Фан-Рада України
«10-16.06.2016»
Такого стовпотворіння у VIP-залах київських аеропортів старожили не пам’ятають з лютого 2014-го. І, думаю, навряд чи в газети «День» знайдеться хоч один читач-ідеаліст, хто пов’яже цей ажіотаж з урочисто відкритим минулого вівторка Генеральним прокурором Юрієм Луценком «сезоном полювання на велику рибу». Велика риба сита й весела як ніколи, упевнена в собі (а чом би й ні, якщо про підготовлюваний арешт або обшук який-небудь Гнап у себе у «Фейсбуці» люб’язно попередить), і після закінчення сезону весняного нересту потягнулася до Європи у пошуках видовищ. Адже наша велика риба з депутатськими й мерськими значками не цурається людських слабкостей — їм, як і всякому пересічному українцеві, душа болить за Україну, от вони й планують, хто пленарний четвер, а хто й весь місяць провести на трибунах французьких стадіонів, вболіваючи за збірну України. Чемпіонат Європи з футболу все-таки.
За найскромнішими попередніми підрахунками, це від чверті до третини народних обранців (тут ще довго доведеться уточнювати списки у прикордонників) — представників усіх без винятку фракцій, від колишніх і нинішніх колишніх до фракцій уявної більшості. Ідеологія, особисті симпатії й зв’язки, партійна приналежність, усе відступає в загальному патріотичному пориві. На трибуні стадіону наші політики діляться лише на дві фракції: фракцію любителів насіння й пива, і фракцію шанувальників попкорну й коли, а прапори, шалики й гасла-речівки у них спільні для всіх. Ви думали, що майбутнє України вирішується в залі парламенту або в міністерських документах? А от і помилилися! Наші народні обранці лише вдячні глядачі, лише фани України, які вболівають за загальну справу зі своїх зручних парламентських крісел і трибун. Помахай Україні з Франції ручкою, любий народний депутате!
Власне, не для ухвалення ж законів потрібна Верховна Рада! Найпростіший законопроект, що спрощує процедуру ліцензування, яка завдяки витратам на утримання армії чиновників обходиться державі в рази дорожче, ніж приносить грошей, обсягом усього лише в одну сторінку, місяцями бовтається по комітетах, і навіть рік потому народні обранці не можуть зібрати голоси, щоб його прийняти. Маленька порада спікерові Парубію: хочете зібрати кворум? Змусьте збірну України всі матчі грати в залі Ради. Все одно нашу Раду від трибун футбольного стадіону не відрізниш. Причому навіть не українських, а від російських фан-трибун. Усе ті ж хамство й невігластво, все той же мордобій. Що, вам не подобається, як працює наша Рада? Агов, хто там, а ну випускайте Парасюка!
Фінансування довиборів до Верховної Ради, ротація членів ЦВК, яку українці чекали довгі два роки, пакет законопроектів про співпрацю України з МВФ, від прийняття якого залежить черговий багатомільярдний транш, можуть і почекати. Без рідних депутатських облич на трибунах м’яч у збірної України відмовляється залітати у ворота. Зате проблеми України мають розсмоктатися самі собою. Адже у українських депутатів безліч інших зобов’язань — перед збірною, перед спонсорами, перед телеканалами, чиїм ефірам вони віддають перевагу перед роботою в Раді, перед власниками дорогих курортів, куди більшість із них поїде, щойно закінчиться чемпіонат.
Утім, я б покривив душею, якби написав, що у стінах Ради немає депутатів, яким не подобається практика, що склалася. Ось, скажімо, відважний борець з режимом Януковича народний депутат Тетяна Чорновіл. Чи не одразу після появи в пресі повідомлення про те, що чартер з 60 «народними уболівальниками» вилітатиме з аеропорту «Київ» (Жуляни) вона організувала брифінг, на якому без найменшої іронії в голосі пообіцяла особисто виїхати в аеропорт «Бориспіль» і «фотографувати всіх депутатів, які спробують відлетіти на матч».
Хабарники і пустопорожні марнотратники життя, дебошири й клоуни... Проблема не в чемпіонаті, не в поїздках депутатів на курорт. Навіть якщо наша збірна програє всі матчі й не вийде з групи, якщо народні обранці раніше наміченого повернуться до зали, проблеми з Радою на цьому не закінчаться, вона й далі залишатиметься п’ятим колесом реформ. Не змінять загальної картини й чергові перевибори, які, якщо й приведуть до парламентської зали нових осіб, і вони житимуть у ритмі 80-х. Пам’ятаєте? Магазин, перукарня, кінотеатр. А як же робота? А робота у вільний від особистих справ час. Робота не вовк, у ліс не втече. Як же я забув головну радянську максиму на озброєнні українського депутата! Робота потрібна людині лише для того, щоб щось з неї виносити...
