Моя незалежність
Моя незалежність - це моя 89-річна Бабуля, яка плаче від щастя, що дожила. Її брат, арештований і розстріляний у 18, не дожив. Її батько, арештований і засланий у Сибір, не дожив. Її мама, депортована до Казахстану, яка втратила сина, чоловіка і рідну домівку, яка пережила голод 47-го, роки бідності та поневірянь, не дожила. Тому Бабуля плаче, коли чує гімн, коли піднімають прапор, коли дітки стоять у вишиванках, коли Президент каже: "Слава Україні!" І я плачу з нею - і радію, що вона дожила.
Моя незалежність - це гордість за свій паспорт із тризубом, гордість за своїх успішних співвітчизників, чи вони здобувають олімпійське золото, чи пишуть книги, чи створюють інноваційні продукти. Це - нещадно витравлювати з себе постколоніальний комплекс меншовартості, вічне порівняння себе з кимось, постійне намагання виправдати своє існування. Витравлювати, вичавлювати разом із живучим, зараза, совком.
Моя незалежність - це вдячність усім, хто на реальних і метафоричних фронтах жертвує собою заради України, і хто робив це в минулому. Хто кров'ю, потом, сльозами, зброєю, ділом і словом уможливив буття України сьогодні. Це усвідомлення того, що так було не завжди. Що ще на моїй пам'яті людей позбавляли свободи за те, що вони хотіли вільної України. Що всього три роки і кілька місяців тому люди знову почали гинути за Україну. Що тільки кількасот кілометрів нас відділяє від місць, де навіть дітей убивають за українську символіку.
Моя незалежність - це віра. В наших людей, в нашу мудрість, у наші сили, в наше майбутнє. В те, що ми гідно пройдемо крізь сьогоднішні випробування. Що наші 40 років блукання в пустелі будуть не марними, і ми побачимо обіцяну землю, яку самі збудуємо і зробимо прекрасною, і де будемо щасливими.
Моя незалежність - це своєю роботою і життям по крапелиночці щодня робити Україну кращою, сильнішою, розумнішою. Це долати бар'єри і вчитися знаходити порозуміння - не принизливе, а таке, яке базується на усвідомленні власної позиції та власної гідності. Це укріплювати лінії оборони - інформаційні, культурні, освітні, мовні. Це захищати нашу територію - і землю, і мізки - від агресора. Це вчитися дивитися далі, ніж межі північного сусіда. Шукати ідей по всьому світу і у нашій власній історії, щоб осмислити і перетворити у щось нове тут, для наших людей.
Моя незалежність - це не соромитися свого патріотизму. Пишатися своїм корінням. Відчувати, як Антей, силу своєї землі. Відчувати, споглядаючи красу Карпат чи Дніпра, щось незмірно більше, ніж естетичне задоволення від альпійських краєвидів чи Ніагарського водоспаду. Насолоджуватися автентичними співами чи передзвоном бандури. Співати колядки на Різдво і вшановувати Шевченка у березні. Вважайте мене морально застарілою, вишиватою, ким завгодно. Говоріть мені, що часи національних держав минули. Все одно я вважаю себе насамперед, людиною, потім - українкою, і потім - усім іншим. І я вдягаю вишиту сорочку і червоні коралі, як воїн одягає бронежилет і кевларовий шолом. Бо це - моя сила. Бо моя любов до України безумовна. Я - патріот не тому, що держава мені дає якісь блага чи президент мені подобається. А тому, що в дитинстві взяла близько до серця слова Симоненка: "Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки батьківщину".
Моя незалежність має сенс, тому що - я знаю - вона складається разом із вашими в одну мозаїку, сплітається в одну тканину нашого життя, нашої України.
З днем незалежності, друзі! Бережімо, захищаймо, цінуймо!
