Про ринок праці
Цими днями дуже активно обговорюється фраза прем’єр-міністра Дениса Шмигаля про те, що Уряд готовий до перемовин з європейськими країнами, які висловлять бажання офіційно запросити українських робітників на сезонні роботи, а також, що важливою передумовою є легальне працевлаштування строком від 3 місяців із дотриманням усіх соціальних гарантій та належних умов праці українців.
Чому мені ця фраза не видається такою страшною, як її подають коментатори – що це потенційна работоргівля, що держава не має права втручатися в процес працевлаштування за кордоном і т.д.
Наше підприємство працює в Закарпатті, і питання трудової міграції тут завжди актуальні: століттями тут жило набагато більше людей, ніж було робочих місць, праця була завжди важка (екстенсивне сільське господарство в горах, лісова і деревообробна промисловість із застарілими технологіями і поганою інфраструктурою), побутові умови життя в горах також є далекими від комфортних. Люди активно виїжджали на заробітки і в радянські часи – тоді це були сільськогосподарські, будівельні і лісосічні роботи по всьому СРСР. Приблизно з 1992 року почалася активна трудова міграція в європейські країни.
Зараз склалася ситуація, коли дуже велика кількість людей на різні терміни їздить за кордон на заробітки. І це всі вікові категорії: від випускників шкіл до працездатних пенсіонерів. Більші економіки сусідніх країн можуть запропонувати широкий спектр роботи на всі навички і фізичні можливості. Є дві умови працевлаштування: легальне працевлаштування в межах квот, виданих державами, і нелегальне, в межах можливих фантазій – від напівлегальних документів до 3 місяців перебування на правах безвізу.
Якщо з легальним працевлаштуванням усе зрозуміло – люди працюють, сплачують податки і часто переїжджають уже сім’ями, то всі інші варіанти – це такий собі офшорний індивідуальний бізнес – людина є, податків немає.
Чому я акцентую на питанні податків? Податки – головне джерело наповнення державного бюджету і тих сум, які будуть з нього витрачені на різні соціальні, пенсійні, навчальні та інші потреби людей.
Ми зараз знаходимося в стадії активного відтоку робочої сили. Але, ця робоча сила, і легальна, і нелегальна отримала від держави навчання, лікування, таку-сяку інфраструктуру, залишила тут отримувати пенсії своїх батьків, залишила на навчання своїх дітей, часто отримує різними шляхами соціальні виплати. І все це за рахунок податків тих людей, що залишились працювати в Україні.
Про оплату праці. В середньому ми рівняємося на чеську середню плату сто крон за годину, що приблизно становить наші сто гривень. Але там наш нелегальний заробітчанин отримує всі 100 крон на руки і не сплачує жодних податків. А в нас ми з 100 гривень маємо заплатити 15 відсотків прибуткового податку, 1,5 відсотка військового збору, нарахувати на заробітну плату 22% єдиного соціального внеску. А ще треба сформувати резерви на відпускні, лікарняні та інші соціальні затрати включаючи військову службу працівників, яким ми маємо виплачувати середню заробітну плату. І залишається в кращому випадку 50 гривень за годину. І хто переможе в битві за працівника? Лише нелегальний роботодавець. Хоч наш, хоч закордонний.
Дуже популярною в суперечках про внесок заробітчан в економіку держави є теза, що вони перераховують сюди свої гроші і своїми покупками сплачують непрямі податки, таким чином фінансують економіку. Я не приймаю такий доказ. Наші працівники також своїми заробітними платами оплачують свої покупки. Але ще і платять всі податки.
Дуже важливою підставою трудової міграції є не лише високі рівні закордонних заробітних плат, але й інфраструктура життя. Людина, яка тяжко живе в гірському селі, де не те що асфальт проблема, але і стале енергопостачання, потрапляючи в Прагу або і звичайне містечко в Чехії, де чисто, затишно, комфортно, надійно – мало має підстав хотіти додому.
Попередні роки на цих територіях частково зробили дороги, економіка розвивалася хоча б в силу розвитку і росту загальнодержавних показників. Розроблена і прийнята на державному рівні Концепція розвитку Карпатського регіону передбачувано залишилась цього року без фінансування. Є всі шанси, що не буде ніяких вкладень в інфраструктуру гірських районів. З іншого боку на будь-які порухи бізнесу щось робити в цих краях чути традиційне – ні. Ліс не рубайте, корисні копалини не добувайте, курорти не будуйте, лиш садиби – це все шкідливо. Тут, до речі є ще одна частина причин міграції активних ініціативних людей – мало хто хоче боротися з різноманітними вітряними млинами, якщо в сусідніх країнах твоя енергія з вдячністю приймається.
Якщо держава не втрутиться в питання стимулювання економіки, розбудови інфраструктури і регулювання питання найму робочої сили на нормальному а) інтелектуальному рівні, б) міждержавному рівні, в) не забезпечить рівного оподаткування для всіх працюючих, хоч всередині держави, хоч за її межами – сильніші економіки просто збанкрутують слабші держави, а нелегальні працедавці збанкрутують легальних.
