виявляється, частині з них, які працюють іще з 1990-х, доводиться платити земельний податок, а разом із тим так званий «пайовий внесок» або «пайову участь», тобто вони обкладені подвійними однотипними податками. Ситуація ця виникла так: до 2008 року виділенням землі під МАФи та видачею дозволів на їхню роботу займалися районні ради, з якими підприємці укладали угоди оренди земельних ділянок і працювали, сплачуючи земельний податок. А у квітні 2011 року набуло чинності рішення Київради №56/5443, за яким міська влада зобов'язала власників МАФів оплачувати пайову участь в утриманні об’єктів благоустрою Києва. Мотивувалося це тим, що з 2008 року завдяки змінам у Земельному кодексі отримати наділ у власність чи оренду можна тільки через аукціон, проте тривалий час земельні торги за правління Черновецького-Попова у Києві не проводилися. Нововведення прижилося, хоча за чинним законодавством «пайова участь» є добровільним внеском. Отож тим, хто у минулі роки встиг укласти угоди земельної оренди, доводиться платити ще й «добровільно-примусовий» внесок. Якщо його не сплатиш – МАФ підлягає демонтажу. За словами, підприємців, у Києві ведеться масовий демонтаж МІФів, які до лютого 2015 року не заплатили пайову участь – таких начебто близько дев’яти тисяч. Під час зустрічі Ксенія Ляпіна зазначила, що підприємці повинні працювати за Земельним кодексом, беручи землю під МАФом в оренду, оскільки сплата «пайової участі» ними не передбачена. У свою чергу, підприємці заявили, що скаржитимуться на дії мерії особисто прем’єру Яценюку.
Звісно, дехто з торговців насправді прикривається гучними словами про «здирництво з боку влади», не бажаючи платити всього обсягу податків. З іншого боку, чи є нормальною ситуація, яку окреслив на зустрічі один із її учасників: «Виходить, що я плачу 3 тисячі гривень на місяць податку на землю, плюс біля 39 тисяч гривень «пайової участі» за півроку – загалом близько 120 тисяч гривень на рік»? То чи не варто Київраді скасувати рішення №56/5443 та знайти більш адекватні форми місцевих податків і зборів, які б цільовим порядком спрямовувалися на розв’язання конкретних проблем мешканців тих районів міста, де розташовані ті чи ті МАФи? Цільові податки і збори давно вже запроваджені, скажімо, у Швеції, і це дає змогу жителям контролювати їхнє використання, водночас істотно послаблюючи позиції тих, хто хоче торгувати, мати з того непогані прибутки, але не платячи податків. Бо ж тоді на них тиснутиме не тільки міська влада, а й самі кияни: або платіть, як треба, або знайдемо інших підприємців.
Друге «але» - це те, що закони України, особливо ухвалені під час правління Януковича, далеко не завжди корелюються із законами економіки. Тим, кому за 50, не треба розповідати, як радянська влада безуспішно боролася з «ринковою стихією». Власне, і ті, кому за 40, мають пам’ятати з часів своєї юності, як уже в перебудову влада одночасно задекларувала підтримку «індивідуальної трудової діяльності» й почала боротися з «нетрудовими доходами», руйнуючи теплиці на присадибних ділянках і витоптуючи грядки з полуницями у «приватників». Але де та радянська влада з її «плановістю»? А ринок є. Тільки спаскуджений при його початках забобонами і заборонами. Ну, і мабуть нікому з читачів не треба розповідати, як уже українська влада в останні чверть століття намагається подолати «стихійну торгівлю»…
Цим я зовсім не хочу сказати, що торгівля «з землі» чи «з рук» - це добре. Проте її наявність і невмирущість (за правління Януковича з нею боролися за допомогою потужних міліцейських сил) – зайве свідчення переваги законів економіки над законодавчими актами, ухваленими в парламенті, тим більше, над підзаконними актами, які нерідко суперечать чинному законодавству. Так і з МАФами: як на мене, передусім мерія мусить зважати на соціальну значущість цих точок, і для потрібних населенню кіосків і яток (не лише торгових, а й тих, що надають певні послуги – ремонт взуття, мобільників, малих електроприладів, одягу тощо) запровадити – у разі, якщо ці точки не руйнують довкілля і не становлять загрозу безпеці людей) процедуру їхньої легалізації в разі, якщо вони встановлені без належних документів. При цьому слід, як на мене, вельми диференційовано прислухатися до думки місцевих мешканців: адже серед бурхливо-активних пенсіонерів є певна частка тих, хто досі сповідує сталінські ідеали та прагне «наведення порядку», якому не заважають універсами й олігархи, але заважають ятки…
Не буду зупинятися на проблемах із МАФами на станціях метро і поблизу них – це окрема тема; як на мене, раніше їх було там надто багато, тепер же там, де все «впорядковано», зникли в числі інших і потрібні працюючим киянам торговельні точки, які не заважали вільному проходу пасажирів. Краще перейду до головного політичного «але», пов’язаного із кампанією проти МАФів. Хоче цього київський мер чи ні, але де-факто він разом зі своєю командою бореться проти малого і середнього бізнесу на боці бізнесу великого, на боці власників мереж супермаркетів. Причому робить це в часи серйозної економічної кризи, зростання безробіття, падіння купівельної спроможності основної маси населення тощо. Тисячі, якщо не десятки тисяч киян залишаться без роботи якраз напередодні місцевих виборів, і цим хтось неодмінно скористається – причому це може бути дуже небезпечний «хтось».
… У 1929 році західний світ охопила глибока та довготривала економічна криза. Не оминула вона Німеччину, яка тільки-но почала ставати на ноги після попередньої кризи першої половини 1920-х. Одним з наслідків нової кризи стало масове банкрутство власників дрібних крамниць і невеликих торговельних мереж. Не в останню чергу воно виникло в результаті небажання уряду підтримати малий торговельний бізнес, надавши йому ті чи інші тимчасові преференції; ситуацією вміло скористалися власники великих мереж універмагів, які мали резервні кошти, щоб поставити своїх дрібних конкурентів на коліна. Схоже сталося і з численними у тодішній Німеччині ремісниками. Уряд же дбав передусім про бездефіцитний бюджет і загравав із великим капіталом… За цих обставин на парламентських виборах 1930 року, зібравши голоси безробітних, Компартія одержала на третину більше місць у Рейхстагу. Проте головним бенефіціаром виявилася Націонал-соціалістична робітнича партія, яка привернула до себе не тільки значну частину безробітних пролетарів, а й селян, ремісників і дрібних крамарів, наслідком чого стало збільшення парламентського представництва цієї сили увосьмеро. З групки маргіналів НСДАП стала другою за голосами виборців партією, і це сталося не в останню чергу через те, що ніхто інший не зумів повести за собою сотні тисяч дрібних підприємців (а разом із членами сімей, родичами і знайомими йшлося вже про мільйони люду). А далі був 1933-й…
І тоді ж, у 1933 році президентом США став Франклін Делано Рузвельт, який перед цим два терміни пробув губернатором штату Нью-Йорк і випробував там основі елементи свого «Нового курсу». В тім числі податкові і банківські інструменти для заохочення та підтримки малого бізнесу в торгівлі і наданні послуг. Не випадково сьогодні у США понад 18 мільйонів людей працюють у бізнес-структурах, які налічують менше, ніж 20 працівників. Що стосується дрібної торгівлі (вуличної і на «блошиних» ринках), то її суб’єкти мають купити відповідний патент і платити податки; але, що цікаво, вони самі визначають, скільки мають заплатити місту чи штату – «робиться ставка на чесність»…
Інакше кажучи, вочевидь надмірне число нерідко вщент неоковирних МАФів справді псує Київ; утім, так само псують його і заважають руху перехожих де тільки не набудовані кількаповерхові стаціонарні торговельні точки, великі та середні. Але за всіх обставин хотілося б, щоб у Києві внаслідок боротьби мерії і Київради з МАФами не виникли умови для появи чи то свого, чи то десантованого з Москви новітнього «біснуватого фюрера». Бо ж нехай він і не здобуде владу, але все міське (і не лише міське) життя піде шкереберть…
Нарешті, ще одне «але». Віталій Кличко звинуватив власників МАФів, що вони влаштовують «шоу на дорозі». А чи не завдяки таким «шоу на дорогах» взимку 2013-14 років Кличко врешті-решт став мером столиці? І чи не була більшість дрібних торговців Києва активними ворогами минулого режиму? Тож мерові все ж, як на мене, не годилося так поводитися. Бо не випадково журналіст Радіо «Свобода» Дмитро Баркар (той, якого під час Революції гідності жорстоко побив «Беркут») саркастично зауважив під час недавніх протестів власників МАФів: «Заради зносу кількох кіосків доблесні менти перекрили пр. Бажана від м. Позняки до м. Вирлиця. Нефіг їздить, панове, - Кличко розвиває столицю».
А тим часом місцеві вибори невблаганно насуваються, і несуть киянам чимало сюрпризів, які ретельно готуються в Москві і втіленню яких з якогось дива сприяє своїми діями (чи бездіяльністю) столична влада…
